Пухнасте диво сиплеться з небес
І тишею вкриває землю чорну.
Буденний гомін раптом дівся десь
У мить таку чудову, неповторну.

У біле марево закутала зима
Людські оселі і поля мовчазні.
Все стихло, і мовчанка ця німа
Заворожила хащі непролазні

У зачарованім, прадавнім лісі,
Що цілий рік шумів, бурчав, гудів.
Там Вовчик-братик разом з хитрим Лисом
Впіймати зайчика маленького хотів.

Там дядечко Ведмідь,що любить мед найбільше,
Там хаточка стара на курячій нозі.
А в ній - той чорний кіт і сірі миші,
Що спати не дають Бабунечці-Язі.

Там сірі гуси, що Івасика украли,
над золотом чорніє Змій Кощій,
а гуслі там уміють грати славно,
струмок води цілющий там, живий!

Ось раптом ліс цей, дивний, заворожений
затих, замовк у подиві німому -
Бо в гості, снігом білим запорошена,
Прийшла Снігуронька - у казочку, додому!

Вона усіх запрошує на свято,
на уродини зимоньки-зими,
– Приходьте, милі друзі, танцювати
співати дзвінко будемо всі ми!

... Я знову подивилася на небо.
Сніжинки падали і падали униз.
Як хочеться мені – напевно, треба –
Щоб жив десь Вовчик-братик, хитрий Лис.

Щоби хоч у хвилини ці святкові,
Коли надворі віхола мете,
До нас вернулось з лісу чарівного
Дитинство – наче сонце золоте!


2000