Японські хоку на український лад

* * *
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».


* * *
«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.


* * *
Першодень зими.
А на траві –
Жодного метелика!
01.12.1997


* * *
Сонце грається в піжмурки:
Заховалося так,
Що даремно й шукати.


* * *
Сутеніє – суть темніє…
Все при місяці – химерне,
Фантастично імовірне.


* * *
…І навіть смерть
Перенесу на завтра –
Куди їй поспішати?


* * *
З похмілля малюють ікони…
Продати – напитись – послати
Чимдалі терплячого Бога!


* * *
Я – не я,
І не маю хати,
Тож виходить: мене – нема.


* * *
Сумна картина:
Метр повчає учнів,
Хоч сам давно учитись розучився.


* * *

Налетіло гайвороння,
Нашуміло – і пропало…
А рілля собі чорніє!


* * *
«Я сів не в той літак»
(Микола Вінграновський)…
Але ж і я – не в тому літаку!


* * *
Потрапивши в цейтнот,
Я розгубився…
Отут мене й дістали довгорукі!


* * *
І я діждався сонця. Увійшло
Воно в мої обридлі будні
Услід за Словом.


* * *
Урівноважилось:
Праворуч – друзі,
А зліва – споконвічні вороги.


* * *
Стороннім я не був:
Любив – безмежно,
Ненавидів – безмірно.


* * *
Олені Дуровій

Ми – розминулись…
Ти летиш у вирій,
А я вертаю з вирію.


* * *
Поріділи ряди моїх друзів.
Стрімко виросла дружби ціна.
Я плачу – не шкодую нічого.


* * *
В телевізійному ящику
Більше знаходжу справжності,
Ніж у реальному світі.


* * *
В кожній жінці – Мадонна,
Хоч більшість із них
Потребує ще реставрації…


* * *
Яка там творчість!
Зацькували…
В росі кривавиться мій слід.


* * *
Г. Половинку

Який Гомер в тобі помер!
Який Вергілій утопився
В твоїй чорнильниці!


* * *
Т.Д.

Шкода – легендарна Сафо
Не зустрілась
на острові Лесбос
Зі славетною донькою!


* * *
Жінки, що мене любили,
Ніколи вже не повернуться
Із вирію. Жду даремно…


* * *
В суцільній темряві
Ледь блимає каганчик
Поезії – негаснучого світла.


* * *
На по-руки візьміть, ради Бога,
Перелітні птахи,
На по-крила!


* * *
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
На здобуття… нормального життя.


* * *
Хвороби хоч дають перепочинок,
А недруги й дихнути не дають,
Моїм словам на горло наступивши.


* * *
Свобода – це самотність:
Нелегкі
Її кайдани бронзові!
07.03.1998


* * *
Ти вже не панна, люба Інно, –
Ти ніжна мати-одиначка
В жорстокім світі боротьби.


* * *
Не втонувши в Сулі і Дінці,
Утопився у власній чорнильниці –
Там і плаваю з мухами разом.


* * *
Є заголовок. Є підтекст.
Немає лишень тексту…
Багатообіцяючий поет!


* * *
Ця глупа ніч…
Які думки пророчі,
Які слова добірні у рядку!


* * *
Люблю безсонні ночі –
Сам-один
Веду із Всесвітом розмову.


* * *
Як високо – не долетить кажан!
Як низько – ледь міріють зорі!
Живу між небом і землею…
30.11.1997


* * *
За вікном іще лютий,
А в моїм кабінеті –
Кримські підсніжники…


* * *
Ранковий чай.
Смакує сигарета.
Такі хороші задуми!


* * *
В компанії Антонича і Ольжича
Суворий монолог Маланюка
Уважно слухаю.
23.02.1998


* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.


* * *
Б’юся над кожним словом.
Колеги смакують каву.
Творче життя вирує.


* * *
З чужих іменин додому
Прийшов. Зняв з обличчя маску –
Немов народився вдруге.


* * *
Такий агресивний березень!
Здалеку вже втручається
У внутрішні справи лютого…


* * *
На світло моєї лампи
Метеликами злітаються
Поети неопалимі.


* * *
Не голуба вже кров –
Ріки, отруєні нами,
В наших венах течуть.
21.02.1998


* * *
Пишу – спішу переписати
Невдалий твір:
Життя своє минуле.


* * *
Уже не множу –
Віднімаю,
Підбити підсумок боюсь.


* * *
Похоронивши друзів,
Я хороню собачок…
Хтось же й мене поховає.


* * *
Знов не заснулось.
До ранку зі мною були
Друзі покійні.


* * *
Серце болить…
На безпечно зелені дерева
Впала зненацька сива печаль.


* * *
Мій друг помер.
І по світу під маскою друга
Ходить мій недруг…


* * *
Слово моє
Покотилось по битій дорозі.
Небо на обрії хмарою заволоклось.


* * *
Поети мої, початківці,
Невдалі мої вихованці,
Почесні мої графомани…


* * *
Сіроманцю в овечій отарі
Компліменти не варт говорити:
Не почує, бо весь у роботі.


* * *
Три листочки на гілочці, три
Близнюки, але кожен листочок
Про своє сокровенне тріпоче.


* * *
Крайній лівий нападає…
Крайній правий нападає…
Всі удари – по центристу!


* * *
Навіть шибки віконні
Сміятись розучились…
Осінь така похмура.
03.12.1997


* * *
Чергую на зупинці день за днем –
І жодного автобуса
В майбутнє!


* * *
Вчорашнім борщем поснідаю,
А спогади про минуле
Будуть мені на десерт.


