
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Вірші
Мірза-Фаталі Ахундов
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірза-Фаталі Ахундов
Поема на смерть Пушкіна
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Аудіозапис:
http://www.youtube.com/watch?v=eM42__J3rWU
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію