Ведмідь - переможець розбійника

Вистава про дивовижну подію, яку переказано і закінчено у трьох діях.


Дійові особи:

Засідатель.
Камалов – його перекладач.
Мешаді-Курбан.
Тарверді – його син.
Парзад – його племінниця.
Наджаф.
Намаз.
Залха – його дружина.
Байрам – молодий чоловік.
Велі-Хатун-огли.
Орудж-Насіб-огли.
Сона – мати Тарверді.
Староста.
Козак Матвій.
Франц Фок – утримувач звіринця.
Керім – осавул.
Селяни й козаки.


ДІЯ ПЕРША

Відбувається в ущелині, під великим дубом. Парзад сидить на камені. Біля неї підтягнутий і озброєний Байрам. Він не зводить очей з Парзад.

Байрам. Нарешті під цим дубом мені вдалося побачитися з тобою, поговорити й облегшити душу. Чому ти озираєшся?
Парзад. Боюся!
Байрам. Не бійся. Я не затримаю тебе довго. Скажи мені, Парзад, невже ти вийдеш за Тарверді, станеш дружиною цього тата, а потім з’явишся серед дівчат і хвастатимеш: і в мене, мовляв, є чоловік?
Парзад. А як мені бути? Що ж мені робити? Батько помер, ми з матір’ю лишилися на утриманні дядька. Брата я не маю, жодної опори немає. А хіба дядько схоче видати мене за стороннього? Адже він повинен буде передати моєму чоловікові табуни й стада, які зосталися від батька.
Байрам. Виходить, що дядько твій не про тебе піклується, а про твої табуни й стада. Через це він і хоче видати тебе за свого сина, за цього бовдура і боягуза, який за все життя жодного горобця не підстрелив, жодного баранчика не вкрав.
Парзад. Що ж мені робити? Значить, мені на роду написано стати дружиною боягуза.
Байрам. Ні, чим стати дружиною боягуза, ліпше кинутися в озеро і втопитися.
Парзад. Звичайно, у сто раз ліпше втопитися, ніж бути дружиною Тарверді. Я тільки через тебе не зважуюсь. Якщо ти дозволиш, я жодного дня не житиму на світі.
Байрам. Не дай, Боже! Я лише так, до слова, сказав. Навіщо мені жити на світі, коли тебе не стане. Я ніколи не згоджуся, щоб ти померла, та я не витримаю й того, щоб ти стала дружиною Тарверді. Завтра ж я всаджу Тарверді кулю в бік, а там хай роблять зо мною, що хочуть.
Парзад. Тоді другою кулею вбий і мене. Без тебе нема чого мені жити на світі.
Байрам. А чому тобі не жити? Залишишся жива, а там вийдеш за якого-небудь хорошого хлопця, сміливого і спритного парубка. Принаймні не чутимеш насмішок своїх подруг.
Парзад. Ох, Байраме! Заради Бога, не терзай моє серце. З мене й так досить. Якби мені було суджено стати дружиною сміливого і спритного парубка, я б дісталася тобі.
Байрам. Це від тебе самої залежить, варто лише захотіти.
Парзад. Тобто як від мене залежить?
Байрам. Дуже просто: дозволь мені вивезти тебе.
Парзад. Куди?
Байрам. До Карабаху, в Ерівань, куди-небудь ще далі.
Парзад (по хвилинних роздумах). Ні, мама на це не згодиться. Я одна в неї. Якщо вивезеш мене далеко, вона буде у великому горі.
Байрам. Ну, в такому разі давай я вивезу тебе на другий кінець нашої дільниці.
Парзад. Це марна справа. Дядько мій – людина багата, сильна. Якщо ми будемо близько від нього, він ні за що не залишить нас у спокої. Накличе тобі на голову сто тисяч бід, обмовить, віддасть у руки влади, не знаю, чого він тільки не зробить.
Байрам. То як же бути? Тобі вийти заміж за Тарверді, а мені спокійно дивитися на це збоку?
Парзад. Не знаю, що робити. Порадь, і я вчиню так, як ти скажеш.
Байрам. Хочеш, я зроблю так, аби Тарверді забрали звідси й ти стала вільна? Згода?
Парзад. Так, але тільки щоб Тарверді не вбивали.
Байрам. Добре. Вбивати його ніхто не буде, але Тарверді відправлять звідси подалі.
Парзад. На це я згідна.
Байрам. Тоді якнайшвидше пришли сюди Залху, дружину Намаза. Мені треба поговорити з нею.
Парзад. Зараз пришлю.

Парзад хоче піти. Байрам утримує її за руку.

Байрам. Стривай, я хочу сказати тобі...
Парзад. Що ти хочеш сказати?
Байрам. Жорстока, серце моє палає. Як же ти йдеш, залишаючи мене в такому стані?
Парзад. А що мені робити?
Байрам. Хоч кілька крапель бризни на полум’я серця, а потім іди.
Парзад. Ось вода перед тобою, в річці, пий скільки хочеш.
Байрам. Хіба можна загасити водою полум’я мого серця?
Парзад. А чим можна загасити його?
Байрам. Поцілунком.
Парзад (висмикує руку). Ох, годі тобі вже! Ради Аллаха, не час жартувати. Пусти мене. А то ще хтось увійде.

Байрам обіймає її за талію і, двічі поцілувавши, відпускає. Парзад підстрибом біжить до кибитки.

Байрам (їй услід). Скоріше пришли Залху, я чекатиму її тут. (Один.) Ох, Тарверді, Тарверді! Невже ти гадаєш, я допущу, аби Парзад вийшла за тебе? Який же дурень цей хлопець! І не тямить, що йому просто забракне сміливості піти проти мене. Стріляти, як я, він не може, битись, як я, – теж. Та він не вміє ячмінь між двома віслюками поділити. Не відзначився ні молодецтвом, ні розбоєм. За все життя він не вкрав жодного коня, не поцупив жодного бика. Вночі він од страху голови не висуне з кибитки. А ще насмілюється витріщати очі на кохану такого зуха! Клянусь Аллахом, якби тільки довзолила Парзад, він би в мене і дня не лишився живим.

За спиною Байрама з’являється Залха.

