Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.30
07:22
Очі ковзають повсюди,
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
2026.08.30
05:25
«МОНОЛОГ МОВЧАЗНОГО СФІНКСА»
(Глибокі сині сутінки пустелі. Вдалині ледь помітні гострі силуети пірамід. У центрі – величне, нерухоме обличчя Сфінкса, висічене зі скелі. Звучить низький гул вітру, що переходить у ритмічний шепіт, наче шурхіт мільярдів
(Глибокі сині сутінки пустелі. Вдалині ледь помітні гострі силуети пірамід. У центрі – величне, нерухоме обличчя Сфінкса, висічене зі скелі. Звучить низький гул вітру, що переходить у ритмічний шепіт, наче шурхіт мільярдів
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Вірші
Мірза-Фаталі Ахундов
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірза-Фаталі Ахундов
Поема на смерть Пушкіна
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Аудіозапис:
http://www.youtube.com/watch?v=eM42__J3rWU
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