* * *
– Доброго ранку – дружині кажу.
– З днем народження! – вітаю доньку.
А для себе самого слів не знаходжу.
03.11.1997


* * *
В останнім конверті
Кому надіслати листа?
Останній листок ще тріпоче по вишні…


* * *
Прокинувшись рано,
Я виграв чимало часу,
А що з ним робити – не знаю…


* * *
Так добре в опалі,
Що аж неймовірно,
Що аж підозріло!..


* * *
Пишу щодня:
Перу – зарядка,
Душі – розрядка…


* * *
В цій «холодній війні» пліток,
Наклепів і компроматів
Мрію про рукопашну.


* * *
– Хто ти такий?
– Я такий і сякий-розтакий.
Вже й познайомились.


* * *
Прозвучав пихатий монолог.
Діалогу знов не пощастило
Встрянути в розмову.


* * *
Кліпає гасова лампа…
В кімнаті, немов у печері, –
Пращурів тіні.


* * *
Зі злості геть роздувся, мов пузир…
Крім виляску,
Нічого не почулось.
1997


* * *
Не розв’язати вузол,
А рубати –
Рука не піднімається…


* * *
Аби ти стала жінкою
Нарешті,
Віддав би свою мужність!


* * *
Пригасли гасла ейфорії…
В підніжжі ідола прохач
Благально руку простягає.


* * *
Грудневий дощ –
Плаксій обридлий
Змиває усмішки з облич.


* * *
Знов збираюся в дорогу.
Знов прощатися не буду –
Є надія повернутись.


* * *
Ще не поклали на лопатки,
А вже горілку розливають –
Празникувати перемогу.


* * *
Мене тумани облягли –
Не бачу перспективи,
І відступать нема куди.


* * *
У ваті туману
Застряло слово –
Висить безмовно…


* * *
Донесу до плахи, до меча
Неповинну голову свою –
Меч усе розсудить…


* * *
Не буду помирати, бо земля
Промерзла до нутра –
Копати тяжко.


* * *
Скоро осінь моя непомітно
В зимну пору перетече
Й на вітрах крижанітиме…


* * *
Мої думки
У трьох рядках
Блукають…


* * *
На світло моєї лампи
Злітаються, мов метелики,
Епітети та метафори.


* * *
Намінявши «дріб’язку»,
Роздаю старцям
Свою бідність.


* * *
Біжучи по Хрещатику,
Італійською піцою
Підобідую...


* * *
І так воно слизько –
Здається:
Весь Київ на ковзанах…


* * *
Чого б і не впасти снігу
На чорні-пречорні ґрунти –
Вродило б такою зимою!


* * *
Конає у млявій агонії
Такий загальмований час –
Сиджу у вагоні самотній.


* * *
З гір зелених пра-Києва
Прозирають облудою
Всі «комуни заобрійні»…


* * *
Із київських круч
Здаються такими дрібними
Наші луганські чвари!


* * *
В господі Сашка Гладкого,
Лікаря і поета,
Маю душевну прописку.


* * *
В самісінькому серці України
Гостріше відчуваю болі
Смертельно хворого народу.



* * *
Забув обличчя дружини…
Здалеку ще впізнаю
Дві великі базарні сумки.


* * *
Розганяють «дикий» базар…
– Що ж ви рубаєте гілку,
На якій сидите?


* * *
Уміємо ж сваритися!
Миритись –
Вчимося все життя…


* * *
Чорна галка на чорнім.
Що ж робитиме галка
На зеленому тлі?


* * *
Завдаючи
Неймовірного болю,
Просиш любові…


* * *
Я вже перекипів –
На дні душі
Осадок солі чорної.


* * *
Крокодилячі сльози лютого –
І хочеться пожаліти,
І – не жаліється.
25.02.1998


* * *
На станції вузловій
В зеленої ящірки поїзда
Відірвано пів-хвоста.


* * *
Перелітаю через Дніпро
В гримучій гондолі потяга –
Аж ряботить в очах!
10.12.1998



* * *
Почепіте, нарешті,
Рятувальну табличку
«Вагон для аполітичних»!


* * *
По коліна в снігу
Сохнуть соняхи і кукурудза
По змарнованім літі.


* * *
Головне – не метушитись.
Як проїдемо Дебальцеве,
Можна й вуса чепурить.


* * *
Перемелеться все,
Переміситься,
Перетрудиться на коровай.


* * *
Дай, Боже, терпіння,
Уміння покаятись
І щиро творити молитву!


* * *
Приходять на готове і горлають:
«І ми орали!».
Плачу в борозні…


* * *
І так мені добре,
І так мені… добре…
І так мені… мать його так!


* * *
Накурився – розжурився
(На півлітру теж розжився) –
Гарно так в пекельному раю!


* * *
…тік-так, тік-так…
Може, й зовсім не так –
Все одно хай «тік-так»!


* * *
Господи,
Гаспидів
Приструни!


* * *
– Будеш? Не будеш?
– Буду,
Аж до Страшного Суду!


* * *
Замість манни небесної
Випала сніжна крупа –
Всі надії розтанули…


* * *
Жіноче свято.
Для дружини й доньки
Я – соняшник усміхнений.


* * *
Таке наснилось!
А коли прокинувся –
Усе збулося…


* * *
Місячне цуценятко
Дарую хорошим людям –
Виросте добрий песик.


* * *
Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
Такий відвертий міні-діалог –
На жаль, ніхто не записав на плівку…


* * *
Чужого щастя привид –
Ще не привід
Втікати від реальності.


* * *
Рання весно,
Я чекаю твоєї посмішки
Крізь тумани, тумани…


* * *
Зеленим дощем по шибках
Плакуча верба дріботить.
В тумані загруз краєвид.


* * *
На полив’янім глечику ранку
Я малюю блакитною барвою
Життєрадісне слово «дощ».
04.06.1998