Залха. Здрастуй, Байраме! З ким це ти ромовляєш?
Байрам (повертається до неї). Це ти, Залхо? З ким я розмовляю? Ні з ким – просто лаю Тарверді.
Залха. Що тобі зробив Тарверді?
Байрам. І ти ще питаєш? Він затьмарив моє життя, позбавив мене спокою і радості. Вдень я собі місця не знаходжу, ночі проводжу без сну. Ще трохи, і я збожеволію, блукатиму, як Меджнун, горами й долами, або, як Керем, згорю від кохання.
Залха. Але чому? Що сталося?
Байрам. А сталося те, що цей придурок, ця мимра, здумав стати чоловіком Парзад. Ради Аллаха, Залхо, скажи правду, чи буде справедливо, якщо така дівчина, як Парзад, вийде за подібного боягуза?
Залха. А хто тобі сказав, що Парзад вийде за Тарверді? Я добре знаю серце Парзад: вона не вийде ні за кого, крім тебе. В її очах Тарверді – це муха, навіть менший за муху.
Байрам. Що з того, що Тарверді в її очах менший за муху? Але ж він липне до Парзад, як муха до солодкого. Не сьогодні, то завтра батько його, Мешаді-Курбан, укладе шлюбний договір і женить на Парзад сина.
Залха. Якщо дівчина не схоче, як же її можуть видати заміж?
Байрам. Ох, Залхо, про що ти міркуєш, Аллах з тобою? Що може зробити молода дівчина, та й хто порахується з її бажаннями? Позітхає й поплаче, а там, не знайшовши виходу, підкориться долі. Тільки я залишуся в печалі й тузі.
Залха. То що ж ти думаєш робити?
Байрам. Я хочу знайти засіб, аби прибрати Тарверді.
Залха. Ти хочеш його вбити?
Байрам. Ні, на це Парзад не згоджується, та і я не хочу. Який сенс у вбивстві? Адже потому я буду втікачем і втрачу Парзад.
Залха. Твоя правда. Та як же ти хочеш прибрати Тарверді?
Байрам. От послухай, як. Він часто буває у вас, дружить з твоїм чоловіком, Намазом. Якщо ви з Намазом схочете допомогти мені в одній справі, я подарую Намазові курдського коня, а тобі корову з телям.
Залха. Невже корову?
Байрам. Так, без обману.
Залха. І з телям?
Байрам. Та з телям. Повір моєму слову.
Залха. А що ж нам треба зробити?
Байрам. Треба під яким-небудь приводом покликати до себе Тарверді й запевнити його, що Парзад шаленіє від нього, але не хоче виходити за нього, тому що боїться глузів своїх подруг. Ті кажуть, що він боягуз і мимра, що він ні на що не здатний, не відзначився ні у злодійстві, ні у розбої, ні в жодному іншому зухвальстві. Ніхто не чув, аби він умів стріляти й рубати. Яка ж дівчина може такого покохати? Хай же він виявить молодецтво: хай пограбує кого-небудь, принесе гроші або товар, викраде коня, поцупить бика, щоби сказали про нього: от який зух! Тоді й дівчина пишатиметься, що має такого хороброго чоловіка. Тарверді дурний, він усьому вірить і по дурості своїй потрапить у халепу. Тоді Парзад дістанеться мені.
Залха. Клянусь Аллахом, добре вигадано. Я постараюся, ради такого парубка, як ти.
Байрам. А ти добре збагнула все, що я сказав?
Залха. Будь спокійний.
Байрам. Потім ти мені усе розкажеш.
Залха. А ти повідомиш засідателя?
Байрам. О ні, донощиком я ніколи не буду. Справа розкриється сама собою. Я тільки хочу знати, аби трохи заспокоїтися.
Залха. Добре, я тобі про все розкажу. А тепер піду, справ багато. Скоро стадо повернеться.
Байрам. Іди! Ось візьми у дарунок цю хустку.
Залха. Яка гарна хустка! А що в ній?
Байрам. У ній ізюм. Віддаси дітям.
Залха. Усім молодцям бути такими, як ти! Хай горе твоє вразить Тарверді. За все життя не одержала я від нього й гнилого яблука. Будь здоровий, зичу тобі здійснення бажань!
Байрам (услід їй). Тож не забудь своєї обіцянки!
Залха (обертаючись). І ти не забудь про корову.
Байрам. Так, так, подарую тобі породисту дійну корову.
Залха. І з телям.
Байрам. Ну звичайно, з телям.
Залха. Та чи можна не кохати такого молодця, як ти?! Будь здоровий, мій соколе!
Байрам. Усього доброго!

Залха виходить.

Господи, що мені тепер робити? Піду-но в ущелину, пополюю, розвіюся.

Сцена змінюється. Дім Намаза. Намаз і Залха.

Намаз. То ти говориш, цей Байрам обіцяв подарувати мені свого курдського коня?
Залха. Неодмінно подарує.
Намаз. Щось не віриться. При мені відлічили Байрамові п’ятдесят золотих за цього коня, і він не віддав його. Невже він мені його подарує?
Залха. Ради Парзад він зараз готовий віддати своє життя. Що для нього кінь або корова?
Намаз. А раптом одурить і не дасть?
Залха. Не одурить. Ти не знаєш Байрама! Такого доброго, вірного слову хлопця в усьому кочовищі не знайдеш.
Намаз. Ця справа дуже доречно мені трапилась. Я й сам не проти втягнути Тарверді в яку-небудь халепу. Його батько, Мешаді-Курбан, напустив на мене осавула й силоміць відібрав гроші, які я був йому повинен; я не заспокоюсь, поки не помщуся.
Залха. То чого ж ти зволікаєш? Чи трапиться ще така нагода? І коня отримаєш, і злобу зірвеш. Тарверді тут поблизу. Піди, поклич його до нас підживитись. А я вже сама все оброблю.
Намаз. Клянусь Аллахом, твоя правда. Піду.

Намаз виходить.

Залха (одна). Їй-Богу, цей бдолаха Тарверді не буде винний, якщо послухається мене. Що ж робити, коли дівчата нашого злощасного краю не люблять молодих людей, не здатних ні красти, ні грабувати. Треба б сказати засідателеві, аби він не переслідував бідних хлопців за злодійство і розбій; хай ліпше заборонить дівчатам зневажати хлопців, які не займаються розбоєм. Я ручаюся, що тоді вовки пастимуться з вівцями.

Входять Намаз і Тарверді.

Намаз. Подавай-но, дружино, що в тебе там. Ми хочемо їсти.
Залха. А що в мене може бути? Чому не поїли в Тарверді, якщо були голодні? Чого до мене явилися?
Намаз. Неси, що знайдеться, не розмовляй багато. (Відходить у кут кімнати й починає оглядати свою зброю.)
Залха. Усе з’їсте, і на вечір нічого не зостанеться.
Тарверді. Яка ж ти стала скупа, Залхо!
Залха. А чому мені не бути скупою? Яка мені користь від тебе? Хоч ти обіцяв подарувати мені що-небудь на своїм весіллі.
Тарверді. Яке весілля?
Залха. Не знаєш, яке весілля? Твоє весілля. Ну кажи, що ти мені подаруєш?
Тарверді. Добре. Подарую тобі пару черевиків. Бачу, ти давно ходиш боса.
Залха (убік). Противний скнара! (голосно) Дякую, дуже тобі вдячна. А скоро вже весілля?
Тарверді. Восени.
Залха. Що так пізно?
Тарверді. Парзад усе відкладає. Каже, що посаг ще не готовий.
Залха. А це правда? Можливо, є інша причина?
Тарверді. Яка ще причина?
Залха. А можливо, дівчина тебе не кохає? Можливо, іншому серце віддала?
Тарверді. Знайшла про що міркувати!.. Дівчина мене не кохає!.. Дурниці ти мелеш! Як дівчина може не покохати мене?
Залха. А що ти за добро таке, аби тебе кохали? Що ти зробив за усе своє життя, чим уславивсь, аби дівчата кохали тебе?
Тарверді. Чим уславився?
Намаз. Про що ти міркуєш, дружино? Яке тобі діло?
Залха. Ти мовчи! Не втручайся!
Тарверді. Не твоє діло, Намазе. Вона правду говорить. А ну скажи, Залхо, що значить: я не уславився? А чим я повинен уславитись?
Залха. Ходив ти на злодійство?
Тарверді. Ні, на злодійство я не втрапив. А навіщо мені красти? Мало в мене свого добра?
Залха. Добра багато в тебе, та тільки хоробрості в тобі немає. Чи ти кого-небудь пограбував? Чи вбив кого?
Тарверді. Ні, я не пограбував і не вбив нікого. Хіба я не бачу, що за ці діла засилають до Сибіру, а то й смикають на шибениці?
Залха. А хоробра людина нікого не боїться. Обережність – доля боягузів. Через це Парзад і не зважується вийти заміж за тебе. Усі говорять про тебе, що ти боягуз і мимра.
Тарверді. Хто це говорить?
Залха. Усі говорять. Жінки, дівчата, чоловіки, навіть малі діти. Усі жаліють: який, мовляв, хлопець-красень Таріверді, нема йому рівних! Та що з того, коли він боягуз.
Тарверді. Хто це каже, що я боягуз? Я зовсім не боягуз. Просто я людина обережна, обачна, але не боязлива.
Намаз. Та годі вже, дружино. Перестань!
Залха. Мовчи, не твоє діло.
Тарверді. А ти тут причому? Помовч, дай послухати жінку. Значить, так? Парзад не хоче виходити за мене через те, що мене звуть боягузом? Клянусь Аллахом, таке зло бере, що готовий негайно вийти на дорогу, пограбувати кого-небудь і довести усім, що дарма базікають про мене дурниці.
Залха. А ти на ділі доведи свою хоробрість. Язиком усяке можна патякати.
Тарверді. Ти лишень покажи мені місце, і я зараз же вирушу туди.
Залха. Вийди на Шемахинську дорогу. Там сотні купців проїжджають. Пограбуй одного, другого, принеси награбоване, і тоді побачимо, хоробрий ти чи хвалько.
Тарверді. А добре б знати: купці їздять озброєні чи без зброї?
Залха. Ну, якщо навіть озброєні. То ти ж не з палкою вийдеш їм назустріч. Звичайно, і в тебе буде зброя.
Тарверді. Ясно, буде. Але хіба можна йти на таке діло одному?
Залха. А ти візьми товаришів. Чи ж мало в нас молодців? Та тільки куди тобі на таке діло?
Тарверді. Кажеш, куди мені? Побачимо, як потім заговориш! Намазе, прошу тебе, знайди мені товаришів.
Намаз. Навіщо тобі товариші?
Тарверді. Розгулятися хочу.
Намаз. Не кажи дурниць! Який з тебе грабіжник караванів!
Тарверді. Їй-Богу, правда! Знайди товаришів!
Намаз. Не дурій, кажу. Не твоє це діло.
Тарверді. Та що ти за людина, справді? Тобі що з того? Ти знайди мені товаришів, а там побачиш, моє це діло чи ні.
Намаз. Ну, раз ти наполягаєш, ми покличемо Велі Хатун-огли й Оруджа Насіб-огли, їх ти й візьмеш із собою.
Тарверді. Лише двох?
Намаз. Двох досить.
Тарверді. І справді, досить. Хай буде так. Тепер пошли за ними.
Намаз. Залхо, іди поклич їх сюди.
Залха. Та що ти віриш йому: він усе хвалиться...
Намаз. Замовкни! Чим Тарверді гірший за інших молодців? Що в нього руки коротші, чи як?
Залха. Я його знаю. Він ніколи не зважиться на таке діло.
Тарверді. Я не зважусь? Ще й як зважусь. От побачиш. Якнайшвидше клич їх, і все буде ясно.
Залха. Добре, йду! (Убік.) Усьому повірив, бовдур. Здається, піде. (Виходить.)
Намаз (тихо). Знаєш, Тарверді, якщо тобі пощастить, ти повинен виділити мені половину всього, що добудеш. Соромно тобі щось утаїти від мене. Я поможу тобі сховати усі сліди, усе залагодити, але з умовою: що половину всієї здобичі отримаю я.
Тарверді. Ач ти який! Ради чого ділити шкуру невбитого ведмедя? Ти почекай, побачиш, що буде.
Намаз. Усе буде, як треба! Я ж не дурна жінка, я тебе знаю. Хіба ти не онук Амір-Аслана, який наодинці ходив на ведмедя?
Тарверді. Ради Аллаха, скажи, Намазе, чи ти чув про його діла?
Намаз. Як не чути! Чи ж не мій дядько Сафар був його другом? Він і розповів мені про всі його подвиги. Дасть Біг, і ми з тобою будемо дружні, як вони. І я дуже сподіваюся, що ти не приховаєш від мене здобичі.
Тарверді. Гаразд, згода, аби лиш люди не говорили про мене дурниць. Та якщо хочеш знати, я все віддам тобі – на гроші я не ласий.
Намаз. Віддаси мені усе? Їй-Богу, ти добре говориш, хлопче. Тепер я переконався, що у твоїх жилах тече кров Амір-Аслана. Тож не забудь обіцянки!
Тарверді. Ти дай мені товаришів – тоді побачиш.
Намаз. А ось і товариші йдуть.

