ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Падолист" (1999)
На світло моєї лампи
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».
* * *
«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.
* * *
Першодень зими.
А на траві –
Жодного метелика!
01.12.1997
* * *
Сонце грається в піжмурки:
Заховалося так,
Що даремно й шукати.
* * *
Сутеніє – суть темніє…
Все при місяці – химерне,
Фантастично імовірне.
* * *
…І навіть смерть
Перенесу на завтра –
Куди їй поспішати?
* * *
З похмілля малюють ікони…
Продати – напитись – послати
Чимдалі терплячого Бога!
* * *
Я – не я,
І не маю хати,
Тож виходить: мене – нема.
* * *
Сумна картина:
Метр повчає учнів,
Хоч сам давно учитись розучився.
* * *
Налетіло гайвороння,
Нашуміло – і пропало…
А рілля собі чорніє!
* * *
«Я сів не в той літак»
(Микола Вінграновський)…
Але ж і я – не в тому літаку!
* * *
Потрапивши в цейтнот,
Я розгубився…
Отут мене й дістали довгорукі!
* * *
І я діждався сонця. Увійшло
Воно в мої обридлі будні
Услід за Словом.
* * *
Урівноважилось:
Праворуч – друзі,
А зліва – споконвічні вороги.
* * *
Стороннім я не був:
Любив – безмежно,
Ненавидів – безмірно.
* * *
Олені Дуровій
Ми – розминулись…
Ти летиш у вирій,
А я вертаю з вирію.
* * *
Поріділи ряди моїх друзів.
Стрімко виросла дружби ціна.
Я плачу – не шкодую нічого.
* * *
В телевізійному ящику
Більше знаходжу справжності,
Ніж у реальному світі.
* * *
В кожній жінці – Мадонна,
Хоч більшість із них
Потребує ще реставрації…
* * *
Яка там творчість!
Зацькували…
В росі кривавиться мій слід.
* * *
Г. Половинку
Який Гомер в тобі помер!
Який Вергілій утопився
В твоїй чорнильниці!
* * *
Т.Д.
Шкода – легендарна Сафо
Не зустрілась
на острові Лесбос
Зі славетною донькою!
* * *
Жінки, що мене любили,
Ніколи вже не повернуться
Із вирію. Жду даремно…
* * *
В суцільній темряві
Ледь блимає каганчик
Поезії – негаснучого світла.
* * *
На по-руки візьміть, ради Бога,
Перелітні птахи,
На по-крила!
* * *
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
На здобуття… нормального життя.
* * *
Хвороби хоч дають перепочинок,
А недруги й дихнути не дають,
Моїм словам на горло наступивши.
* * *
Свобода – це самотність:
Нелегкі
Її кайдани бронзові!
07.03.1998
* * *
Ти вже не панна, люба Інно, –
Ти ніжна мати-одиначка
В жорстокім світі боротьби.
* * *
Не втонувши в Сулі і Дінці,
Утопився у власній чорнильниці –
Там і плаваю з мухами разом.
* * *
Є заголовок. Є підтекст.
Немає лишень тексту…
Багатообіцяючий поет!
* * *
Ця глупа ніч…
Які думки пророчі,
Які слова добірні у рядку!
* * *
Люблю безсонні ночі –
Сам-один
Веду із Всесвітом розмову.
* * *
Як високо – не долетить кажан!
Як низько – ледь міріють зорі!
Живу між небом і землею…
30.11.1997
* * *
За вікном іще лютий,
А в моїм кабінеті –
Кримські підсніжники…
* * *
Ранковий чай.
Смакує сигарета.
Такі хороші задуми!
* * *
В компанії Антонича і Ольжича
Суворий монолог Маланюка
Уважно слухаю.
23.02.1998
* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.
* * *
Б’юся над кожним словом.
Колеги смакують каву.
Творче життя вирує.
* * *
З чужих іменин додому
Прийшов. Зняв з обличчя маску –
Немов народився вдруге.
