На кладовищі ми про щастя говорили,
і падали слова, і душу крили,
мов палим цвітом, щирії слова…

І смутно колихалася трава,
здавалось, мов усі старі могили
ховають те, що ми про щастя говорили.

Леся Українка

Драматичний діалог

Вступ

Ти віриш у казку?
А я більше - ні.
Життєва зав'язка -
І ти на коні.
Лише на якому?
Спитався хоч сам?
Усьому святому
Ти зрадив. І псам
Шпурнув те минуле -
Подався вперед.
Не думай - забули
Старий свій намет
Ошукані душі,
Що прагли - тепла.
Ти смерть не примусиш
Їх з'їсти до тла -
Все те, що не згасне.
Не думаю, ні...
Ти думав, а власне -
Не ти на коні!
Вже скоро світає
На небі блідім.
Не думай - не знайдуть
Слідами твій дім;
Крізь вогнище суму,
Крізь ріки утрат...
Не думай - без суду
Облишуть верстат
Людського зухвальства -
Все станеться вмить.
Володарства чварство
Розтрощує сприть
Духовної волі.
Твоє каяття -
Смішне аж до болі -
Ціна за життя?
Для чого молити,
Просити? І що?
Простіше розбити!
Збирати нащо?
Не думай - пробачуть:
Сплететься верба.
Де коні проскачуть -
Повстане юрба.
Ти думав - це казка?
Не думаю, ні...
Життєва розв'язка -
Серпом по стерні…
…


Олена

Остапе, мій сокіл,
Куди ж ти тепер?
Знесиленим кроком
До сірих печер?
Не треба, благаю,
Присядь, відпочинь.
Не видно за гаєм –
Хмаринок і синь,
А тільки тривогу,
Яку принесла
Нам доля з дороги –
По людях села.
Куди ж ти тікаєш?
Навіщо іти?
Хіба ти не знаєш,
Про біль самоти?
Я більше не хочу
Не спати ночей,
Знамен тих пророчих,
Коротких вістей -
Які надсилаєш
Один раз на рік!
Хіба ж ти не знаєш
На що нас прирік?
Не треба, благаю,
Приляж, відпочинь.
Вже темно над гаєм,
Облиш це, покинь.

Остап

Не можу кохана,
Бо мушу іти.
Життя – нездоланне,
Я йду до мети!
До правди, до бою.
Пробач і прости.
Я буду з тобою
Хоч мушу піти.
Скінчиться тривога:
Невічна біда.
Нас кличе дорога.
Чого ж ти бліда?
Душа, заспокойся.
Лицем звеселись.
Навіщо здалося
Тремтіти, кріпись.
Я буду збиратись,
Ось, бачиш, цей знак,
Як зірка прекрасний,
Збирають нас так
До бою завчасно.
Пробач і прости.
За щастя і правду
Я мушу іти
До бою, заради
Усіх нас, обох.
Не думай про втрату:
Усе бачить Бог.
Не бійся зостатись:
У тебе є я.
Не раз ще кохатись
Прийдеться щодня.
Лиш тільки тримайся,
Чекай і молись,
Мене не зрікайся.
Все буде колись.

Олена

О, Господи, горе!
Яка ж це біда:
Розлилася морем
Між нами вода!
Солона як сльози,
Що крапають ниць.
Страшніше за грози –
Мільярди рушниць!
Ну, як тут радіти?
Всміхатися як?
Були б у нас діти –
Не встигли ніяк.
Благаю, подумай!
Назад озернись!
Моя гірка дума!
Життя! Повернись!
Лишися, благаю,
Не можу я так!
Як серце зітхає,
Пече ж воно як!
Здається урветься
У ньому струна!
І вже не заб’ється…
Труна і війна…
Такі вони схожі,
Як слово одне!
Врятуй же нас, Боже!
Почуй же мене!
Не прошу – благаю!..
Лиш тиша з усюд.
Послухай, за гаєм
Збирається люд!
Ти чуєш? Це постріл!
О, Господи, жах!
Стелила нам постіль,
Не гру на ножах
Собі уявляла.
Мій сокіл, біда.
Тебе я плекала –
Ти рвешся з гнізда…

Остап

Не треба, кохано.
Не мучся, облиш!
Так треба. Не марно
Я йду. Не звелиш
Залишитись поруч.
Не рвусь із гнізда!
Дивись-но ліворуч –
Їх звела біда,
Жага до кохання,
До волі сердець!
Не марні старання!
Із нами Отець!
Ми йдемо на битву,
Єдину, одну.
Давай-но молитву
Читати до сну:
"Щоб сили небесні
Всім нам помогли.
Щоб праведні – чесні
Довіку були!
Щоб сонце сідало
Спокійно щораз!
Щоб радість настала
На світі образ!
Щоб діти сміялись!
Щоб було життя!
Щоб мрії збувались,
Цвіло почуття!".
Послухай, кохано,
Нехай це війна.
Тримайся. Осанна.
Заграє струна!
Ми будемо разом –
Навіки, завжди.
Відлинуть образи,
Я прошу – зажди.