Входять Залха, Велі Хатин-огли й Орудж Насіб-огли.

Велі та Орудж. Салам-алейк!
Намаз. Алейк-салам!
Велі. У чому річ, Намазе? Навіщо ти покликав нас?
Намаз. А ось Тарверді запрошує вас піти з ним на прогулянку.
Орудж. На прогулянку? Яку?
Намаз. Чого питати? Не знаєш, які бувають прогулянки?
Велі. Я зроду не виходив на такі прогулянки. Хіба що потягти якого-небудь баранчика, чи вівцю, а на більше я не здатний. Не знаю, як Орудж?
Орудж. Та ні за що на світі! Коли це я ходив на розбій? Я навіть баранчика чи вівцю не вмію вкрасти.
Намаз. Та що ви базікаєте? Хіба ви не чоловіки? Стрілять не вмієте?
Велі. Ну стріляти ми вміємо, але тільки дичину, а в людей стріляти не наше діло.
Намаз. Хто ж говорить, аби в людей стріляти? Сядете на коней, виїдете на поштову дорогу. Раптом назустріч вам верблюжий караван або вірменські купці трапляться. Вистрелите у повітря, налякаєте їх. Яка шкода від такої стрільби? Вони зі страху розбіжаться врізнобіч, кинуть товари й гроші. Тут ви усе заберете й вернетеся додому. Що тут важкого?
Велі. Ну куди нам на таке йти? Ми прості пастухи. Розбій не наше діло.
Тарверді. Послухай, Намазе. Знаєш, примушувати їх не треба. Сам бачиш: бояться люди. Навіщо їх умовляти? Не всі ж такі відчайдушні, як я. Відпусти їх, нехай ідуть.
Намаз. Ні, постривай. Велі, чи не соромно тобі відмовлятися? Хіба зайве вам завадить? По-перше, розбагатієте, по-друге, прославитеся.
Орудж. Зайве мені не завадить. А слава навіщо мені?
Велі. Справді, дуже потрібна слава цьому плішивому Оруджові?
Намаз. Які ж ви недоладні люди! Невже ви з Тарверді хліб-сіль не їли? Хіба ви не знаєте, що у нашому кочовищі немає людини багатшої за нього? Він завжди може вам стати у пригоді. Чи ж мало людей, котрим він зробив добро?
Намаз. Навіщо ти їх умовляєш? Не треба примушувати. Та й мені хочеться ще трохи подумати.
Намаз. Та вони просто невдячні. Молодші завжди повинні слухатися старших.
Велі. Що скажеш, Орудже? Може, підемо?
Орудже. Клянусь Аллахом, не знаю. Хочеш, підемо.
Велі. Може, на коня добудемо. Я вже два роки хочу купити коня, та ніяк грошей не зберу.
Намаз. Звичайно. І на коня добудеш. Хіба можна відмовлятись од такого діла?
Велі. Ну, що робити! Раз Тарверді хоче, нехай так і буде. Я згоден.
Орудж. І я згоден. Не можна ж відставати од товариша.
Тарверді. Але добряче подумайте...
Намаз (перебиває його). Тарверді задоволений вами й просить вас, не гаячи часу, піти за зброєю і прийти сюди. Зручнішого часу для прогулянки не знайти!
Велі. Ходім, Орудже.

Велі й Орудж виходять.

Тарверді. Ти знаєш, Намазе, ми зовсім оминули увагою, що батько мій шанована людина, мешаді. Чи згодиться він, аби я пішов на розбій?
Намаз. А ти спробуй попроси дозволу.
Тарверді. Дарма говориш. Чи можу я сказати батькові: дозволь мені піти на розбій?
Намаз. Навіщо ж так казати? Скажи, що поїдеш поливати посіви в долині. Це він, звичайно, дозволить. А ти їжджай прямо на поштову дорогу. Що тут особливого?
Тарверді. Тобто як: що тут особливого?
Намаз. Я хочу сказати, що це легше легкого.
Тарверді. Знайшов легке діло. Та, клянусь Аллахом, я боюся тільки батька. Й тільки через нього це діло здається мені таким важким.
Намаз. Коли людина виявляє бояузтво, завжди вона старається знайти виправдання. Не хочеш іти – роби як знаєш.

Входить Залха.