* * *
Такий агресивний березень!
Здалеку вже втручається
У внутрішні справи лютого…
* * *
На світло моєї лампи
Метеликами злітаються
Поети неопалимі.
* * *
Не голуба вже кров –
Ріки, отруєні нами,
В наших венах течуть.
21.02.1998
* * *
Пишу – спішу переписати
Невдалий твір:
Життя своє минуле.
* * *
Уже не множу –
Віднімаю,
Підбити підсумок боюсь.
* * *
Похоронивши друзів,
Я хороню собачок…
Хтось же й мене поховає.
* * *
Знов не заснулось.
До ранку зі мною були
Друзі покійні.
* * *
Серце болить…
На безпечно зелені дерева
Впала зненацька сива печаль.
* * *
Мій друг помер.
І по світу під маскою друга
Ходить мій недруг…
* * *
Слово моє
Покотилось по битій дорозі.
Небо на обрії хмарою заволоклось.
* * *
Поети мої, початківці,
Невдалі мої вихованці,
Почесні мої графомани…
* * *
Сіроманцю в овечій отарі
Компліменти не варт говорити:
Не почує, бо весь у роботі.
* * *
Три листочки на гілочці, три
Близнюки, але кожен листочок
Про своє сокровенне тріпоче.
* * *
Крайній лівий нападає…
Крайній правий нападає…
Всі удари – по центристу!
* * *
Навіть шибки віконні
Сміятись розучились…
Осінь така похмура.
03.12.1997
* * *
Чергую на зупинці день за днем –
І жодного автобуса
В майбутнє!
* * *
Вчорашнім борщем поснідаю,
А спогади про минуле
Будуть мені на десерт.
* * *
– Доброго ранку – дружині кажу.
– З днем народження! – вітаю доньку.
А для себе самого слів не знаходжу.
03.11.1997
* * *
В останнім конверті
Кому надіслати листа?
Останній листок ще тріпоче по вишні…
* * *
Прокинувшись рано,
Я виграв чимало часу,
А що з ним робити – не знаю…
* * *
Так добре в опалі,
Що аж неймовірно,
Що аж підозріло!..
* * *
Пишу щодня:
Перу – зарядка,
Душі – розрядка…
* * *
В цій «холодній війні» пліток,
Наклепів і компроматів
Мрію про рукопашну.
* * *
– Хто ти такий?
– Я такий і сякий-розтакий.
Вже й познайомились.
* * *
Прозвучав пихатий монолог.
Діалогу знов не пощастило
Встрянути в розмову.
* * *
Кліпає гасова лампа…
В кімнаті, немов у печері, –
Пращурів тіні.
* * *
Зі злості геть роздувся, мов пузир…
Крім виляску,
Нічого не почулось.
1997
* * *
Не розв’язати вузол,
А рубати –
Рука не піднімається…
* * *
Аби ти стала жінкою
Нарешті,
Віддав би свою мужність!
* * *
Пригасли гасла ейфорії…
В підніжжі ідола прохач
Благально руку простягає.
* * *
Грудневий дощ –
Плаксій обридлий
Змиває усмішки з облич.
* * *
Знов збираюся в дорогу.
Знов прощатися не буду –
Є надія повернутись.
* * *
Ще не поклали на лопатки,
А вже горілку розливають –
Празникувати перемогу.
* * *
Мене тумани облягли –
Не бачу перспективи,
І відступать нема куди.
* * *
У ваті туману
Застряло слово –
Висить безмовно…
* * *
Донесу до плахи, до меча
Неповинну голову свою –
Меч усе розсудить…
* * *
Не буду помирати, бо земля
Промерзла до нутра –
Копати тяжко.
* * *
Скоро осінь моя непомітно
В зимну пору перетече
Й на вітрах крижанітиме…
* * *
Мої думки
У трьох рядках
Блукають…
* * *
На світло моєї лампи
Злітаються, мов метелики,
Епітети та метафори.