Олена

Я знаю… Я знаю!
Питаюся - як?
Кохання втрачаю!
Ну, як може так
Все статися з нами?
Мій любий, скажи,
Глухими стінами
На вихід вкажи!
Не вернеться втрата
Вагою в життя.
Я ніби на страті
Свого майбуття!
Чому же радіти,
Коли ти підеш.
Що можуть убити,
Із смертю втечеш
У темну могилу?
Послухай, реве
Сердечко надсилу,
Ти чуєш? Живе!
Кохання – зітхання –
Можливо це так.
Та жодне страждання
Ну просто ніяк
Не йде в порівняння
За той страшний біль,
За муки чекання –
Не та буде сіль –
Одна і остання.
Остапе, вернись!
Благаю святими –
Подумай, спинись!
Словами живими
Кричу я тобі!
Мій янголе, Боже,
Цього не роби!
Без тебе не зможе
Душа ні на мить,
Життя опустіє,
І так защемить,
Що все пожовтіє –
Зітліє ураз!
Вогонь не зігріє
У ватрі образ.
На попіл розвіюсь,
Не знаючи де
Шукати надію,
Як спокій вкраде,
Біда, що з’єднала
І знищила нас.
Тебе я благала,
Не чутно мій глас…
Остапе, мій любий..
Чого ти мовчиш?
Вже рушили люди,
А ти ще стоїш….
Війна розірвала
Між нами стежки,
І третьою стала,
На довгі роки…

Остап

Я поруч, я буду
І вдень, і вночі.
Тебе не забуду,
Повернусь. Навчись
У шелесті клену,
У звуках зірок
Почути – Олена,
Відчути мій крок
На літнім подвір’ї.
Пізнати тепло,
Що тихим повір’ям
Вкотившись, змогло
Барвінком вродитись
На полі. Люби.
Я буду любити.
Лише не згуби
Себе. Пережити
Ми мусимо все.
Щоб дихати вільно –
Подумай про це.
Дістанемось спільно
Ми кращих часів.
Чекай мене, мила,
Крізь відстань років.
Душа твоя – сила.
В очах твоїх блиск,
Як чиста перлина.
Ні горе, ні тиск –
Не знищать глибини,
Людської душі,
Кохана ти сильна
І жодні чужі –
Не знищать насильно,
Все те, що дав Бог.
Не квапся, повільно
Минемо тривог.
Прошу одним словом:
Мене пам’ятай!
Рушаймо, із Богом.
Я йду. Прощавай.

Олена

Я буду, я зможу…
Скажи тільки - як…
О, Боже, о, Боже,
Чому усе так?
Чому не інакше?
Мов кара страшна
За праведність нашу…
Чи є тут вина?
Ідеї свободи,
Які ми колись
Жадали народом
Вже майже збулись.
Лише я не хочу
Втрачати тебе,
І серце тріпоче:
«Що буде тепер?».
Якою ціною
Скінчиться війна?
Я буду з тобою
Назавжди - одна!
Якщо ти покличеш,
Попросиш прийти.
Я серденьком стрічу,
Не бійся. Іди.
Побачив на небі
Блакитні зірки –
Це линуть до тебе
Ті сльози гірки,
Якими освятиш
Свій праведний шлях,
У залпах гармати –
Не знатимеш страх.

Остап

Ми йдемо на битву,
Єдину, одну.
Давай-но молитву
Читати до сну:
"Щоб сили небесні
Всім нам помогли.
Щоб праведні – чесні
Довіку були!
Щоб сонце сідало
Спокійно щораз!
Щоб радість настала
На світі образ!
Щоб діти сміялись!
Щоб було життя!
Щоб мрії збувались,
Цвіло почуття!".
Послухай, кохано,
Нехай це війна.
Тримайся. Осанна.
Заграє струна!
Ми будемо разом –
Навіки, завжди.
Відлинуть образи,
Я прошу – зажди.

Олена

Чекатиму, милий,
Молитиму, знай.
Відірвані крила –
Під серцем тримай.
Вони обігріють,
Надію надасть:
Теплом золотіють,
Промінням. Не здасть
Тобі моя пристрасть,
Вся сутність мене:
Сльозинками видасть
Кохання. Мине
Те лишенько-лихо,
Образа образ!
На радість, на втіху
Помолюсь за нас,
Як знову згадаю
Про тебе, мій цар:
Без тебе не знаю,
Ні місячних чар,
Ні сяйву барвінку,
Ні шелесту трав,
Ні весни відтінків
В яких обіймав
Мене, моє сонце,
Володарю мій.
Зачиню віконце
У хаті німій.
І буду чекати,
Молитись святим,
Я буду кохати,
У мить самоти!
Немає нічого
Міцніше за нас!
Для тебе живого
Лунатиме глас
Моєї тривоги,
Любові, життя.
Годину незмоги –
Приспить почуття…
Рушай-но, мій сокіл!
Гайда до рушниць!
Забуду неспокій!
Я падаю ниць!
О, Господи святий!
О, Сила Небес!
Молю небагато,
Лиш малість чудес!
Хай вернеться милий
Спокійно назад!
Щоб кулі і стріли –
На звуки цикад
Ставали подібні,
Щоб квітли сади,
Щоб серденько бідне
Трималось завжди!
Щоб билося… Чуєш?
Це постріл…Пора…
Мене не забудеш:
Я небо в горах,
Тоненька тростинка,
Повітря, вода,
Вершкова хмаринка,
Весна молода -
Явлюся у муці.
Я - кремінь, ліси.
Я доблесний Луцій*,
Річок голоси…
Що будуть молити
За тебе, мій світ!
Вітрами летіти,
Нести першоцвіт…

Остап

Спасибі, кохана.
Тримайся – мине…
Осанна! Осанна!
Забудьмо сумне!
Із неба видніше…
Все буде гаразд.
Давай-но скоріше
Обнімемось раз,
Щоб міг я відчути
Усе те тепло,
Розвіяти смуту,
Що серцем лягло,
Як камінь. Кохана
Все буде колись.
Осанна! Осанна!
Молися… Молись…
Щоб сили небесні
Всім нам помогли.
Щоб праведні – чесні
Довіку були!
Щоб сонце сідало
Спокійно щораз!
Щоб радість настала
На світі образ!
Щоб діти сміялись!
Щоб було життя!
Щоб мрії збувались,
Цвіло почуття!

Луцій (Луцій Вер) - давньоримський імператор(з 161 по 169), полководець.