Залхо, піди скажи хлопцям, аби не клопоталися даремно. Тарверді роздумав.
Залха. А я щойно бачила Парзад і встигла шепнути їй дещо на вушко. Як же вона зраділа, як зраділа! Слава Аллаху, говорить, тепер уже ніхто не скаже про Тарверді, що він боягуз, тепер уже не буде мені соромно признатися, що кохаю його. Досі, говорить, дівчата глузували з мене і я була змушена обходити їх стороною.
Намаз. Відома річ: наша дівчина ніколи не покохає чоловіка, якщо він не пограбував кого-небудь або не розбійничав на дорозі. Узяти хоч би нашу Залху. Адже її також вважали красунею...
Залха. Ради Аллаха, не мели дурні, противно слухати...
Намаз. Їй-Богу, правда. От, приміром, Залха, хіба вона вийшла б за мене, якби я не займався розбоєм? Чи не так, жінко?
Залха. Годі тобі молоти! Чи варто згадувать минуле!
Тарверді. Та я не проти піти, але не маю з собою зброї. Не знаю, як бути. Якщо піти за зброєю додому, то батько здогадається.
Намаз. Навіщо тобі додому? Візьми мою шаблю, рушницю, пістолет? Кинджал на тобі є. Дай-но я сам тебе споряджу (надіває на нього зброю).
Тарверді. Що би ще взяти?
Намаз. Досить і цього. При такому озброєнні можна ціле військо розігнати. Куди вже більше.
Залха. Ох, Боже мій! Який ти став страшний, Тарверді! Усі розбіжаться, тільки-но побачивши тебе.

Входять Велі й Орудж.

Орудж. Ось і ми!
Тарверді. Значить, йдемо?
Намаз. Ідіть, ідть! Бажаю вам удачі! Повертайтеся зі здобичею.
Залха. Бажаю тобі, Тарверді, прожити з Парзад до старості, народити дітей. Хай сини твої будуть такими ж сміливцями, як ти.
Тарверді. Будуть, обов’язково будуть! Або заплямую своє добре ім’я, або повернуся не з порожніми руками.

Виходять.

Намаз. Знаєш, Залхо, я домовився з ним, що половину здобичі він оддасть мені.
Залха. Ти гадаєш, Тарверді принесе що-небудь, з чого можна буде віддавати половину? Який же ти легковірний! А я не сумніваюся, що йому руки й ноги переб’ють і відправлять додому, Намазе. Ну, хтозна, може, йому й пощастить. Боягуз завжди знайде людину ще боязливішу за себе. В усякому разі, чим би діло не скінчилося, ми не будемо в програші: З одного боку – кінь, з другого – гроші. (Виходить, потираючи руки.)



ДІЯ ДРУГА


Відбувається в ущелині Шамшадинської дільниці. З одного боку видно пагорб.

Байрам (один). І мисливство не вдається... Ні джейрана, ні турача... Навіть зайчик не трапився – хоч би разок вистрелив. Серце стискається. Гірка моя доля! Припустимо, Парзад мене кохає, але що вона може зробити?.. Чи посміє вона піти проти дядька, проти всього кочовища? Хіба в нас зважають на думку дівчини? Ні, сподіватися нема на що, не матиму я щастя. Залха побоїться виконати обіцянку, а Намаз – він хитрий і жадний – не схоче підвести такого багатія, як Тарверді. Ох, Боже мій! Що мені робити, як знести таке горе, чим заспокоїтись, як позбутися печалі?.. А!.. Що за шерех? Здається, за тим кущем... Певно, вовк. Піду, чень, застрелю його, от і видасться, що всадив кулю в бік Тарверді. (Виходить.)

За деякий час з’являється Тарверді з товаришами. Вони йдуть зігнувшись, обережно, озираючись по сторонах.

Тарверді. Цить... цить... Обережно! Здається, хтось іде по дорозі.
Орудж. Так, так! Чується кінський тупіт. Велі, зведи курок, аби усім вистрелити разом.
Тарверді. Стривай, стривай! Мені гадається, що нам ліпше не стріляти.
Велі. Як це – ліпше не стріляти? Як же тоді ми зможемо пограбувати? Повернемося в кочовище з порожніми руками, народ засміє нас.
Тарверді. Чому це засміє? А ми скажемо, що вийшли на дорогу, чекали-чекали й нікого не зустріли.
Велі. Ніхто не повірить. Я на це не піду.
Тарверді. Ти не можеш піти без здобичі, а я не можу напасти на безборонних. Не зважусь я на такий гріх. Бо є жалість, співчуття... Ліпше я піду звідси... Я не залишусь...
Велі. Стривай, милий, стривай! Пізно відступати. Клянусь Аллахом, зробиш крок назад, зведу курок і застрелю тебе, як собаку. Дурню, сину дурня, ти ж сам нас умовив, привів сюди, а тепер хочеш тікати й нас кинути?
Тарверді. Та не хочу я вас кидати. Я ради вашої ж користі пропоную вернутись назад. А раптом проїжджих буде більше за нас, а раптом вони такі ж хоробрі, як ми? От і намнуть нам боки, переламають руки-ноги.
Велі. Вовків боїшся – в ліс не ходи. Пізно роздумувати. Слід зупинити проїжджих. І ти будеш з нами, а то пошкодуєш...Хочеш, аби ми були посміховиськом? Якщо зробиш хоч крок назад, я тебе застрелю (спрямовує на нього дуло рушниці).
Тарверді. Всемогутній Аллаху! Невже ми повинні лізти в біду лише для того, аби нас не назвали боягузами? Тож послухай, братику, що я тобі скажу. Ти зовсім невірно розумієш хоробрість. Чи ти знаєш, що таке хоробрість, молодецтво? Найголовніший молодець Керогли говорив, що є десять способів виявити хоробрість: дев’ять з них – утекти від ворога, а десятий – зовсім не показуватись йому. Тепер я й пропоную вам на вибір один із способів, вибирайте будь-який.
Велі. Годі вже проповіді читати. Бачиш, маячить щось там, нагорі. Певно, хтось їде.
Тарверді (дивиться). І справді, хтось їде. Хто б це міг бути? Їй-Богу, їде... Знаєте що... Ви йдіть уперед, а я з тилу вас охоронятиму.
Велі. Так, покладайся на тебе!.. Ходім, Орудже, подивимось, хто це їде. Дивись, Тарверді, якщо втечеш, клянусь Аллахом, я і в кочовищі зумію з тобою розквитатись. Запам’ятай. (Виходять.)

Тарверді один. Потім – німець Фок.

Тарверді. Ось що може зробити з людиною любов! Чи міг я коли-небудь подумати, що буду розбійником, грабуватиму на великій дорозі, змушу задрижати весь край... Ох, Боже мій, яка сила в коханні!
Фок. Як добре, що я зійшов з воза, прогулявся пішки. От і квітів набрав. Які красиві квіти і як добре пахнуть! Я повезу їх у дарунок Марії Адамівні! (помічає Тарверді.) О жах! Хто це? Боже мій, спаси мене!..
Тарверді. Ніяк не збагну, що вони там роблять... Зупинили воза... Кучер побіг, сховався у кущах... Молодці, хлопці...От яке діло ми зробили! (помічає Фока) Ох, Боже мій! Як несподівано біда напала!.. Хто це?!
Фок. Ой, ой! Це напевно розбійник і неодмінно вб’є мене! (Тремтить.)
Тарверді. Він, звичайно, теж вийшов на розбій. В нього і рушниця за спиною... Ох, Боже мій, якщо він вистрелить, я пропав! (Також тремтить.)
Фок. Ох, Маріє Адамівно, Маріє Адамівно, де ти?
Тарверді. От тобі й женився на Парзад... От тобі й весілля справив... Ні сіло ні впало в біду потрапив!
Фок. Господи, який він страшний!
Тарверді. Боже мій, яка в нього довга рушниця! Такої довгої ще я не бачив.
Фок. Тікати, тікати скоріше!
Тарверді. Треба тікати! Раптом цей злодій прицілиться та вистрелить... Поки є час, ліпше зникнути.

Обидва біжать і ненавмисно зіштовхуються. Обидва виймають гаманці й простягають один одномиу.

