Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
2026.01.13
22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
2026.01.13
16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
2026.01.13
16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
2026.01.13
12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Вірші
Мірза-Фаталі Ахундов
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірза-Фаталі Ахундов
Поема на смерть Пушкіна
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Аудіозапис:
http://www.youtube.com/watch?v=eM42__J3rWU
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
