Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
13:43
Сповільнений легкий сніжок,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.
Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.
Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
2026.07.16
13:05
Таємно, щоб ніхто не знав,
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.
Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.
Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
2026.07.16
12:36
що хотів сказати
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
2026.07.16
10:27
ЧАСТИНА ПЕРША: ЮЛІЙ
«Я знайшов її в пісках, де час не має влади. Вона була маленькою, але її очі вже вміли рахувати чужі страхи».
(З неофіційних записів ветерана Х ЛЕГІОНУ)
Розділ І: Вага золотого жука
2026.07.16
10:05
У грудині стогне вітровій,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
2026.07.16
06:28
Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Вірші
Мірза-Фаталі Ахундов
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірза-Фаталі Ахундов
Поема на смерть Пушкіна
Я серцю говорив, не спавши уночі:
– Хранителю таїн, свій скарб мені вручи!
Чом соловейко твій замовк в саду веснянім,
Не гомонять собі, як завше, турачі,
Не пролуна потік висловлювань чудових?
Встань, мріє-голубе, помчи в далеку путь!
Дивись – прийшла весна. В полях, лугах, долинах
Квітки, немов дівки, під сонечком ростуть.
Бутони руж палких вогнем згорають ніжно.
Фіалки – пристрасні. Струмки злилися в вир.
Усесвіт сповнений бажаннями до краю.
Упали промені на самоцвіти гір.
А в серці квітника, мов падишах в короні,
Зелений кипарис – урочистий колос.
На честь володаря п’ють лілії та маки,
Блищать у чашечках тюльпанних краплі рос.
Поля прикрашені жасмином, і безсонні
Свої квітки розкрив нарцис – коханець-муж.
І в клюві солов’я для гостей всіх дарунки,
Він пестики несе своїх слухащих руж.
А хмари виросли – завдати хочуть зливи.
Мені приніс зефір світанний запах трав.
Птахи всі на зорі співають і щебечуть:
– О земле, зеленій! Бо час твій вже настав!
Всі принесли дари на торжище природи:
Бо кожний віднайшов хоч пригорщу добра.
Цей сяє у красі, а той зітхає млосно.
Усюди танці, сміх, гучна й весела гра.
Святкуючи весну, блаженствують, гуляють, –
Життя без прикрощів, юнь, сповнена щедрот.
Чи ти не в змозі з сну прокинутися серце,
Позбувшись радощів, не ціниш і красот,
Не хочеш на землі уславитись віршами –
Бажання затовкло, забуло мрії враз?
Бувало, в пошуках жаданих рим-перлинок
В бездоннії моря пірнало ти нераз.
Ти прикрашало мисль безцінним порівнянням,
І намиста разків низати вміло ти.
О, звідкіля тепер твій непроглядний траур?
Так оніміло, так закам’яніло ти.
– Єдиний друже мій, – відповідало серце, –
Залиш мене в журі, не став питань мені!
Коли б лише забуть, як мотилі забули,
Що ураган зими надійде по весні, –
Вручило би меча я вершнику-поету,
Благословило в путь по славу на землі.
На жаль, я знаю все про долі віроломство,
Вчуваю свій кінець у недалекій млі.
Так пташка бачить сіть і знає, що загине,
А все ж, у безумі, несеться по прямій.
Що слави гук п’янкий, що похвала за доблесть!
Їх відзвук пропаде в глибі невидимій.
Геть мрії відкидай! Із мрійниками доля
Розквитується зле. Вона суддя черства.
Ти Пушкіна згадай, забудькуватий! Чув ти,
Що Пушкін всім співцям, усім майстрам глава?
Ти Пушкіна згадай, чиї могутні строфи
В усі краї поніс стовустий поговір.
Ти Пушкіна згадай. Аби слова крилаті
Накреслив він колись – цього жадав папір!
Блискуча райдуга ясної тої мови
Мінлива, немов крил павиних синизна.
Чертог поезії прикрасив Ломоносов,
Та царська мантія – лиш Пушкіну одна.
Край чарівливих слів завоював Державін,
Та тільки Пушкін в нім державний володар.
Він мужньо випивав отой коштовний кубок,
У котрий Карамзін налив знання нектар.
Микола паном є від Волги до Китаю,
Та підкорив весь світ лиш Пушкін-Прометей.
Як місяць дорогий мандрівникам на Сході,
Так дорогий поет для Півночі людей.
Ні небесам семи, ні чотирьом стихіям
Не знані ще були такі чудні сини.
О, як батьки його жорстоко учинили
З любимим первістком, – у розпачі збагни!
Смертельную стрілу в обранця запустивши,
Шлях крові вогняній неждано відсікли:
Бо градиною в мить, за їх наказом, хмара
Розкішний збила плід, – поета знищили.
Прийшов смертельний вир і загасив світильник,
І тлінний прах заліг у підземелля тьмі.
Своїм кривим ножем старий доглядач зрізав
Могутні пагони під корені самі.
І в череп, цю думок скарбницю дивовижну,
Єхидни заповзли, мов у кубло змії.
Весь солов’їний сад був у бруньках рожевих, –
Із праху поросли там голки-тернії.
Й покинув вільний птах заков своєї клітки,
І сліз потік з очей печальних заструмів.
Російська вся земля ридає у скорботі, –
Бо лютий кат його безжалісно убив.
І правда не змогла – цей талісман безцінний –
Від чвар та від образ йому заслін зробить.
У дальню путь пішов і друзів всіх покинув.
Аллаху, милість дай йому! Він міцно спить.
Хай вічний у плачі фонтан Бахчисарая
Духм’яними слізьми дві ружі оживля.
Хай в бейтах Сабухі Кавказ срібловолосий
За Пушкіним скорбить і траур свій справля!
Переклад Василя Білоцерківського
Аудіозапис:
http://www.youtube.com/watch?v=eM42__J3rWU
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