Тарверді. Ось усе, що я маю, їй-Богу!.. Візьми й відпусти мене.
Фок. Клянуся, тут усе, що я заробив за цю поїздку. Візьми й відпусти мене.
Тарверді. Ради Аллаха, дай мені повернутися в кочовище...
Фок. Благаю, не вбивай мене! Пожалій!
Тарверді. То ти не розбійник?
Фок. Я бідний німець. А ти хто?
Тарверді. Я хто? Не бачиш, нахабо, що я розбійник? Тут, у кущах, ховаються двісті моїх товаришів. А вас скільки чоловік?
Фок. Я один.
Тарверді. У такому разі біжи скоріше, або зараз уб’ю тебе.
Фок. Ти справді не один?
Тарверді. Хіба ти не чуєш, як мої товариші галасують?
Фок. Ох, Боже, усе моє добро розкрадуть!.. Ох, Маріє Адамівно, Маріє Адамівно! Яке нещастя впало на мене! Як ми будемо жити після цього?.. (Плаче.)
Тарверді. Ось ідуть мої товариш. То швидше забирайся достобіса! Біжи скоріше, а то застрелю, як куріпку.
Фок. Ох, ради Бога, стривай, зараз піду. (Тікає.)
Тарверді (один). І добряче ж я налякав його! Який же я, виявляється, страшний злодій! Якби Парзад могла мене зараз побачити, її серце розірвалось би від страху.

Велі й Орудж ведуть під вуздечку коня, запряженого у воза. На возі дві скрині.

Ну що, хлопці, усі розбіглися?
Велі. Будь спокійний, розбіглися.
Тарверді (сміючись). Які вони боягузи, виявляється! І бувають же на світі такі! А яка в нас здобич? Що на возі?
Велі. Тут на возі дві такі скрині, що зрушити неможливо. Ти, Тарверді, скоріше їх відчини й склади речі в купу, а ми з Оруджем підемо за кіньми. Там один поранений, а решта двоє втекли у кущі. Ми їх піймаємо, приведемо, звантажимо на них речі й відвеземо.
Тарверді. Добре! Ідіть за кіньми. А я зараз відкрию скрині та складу речі у купу. Тільки скоріше вертайтеся, не можна довго затримуватися. Боюсь, як би не напали на мене, і тоді доведеться пролити безневинну кров.
Велі. Не кажи дурниць, бовдуре! Ти й курку нездатний вбити! Аби лишень сам не втік, а якщо вб’єш людину, то ми тобі вибачаємо заздалегідь.
Орудж. Ми зараз же повернемось, не турбуйся. Займися скринями.
Тарверді. Гаразд!

Велі й Орудж швидко йдуть геть.

(Один.) Знову я один лишився. Ну нічого, кого мені боятися? Господарі втекли... Оце скрині! Не інакше, вони набиті шовками. Хай Парзад до кінця життя носить одні шовки. Нахаба Намаз тепер вимагатиме в мене половину. Чорта лисого! За що йому віддавати половину? А може, у скринях перські шалі або гроші? Подивлюся-но скоріше, що воно там таке? Нібито щось ворушиться. (Піднімає віко скрині, з неї вистрибує мавпа.) Великий Аллаху, що це таке? Звідки у ящику мавпа? Що це за товар? І бувають на світі купці, які торгують подібним мотлохом!

Мавпа шкірить на нього зуби.

Ах ти, нікчемна тварюко, що ти шкіриш на мене зуби?

Мавпа передражнює його.

Ти диви, ще й передражнює. Дуже добре, я віднесу її в дарунок Парзад, хай порадіє. Та як мені піймати її... Ти не бійся, мавпочко, підійди до мене, моя мила мавпочко, підійди ближче!..

Підходить до мавпи, але та відскакує вбік.

Ти диви! Ледь не зачепила мене. Стривай же, побачиш, як я піймаю тебе!

Біжить за мавпою. Та перекидається, стрибає. Потім вилазить на дерево і звідти передражнює його.

Ти диви! Хоче, щоб я теж поліз за нею на дерево. Яка кумедна мавпа! Ух, як я зморився! Що це за дурний купець, катає мавпу у возі! А я ж думав, що цей шахрай розвозить пристойий товар для продажу; ми й напали на нього й пограбували. Звідки мені було знати, що він дурисвіт. Через нього все зірвалося! От досада! Неможна ж повернутися в кочовище з порожніми руками. Подивлюся-но, що в іншій скрині. Яка велика скриня! Ото в ній, певно, і є справжній товар. А віко яке грубе! (Виламує віко.) Ох, Боже мій, хто там хропе? (Піднімає віко.)

З ящика вилазить ведмідь і навалюється на нього.

Ой, біда! Ведмідь! Намазе! Залхо! Парзад! Я загинув! Ой, рятуйте, поможіть! З любові до Аллаха рятуйте мене! Зарікаюсь, ніколи більше не буду виходити на розбій, ніколи не грабуватиму, назавжди зарікаюсь! Каюся! Каюся! Ох, Аллаху, поможи мені! Врятуй! Ніколи більше не займатимусь такими ділами.

Ведмідь дряпає йому щоки, валить додолу і, підім’явш під себе, починає душити. У цю мить на вершині пагорба з’являється Байрам.

Байрам. Що за крик? Здається, ведмідь душить людину.

Тарверді (кричить). Люди добрі, поможіть! Рятуйте!

Байрам піднімає рушницю, цілиться у ведмедя і стріляє. Поранений ведмідь залишає Тарверді, кидається у бік, звідки був постріл, і зникає.

(Лежачи на землі.) Боже мій, чи куля не влучила в мене? Ні, слава Аллаху, не влучила! Треба тікати! (Швидко підхоплюється і біжить.)

Байрам (спускається з пагорба і підходить до воза). Що це за віз і як сюди потрапили людина й ведмідь? Здається, я поранив ведмедя. Ось і кров. Куди втік ведмідь? І куди поділась людина, яку я врятував?

У цей час з’являються дільничний засідатель, козаки й перекладач.

Засідатель. Знов почали розбійничати! Гей, козаки! Двоє огляньте місцевість, двоє піймайте коней, решта в’яжіть цього розбійника!
Байрам. В’язати мене? Заради Аллаха, не кажи так! Чим я завинив?
Засідатель. Не знаєш, чим завинив? А зламані скрині, віз, постріли – це що? До яких пір ви будете порушувати закони, не виконувати розпорядження влади? Як би мало не було у вас розуму, збагніть, що російський уряд охороняє вас від лезгінів та розбійників. Хоч би за це підкоряйтесь законам. Та ви ж не визнаєте ні порядку, ні дисципліни – що з тобою говорити... Де твої спільники?
Байрам. Не маю жодних спільників.
Засідатель. А де коні?
Байрам. Не знаю.
Засідатель. Старі ваші виверти: не знаю, не бачив. Ти гадаєш цим врятувати свою шкуру?
Байрам. Вислухай мене, пане засідателю. Я полював тут недалеко. Раптом чую крик. Хтось кличе на поміч. Я прибіг і бачу: ведмідь душить людину. Я вистрелив, поранив ведмедя. От і все, більше нічого я не зробив.
Засідатель. Так, добре співаєш! Хочеш мене одурити цими казками? Тебе застали на місці злочину. Діло ясне. Ліпше назви мені своїх спільників.
Байрам. Я вам сказав усю правду.
Засідатель. Послухай, мені жаль тебе. Ти з виду хлопець хороший. Ти ж знаєш, яке покарання чекає на розбійника, спійманого зі зброєю в руках?
Байрам. Звичайно, знаю. Шибениця.
Засідатель. Шибениця. Якщо тобі не жаль себе, пожалій хоч батька й матір. Певно, кохаєш якусь дівчину?
Байрам. Тому я і хвилююся, що маю кохану.
Засідатель. Значить, ти признаєшся?
Байрам. Мені нема в чому признаватись, невинен я.
Засідатель. Справді, не зустрічав ще такої впертої людини. Хлопці, зв’яжіть його найміцніше і дивіться, щоб не втік. Головою відповідаєте мені за нього. Скажи-но, хлопче, далеко звідси до вашого кочовища?
Байрам. Один агач.
Засідатель. Ми зараз вирушимо туди й розслідуємо справу по гарячих слідах. Але треба ще в канцелярію заїхати. Справ стільки, що не знаєш, за яку братись. Де перекладач?
Перекладач. Я тут, пане засідателю.
Засідатель. Їдьмо. Що за посада, прости Господи! За все відповідаєш, щодня ризикуєш життям. А ці дурні не розуміють, що ми заради них терпимо усі турботи. Осавули, ведіть хлопця за мною.

Усі виходять. Деякий час сцена залишається порожньою. Тоді мавпа спускається з дерева, починає стрибати, перекидатися і зникає.


ДІЯ ТРЕТЯ

Відбувається у кочовищі Шамшадинської дільниці. В кибитці сидять Тарверді, староста, Мешаді-Курбан, Наджаф, Намаз та інші селяни. Тарверді має перев’язану голову.

Наджаф. Розкажи-но, Тарверді, що з тобою приключилося? Хто тебе поранив?
Тарверді. От послухайте, як діло було. Я разом із Велі та Оруджем спустився в долину, аби полити посіви. У Тавуській ущелині раптом назустріч нам віз. Велі з Оруджем задля жарту вирішили налякати хазяїв возу і вистрелили. Люди розбіглись. Віз лишився на місці. Велі з Оруджем пішли ловити коней, а я підійшов до скринь, що були на возі. З одної з них вискочила мавпа, а з другої – виліз ведмідь, підім’яв мене під себе і став душити. Раптом пролунав постріл. Ведмідь відпустив мене. Я підхопився і дав драла. А тепер чомусь ні воза, ні коней. Не збагну, що за дивина.
Наджаф. Відомо, яке диво. У Тавуській ущелині повно чортів. Ви натрапили на їх зборища, ото й уся дивина. Чи не в середу це сталося?
Тарверді. У середу.
Селяни. І сумніватись нема чого: ви зустріли справжнісіньких чортів; інакше, що робити мавпі й ведмедю на возі?
Наджаф. От що, Тарверді... Має приїхати засідатель, а ти поранений. Ліпше піди куди-небудь. Подивимося, що він сам скаже.

Тарверді виходить. У цей час з’являється дільничний засідатель.
Усі встають.

Засідатель (сідає на лавку). Старосто, ти говориш російською. Скажи-но, що це за люди?
Староста. Це мешканці нашого кочовища. Ось це Намаз, це Наджаф, а це Мешаді-Курбан, людина поважна і багата.
Засідатель. Дуже мені треба його багатство! З Божою поміччю я відучу вас од звички представляти мені багатих. (Звертається до перекладача). Камалове, постав їх у ряд за старшинством. Хто з них старший?
Перекладач. Мені здається, ваше благородіє, що усі вони однакового віку.
Засідатель. Добре, а хто з них вважається розумнішим?
Перекладач. Я гадаю, що усі вони однакового розуму.
Засідатель. Господи Боже мій! Таж хто-небудь із них повинен бути більш кмітливим і тямущим за решту, аби я міг з ним поговорити, розпитати про діло. Я ж не можу говорити відразу з усіма.
Перекладач. У такому разі більш кмітливий і тямущий за інших Наджаф, бо він і російську трохи знає.
Засідатель. Добре. Постав Наджафа першим.

Перекладач ставить Наджафа першим.

Вислухай мене до кінця, а потім відповідай.
Наджаф. Слухаюсь, пане!
Засідатель (виймає з-за пазухи аркуш паперу). Пан Фок, з іноземних підданих, утримувач звіринця, подав мені заяву. Він пише, що позавчора проїжджав зі своїми звірами Тифліською дорогою і трохи відстав од воза. Раптом на віз напало кілька розбійників. На возі перебували американський ведмідь, бразильська мавпа, дві великі гієни та інші звірі. Розбійники-нападники стріляли: одного коня вбили, ведмедя поранили, мавпа зникла. Можна припустити, що речі, які були на возі, розтягнуто. Пораненого ведмедя вдалося знайти у кущах. Одного з грабіжників затримано. Вже є достовірні відомості, що у день події було помічено трьох озброєних вершників, котрі виїхали з вашого кочовища. Безсумнівно, вони з ваших зухів. Ви зобов’язані зараз же видати їх мені, інакше я суворо покараю вас.
Наджаф. Пане засідателю, ти, певно, людина розумна, якщо тобі довірили таку розлогу дільницю. Наші вороги повідомили тобі неправду, і ти не повинен вірити цим казкам.
Засідатель. Які ж це казки? Розбій у центрі моєї дільниці, серед білого дня – це, по-твоєму, казки?
Наджаф. Пане засідателю, ти спитай у мене, я доповім усю правду.
Засідатель. Я тільки цього й хочу. Кажи!
Наджаф. Кілька людей з наших хлопців вирушили у середу поливати посіви. Дорогою вони натрапили на зборище чортів. Чорти їхали у возі. По своїй дурості хлопці вистрелили у бік воза, вирішивши налякати чортів, аби ті втекли. Але ж треба було всього лишень сказати «бісміллах». Чорти розсердились. Адже вони можуть прийняти будь-яку подобу; от вони й перетворились у ведмедів, напали на хлопців і покусали їх. А наші вороги склали цілу історію, назвали старшину чортів Поком і вводять тебе в оману.
Засідатель (сердито). Послухай, що ти несеш?
Наджаф (повертається до перекладача). Я не зрозумів. Що сказав пан засідатель?
Перекладач. Пан засідатель зволить питати, що ви йому принесете?
Наджаф (перекладачеві). Милий мій, доповідай пану засідателю, що нашу долину звуть Горіховою. Тут є тьма горіхів. Бог дасть, коли буде збір, ми мішками носитимемо горіхи пану засідателю. Наш обов’язок добре віддячити пану засідателю, проводити його.
Перекладач (засідателеві російською). Ваше благородіє, Наджаф говорить, що коли доспіють горіхи, вони принесуть їх вам мішками, добре віддячать вам і проводять.
Засідатель (сердито). Що за дурниці він говорить? Для чого мені горіхи, навіщо мені дякувати? Та й проводити мене не потрібно, мені провідників не треба. Видайте мені розбійників.
Наджаф. Яких розбійників, пане засідателю?
Засідатель. Як яких розбійників? Я тут цілу годину розбалакую з тобою, а ти ще питаєш, яких розбійників.
Наджаф. Та я ж доповів тобі, що наші хлопці ні на кого не нападали, тільки зустріли зборище чортів.
Засідатель. Якась дурниця!
Наджаф. Ти багато бачив, пане засідателю, але чи доводилося тобі чути, аби ведмеді, мавпи, гієни, шакали роз’їжджали у возі з міста до міста?
Засідатель. Хіба я сказав, що ведмеді й мавпи роз’їжджали у возі?
Наджаф. А як же сказав?
Засідатель. Я сказав, що їхній власник їхав.
Наджаф. У возі?
Засідатель. Так.
Наджаф. Один?
Засідатель. Ні, зі своїми звірами.
Наджаф. Він що – падишах звірів?
Засідатель. Не твоє діло ставити питання й розмірковувати.
Наджаф. Я не розмірковую. Але ведмеді й мавпи не можуть їздити у возі. То були чорти, які прийняли їхню подобу.
Засідатель. Господи Боже мій, що за народ такий? Спробуй розтлумач їм. Байрам ні у чому не признається. А ці явно хочуть мене заплутати...Добре, покажіть мені тих хлопців, що зустрілися зі зборищем чортів.
Наджаф. Нащо вони тобі, пане засідателю?
Засідатель. Потрібні.
Наджаф. Не втягуй нас у біду, пане засідателю. Не слухай наших ворогів.
Засідатель. Яких ворогів?
Наджаф. Довкола нас. Усі амірлинці наші вороги.
Засідатель. Та послухайте: про цих вершників мені повідомили не татари, а молокани.
Наджаф. Найбільш люті наші вороги – молокани. З ними в нас вічні сварки через землю. А тепер виявляється, що вони до того ж майстри на хибні доноси. У мусульман не буває таких диявольських думок. Тепер ми вже покажемо цим молоканам.
Засідатель. Чорт з вами. Наразі видайте мені розбійників, а тоді робіть, що хочете.
Наджаф. Пане засідателю, якщо розбійників немає, ми ж не можемо їх зробити. Наші хлопці нікого не грабували.
Засідатель (перекладачеві). Що мені робити, Камалове? Вони що – і справді мені не вірять?
Перекладач. Їй-Богу, не вірять, ваше благородіє, ні на йоту не вірять.
Засідатель (звертаючись до козака). Матвію, піди скажи осавулам, аби привели сюди ведмедя.
Козак. Слухаюсь! (Виходить.)
Засідатель (Наджафові). Зараз я доведу вам, що говорю правду і молокани тут ні при чому.
Наджаф. Не турбуй себе даремно, пане засідателю! Як можна довести те, чого не було?

Осавули приводять ведмедя.

Засідатель (перекладачеві). Камалове, скажи їм: ось доказ того, що я говорю правду.
Перекладач (вказуючи на ведмедя). Засідатель зволить говорити, що ось свідок тому, що він правий.
Наджаф. Ну що ж. Хай цей свідок дасть показання, і ми послухаємо.
Перекладач (засідателеві). Пане засідателю, він говорить, аби ведмідь дав показання, а вони послухають.
Засідатель (розсердившись). Як це ведмідь може дати показання? А ти бовдур, Камалове, що переказуєш мені це. Хіба сам не можеш відповісти? Матвію, ти знає по-татарському?
Козак (голосно). Зовсім ні, ваше благородіє!
Засідатель. А хто-небудь із козаків знає?
Козак. Зовсім ні, ніхто не знає. Тільки козак Сотников, двадцять першого полку, бажає вчитися по-татарському.
Засідатель. Мовчати! Дуже мені треба, що хтось хоче вчитися. (Звертаючись до Наджафа.) Послухай, ну як же може ведмідь давати показання?
Наджаф. Ми ж не говоримо цього, пане засідателю. Ти сам привів сюди ведмедя на очну ставку з нами. В шамшадинських лісах ведмедів скільки завгодно. Кожен може спіймати ведмедя. З цього зовсім не випливає, що ведмеді й мавпи мандрують світом у возах.
Засідатель. Значить, ви не назвете розбійників?
Наджаф. Пане засідателю, яких же розбійників вам назвати, якщо ми їх не маємо?
Засідатель. Сліди розбійників виявлено, і я знайду засіб для їх упіймання. Але вам буде зле.
Наджаф. На все Божа воля! Від долі не втечеш.
Засідатель. Ну, тепер забирайтеся геть з очей! Марно я втратив з вами стільки часу. Я сам вирішу, що робити.

Усі виходять.

Як же тепер бути? Байрам, мабуть, не винний, хоча обставини проти нього. Гей, старосто, ти знаєш цих хлопців, які зустріли чортів?
Староста. Ні, ваше благородіє, не знаю.
Засідатель. А ти не чув, хто вони?
Староста. Ми люди прості, ваше благородіє, звідки нам чувати.
Засідатель. А можна їх розшукати?
Староста. Як їх розшукаєш, коли усі наші хлопці поховались?
Засідатель. Поховались? Навіщо ж їм ховатись, якщо вони невинні?
Староста. Жінки підслуховували за кибиткою і розпустили чутку, що засідатель хоче арештувати тих, хто напав на зборище чортів. Усі хлопці й розбіглися зі страху.
Засідатель. Добре, йди. Розмовами з вами нічого не домогтися. Всі стануть говорити, що нікого не знають, нічого не розуміють, нікуди не їздили. Як же бути? Гей, козаки, приведіть сюди арештованого.

Козаки вводять Байрама, в нього зв’язані руки.

Чим ти можеш довести, що невинний?
Байрам. Ваше благородіє, ви знаєте наш край. Самі подумайте, чи міг я один вийти на розбій?
Засідатель. То чому ж ти не хочеш назвати своїх товаришів?
Байрам. Я вам уже доповідав, що не маю товаришів.
Засідатель. Ти їх мав, але вони кинули тебе і втекли.
Байрам. Ваше благородіє, це ніяк не в’яжеться з правилами розбою. Розбійник ніколи не кине товариша і не втече. А як скінчать діло, то вже не розстаються один з одним... Та звідки вам знати все це? Ви, певно, ніколи не ходили на розбій.
Засідатель. Я піймав багато розбійників, хоч і не розбійничав сам. Я знаю, що ти говориш правду.
Байрам. До того ж, ваше благородіє, якби я був винний, то, за нашим звичаєм, ніколи б не здався без опору.
Засідатель. Це теж вірно. Хто ж тоді винний?
Байрам. Цього я точно не знаю, але якби й знав, то важко було б мені сказати.
Засідатель. Чому?
Байрам. Тому що людина не може видавати своїх братів.
Засідатель. Значить, один ти й постраждаєш. Шкода тебе, а нічого не поробиш. Чи маєш яке-небудь прохання, побажання?
Байрам. Ваше благородіє. Я маю одне прохання, тільки якщо дозволите.
Засідатель. Говори, яке прохання?
Байрам. Не знаю, чи можу я насмілитись?
Засідатель. Чому ж ні? Говори. Слухаю.
Байрам. Ваше благородіє, мені б хотілось... якщо ви дозволите... проститися.
Засідатель. З батьком?
Байрам. Ні.
Засідатель. З родичами?
Байрам. Ні... Втім, якщо не можна, то воля ваша.
Засідатель (убік). Бідний, в нього якесь горе! (звертається до Байрама) Дай слово, що не втечеш, я тобі дозволю.
Байрам. Аллахом клянуся, що не втечу.
Засідатель. Гей, осавуле Керіме, розв’яжи йому руки й залишайся при ньому, аби не втік. Камалов! Я повернуся в управління, віддам деякі розпорядження щодо розшуку розбійників. І потім ще треба привести німця Фока.
Перекладач. Так, пане, поїдемо.

Усі виходять.

Байрам (Керімові). Хороша людина цей засідатель. Але він не знає, що ми з тобою старі друзі.
Керім. Чи не хочеш ти сказати, що я повинен тебе відпустити?
Байрам. Ні. Я дав слово засідателеві й ніколи не втечу. Маю іншу справу до тебе.
Керім. Яку справу?
Байрам. Я хочу просити тебе скоріше піти до Залхи й розповісти їй, що зо мною сталося.
Керім. До дружини Намаза?
Байрам. Так.
Керім. Розповісти, що з тобою сталося?
Байрам. Так.
Керім. А ще що?
Байрам. Більше нічого.
Керім. Добре. (убік) Дивний чоловік, адже при бажання міг утекти. (Виходить.)
Байрам (один.). Ох, Боже мій! Чи зрозуміє Залха? Чи здогадається вона? Чи побачу я ще раз Парзад? Залха – хитра жінка, та чи можна покластися на неї? Ох, дякую тобі, Аллаху, за милість. Парзад іде!

Входить Парзад. Залха вартує віддалік.

Ох, лане моя, джейране мій, чи це ти? Прийшла? Дай обійняти тебе, мила, дай надивитися на тебе! Навіщо ти плачеш, світло очей моїх? Чи ти боїшся мене? Не бійся. Правда відкриється, мене звільнять.
Парзад. Перш ніж відкриється правда, усе буде скінчено! Чому тебе арештували? Чому на тебе, невинного, впала така біда?
Байрам. Є за мною одна провина – хто риє яму другому, сам у неї потрапить. Я рив яму другому, от і потрапив у неї сам. Невже ти хочеш тепер, аби я вкрив себе ганьбою, став донощиком і видав Тарверді?
Парзад. Видай його! Я його ненавиджу!
Байрам. Не журися, Парзад! Дасть Біг, я не помру, і ти будеш щаслива зо мною.
Парзад. Ох, Байраме, не бути вже мені щасливою. Нещастя надто близько.
Байрам. Що це значить, Парзад? Що ти говориш? Ради Творця, скажи, яке ще нещастя?
Парзад. Мені оголосили рішення дядька. Усе скінчено, Байраме! Усе вже приготовлено до весілля. Через день моє весілля.
Байрам (скрикнувши). То тебе видають за Тарверді? Боже, не допусти цього! Злодій хоче усього позбавити мене, зробити нещасним! Клянуся Творцем – або я вб’ю його, або піду на смерть.
Парзад. І я теж помру. Ні за що не стану дружиною Тарверді.

У цей час входять Мешаді-Курбан, Сона і кілька селян.

Сона. Ах ти безсоромна! Що ти тут робиш з чужим чоловіком? Геть звідси, негідна!

Підходить Керім.

Керім. Мовчи, стара. Я не дозволю тобі прогнати цю дівчину. Вона не кохає Тарверді, й ви не посмієте її видати за нього силоміць. Дівчина кохає Байрама.
Мешаді-Курбан. А ти чого мішаєшся не у своє діло? Ти хто такий? Вона моя племінниця і повинна мене слухати. За кого схочу, за того й видам. А ти помовч собі!
Керім. Ти не маєш права розпоряджатися дівчиною!
Мешаді-Курбан. Я тобі покажу, маю я право чи ні. Гей, Парзад, іди звідси!
Керім. Подивлюся, що ти мені покажеш. Не йди, Парзад, стій на місці. Подивимося, хто посміє взяти тебе з рук засідательського осавула.
Мешаді-Курбан. Ти нас засідателем не лякай! Кишки з тебе випущу.

Оголивши кинджал, наступає на осавула; Керім також оголяє кинджал, і вони кидаються один на одного. Починається бійка. Селяни розборонюють їх. Вбігає Тарверді, голова в нього перев’язана.

Тарверді. Хто сміє затримувати мою наречену? Клянусь Аллахом, усіх переб’ю, всіх на шматки порубаю!

Люди утримують його.

Пустіть мене, а то всіх на шматки порубаю!
Староста. Що ти говориш, Тарверді? Хочеш порубати на шматки засідательського осавула?
Тарверді. А що за важлива персона засідательський осавул? Я й засідателя не боюсь, і губернатора, і начальника не боюсь!.. Ух, як болить рана, мовби ріжуть!
Мешаді-Курбан. Гей, баби, доволі галасу! Йдіть звідси.
Байрам (тихо Парзад). Вийди-но, Парзад! Подивимося, що буде далі. Прийде засідатель, я скажу йому.

У цей час входить засідатель.

Засідатель (голосно). Шашки наголо! Ніхто не руш!

Настає тиша.

Пане Фок, підійди ближче й подивися, чи не впізнаєш серед них людину, яку ти зустрів у лісі?
Фок. Слухаюсь, пане засідателю, зараз подивлюся.

Починає розглядати обличчя присутніх. Тарверді повертається до нього спиною. Фок бере його за руку.

Тарверді. Ти чого хапаєш мене?
Фок. Повернися-но сюди! А голова чому перев’язана?
Тарверді. Зуб болить.
Фок (подивившись йому в обличчя). Пане засідателю, ось ця людина.
Тарверді. Не вірте, ваше благородіє! Я два місяці хворію! Три роки я хворий.
Засідатель. Зараз побачимо. (Зриває з нього пов’язку і кидає додолу.) Що це за рани?
Тарверді. Ваше благородіє, в мене зуби болять.
Засідатель. Ні, голубчику, це сліди від кігтів ведмедя. Козаки, в’яжіть його.
Тарверді (кидається до ніг засідателеві). Ваше благородіє, досі я ніколи не ходив на розбій і більше ні за що не піду.

Козаки хочуть в’язати Тарверді.

Мешаді-Курбан. Люди добрі, не дозволяйте! В мене єдина втіха – мій син.

Селяни й жінки кидаються вперед, намагаючись вирвати Тарверді з рук козаків.

Засідатель (піднімає пістолет над головою). Хто зробить крок, застрелю на місці.

Селяни й жінки відступають.

(Козакам.) В’яжіть його.

Байраме, ти вільний.
Байрам. Ваше благородіє, я винний. Вислухайте мене, ваше благородіє!
Засідатель. Як так винний? Що ти говориш?
Байрам. Ваше благородіє, це я підучив Тарверді піти на розбій.
Засідатель. Навіщо ж?
Байрам. Він хотів відняти в мене кохану.
Засідатель. Чи не це твоя кохана? (Показує на Парзад.)
Байрам. Так, ваше благородіє, вона.
Тарверді. Ваше благородіє, мене збили з пантелику. Я мирна, тиха людина. Мені сказали, що я боягуз. І я зі страху, що мене вважатимуть боягузом, пішов на розбій.
Засідатель. Дурню, що з того, коли тебе назвали боягузом? От і потрапив тепер у халепу!
Тарверді. Але ж тоді жодна дівчина не схотіла б вийти за мене заміж. Ось ця дівчина, яку ти бачиш, моя двоюрідна сестра і наречена. Мені сказали, що коли я не покажу молодецтва і не прославлю свого імені, вона ні за що не піде за мене. От я й повірив, пішов на розбій та, як на зло, напоровся на цього клятого ведмедя.
Засідатель. Ти, Байраме, вчинив дуже недобре. Та оскільки ти мужньо визнав свою провину, я тобі прощаю. Більше так не роби. Камалове, спитай дівчину, за кого з цих молодих людей вона хоче вийти.

Перекладач запитує в дівчини.

Парзад (перекладачеві). Скажи засідателеві, що я ніколи не вийду за Тарверді. Якщо мене віддадуть за нього, я неодмінно накладу на себе руки.
Перекладач (засідателеві). Дівчина не кохає Тарверді.
Засідатель. Ясно, що вона воліє вийти за Байрама. Мешаді-Курбане, відмовся од своєї затії, нехай дівчина вийде за Байрама. Видно, що це хоробрий хлопець. Я візьму його до себе в осавули, і він ще стане вам у пригоді.
Мешаді-Курбан. Ваше благородіє, я згоден, аби лишень ви сина збавили від халепи.
Засідатель. Пане Фок, чи ти згоден скінчити це діло миром?
Фок. Як миром, ваше благородіє?
Засідатель. Тобто одержати гроші й залишити у спокої цю людину.
Фок. Одержати гроші й залишити його у спокої? Гаразд, пане засідателю. Я згоден одержати гроші. Й дуже навіть задоволений.
Засідатель (Мешаді-Курбанові). Мешаді, твій син завинив, і я не можу зам’яти справу, але якщо ти вдовольниш цього німця, то я під яким-небудь приводом попрошу в уряду помилування для Тарверді. Я не сумніваюся, що він буде помилуваний.
Тарверді. Який же ви привід знайдете, ваше благородіє?
Засідатель. Я напишу, що ти пішов на це діло через дурість.
Тарверді (вклоняється). Так, ваше благородіє, так воно і є.
Засідатель. Слухайте всі. Нехай це буде вам уроком. Пора вам зрозуміти, що ви не дикий народ. Соромно вам займатися поганими ділами. Годі чинити злодійство і розбій. Невже ви не знаєте, скільки добра вам робить російський уряд, від яких бід він охороняє вас? Треба усім знати, хто ваше начальство, і виконувати його накази.




Переклад Василя Білоцерківського

Коментарі:


1. Тати. Одна з народностей іранської мовної групи. Вони мешкали в багатьох селах і містах Північного Азербайджану та займалися переважно торгівлею і ремеслами. Тут слово вжите як лайка, на означення боязливого зайди, нікчемного і ні до чого не здатного.
2. Керем. Легендарний герой азербайджанського народного любовного сказання. Був принцем і ашугом (поетом і співцем-імпровізатором).
3. Мешаді – людина, яка здійснила паломництво до міста Мешхеда в Ірані, до гробниці дев’ятого імама Рзи. Особи, які отримали ймення «мешаді», мали велику повагу серед населення.
4. ...в ущелині Шемшадинської дільниці. Йдеться про західні райони Північного Азербайджану, розташовані поблизу кордону з Грузією, – Казах, Тавуз і Шамхор.
5. ...російський уряд охороняє вас від лезгін і розбійників... – Йдеться про напади гірських народів Дагестану на різні райони Азербайджану в 1-й половині ХІХ ст.
6. Один агач. Агач – міра довжини. Ахундов пояснює це солово як «три версти».