* * *
Намінявши «дріб’язку»,
Роздаю старцям
Свою бідність.
* * *
Біжучи по Хрещатику,
Італійською піцою
Підобідую...
* * *
І так воно слизько –
Здається:
Весь Київ на ковзанах…
* * *
Чого б і не впасти снігу
На чорні-пречорні ґрунти –
Вродило б такою зимою!
* * *
Конає у млявій агонії
Такий загальмований час –
Сиджу у вагоні самотній.
* * *
З гір зелених пра-Києва
Прозирають облудою
Всі «комуни заобрійні»…
* * *
Із київських круч
Здаються такими дрібними
Наші луганські чвари!
* * *
В господі Сашка Гладкого,
Лікаря і поета,
Маю душевну прописку.
* * *
В самісінькому серці України
Гостріше відчуваю болі
Смертельно хворого народу.
* * *
Забув обличчя дружини…
Здалеку ще впізнаю
Дві великі базарні сумки.
* * *
Розганяють «дикий» базар…
– Що ж ви рубаєте гілку,
На якій сидите?
* * *
Уміємо ж сваритися!
Миритись –
Вчимося все життя…
* * *
Чорна галка на чорнім.
Що ж робитиме галка
На зеленому тлі?
* * *
Завдаючи
Неймовірного болю,
Просиш любові…
* * *
Я вже перекипів –
На дні душі
Осадок солі чорної.
* * *
Крокодилячі сльози лютого –
І хочеться пожаліти,
І – не жаліється.
25.02.1998
* * *
На станції вузловій
В зеленої ящірки поїзда
Відірвано пів-хвоста.
* * *
Перелітаю через Дніпро
В гримучій гондолі потяга –
Аж ряботить в очах!
10.12.1998
* * *
Почепіте, нарешті,
Рятувальну табличку
«Вагон для аполітичних»!
* * *
По коліна в снігу
Сохнуть соняхи і кукурудза
По змарнованім літі.
* * *
Головне – не метушитись.
Як проїдемо Дебальцеве,
Можна й вуса чепурить.
* * *
Перемелеться все,
Переміситься,
Перетрудиться на коровай.
* * *
Дай, Боже, терпіння,
Уміння покаятись
І щиро творити молитву!
* * *
Приходять на готове і горлають:
«І ми орали!».
Плачу в борозні…
* * *
І так мені добре,
І так мені… добре…
І так мені… мать його так!
* * *
Накурився – розжурився
(На півлітру теж розжився) –
Гарно так в пекельному раю!
* * *
…тік-так, тік-так…
Може, й зовсім не так –
Все одно хай «тік-так»!
* * *
Господи,
Гаспидів
Приструни!
* * *
– Будеш? Не будеш?
– Буду,
Аж до Страшного Суду!
* * *
Замість манни небесної
Випала сніжна крупа –
Всі надії розтанули…
* * *
Жіноче свято.
Для дружини й доньки
Я – соняшник усміхнений.
* * *
Таке наснилось!
А коли прокинувся –
Усе збулося…
* * *
Місячне цуценятко
Дарую хорошим людям –
Виросте добрий песик.
* * *
Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
Такий відвертий міні-діалог –
На жаль, ніхто не записав на плівку…
* * *
Чужого щастя привид –
Ще не привід
Втікати від реальності.
* * *
Рання весно,
Я чекаю твоєї посмішки
Крізь тумани, тумани…
* * *
Зеленим дощем по шибках
Плакуча верба дріботить.
В тумані загруз краєвид.
* * *
На полив’янім глечику ранку
Я малюю блакитною барвою
Життєрадісне слово «дощ».
04.06.1998
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На світло моєї лампи
Японські хоку на український лад
* * *
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».
* * *
«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.
* * *
Першодень зими.
А на траві –
Жодного метелика!
01.12.1997
* * *
Сонце грається в піжмурки:
Заховалося так,
Що даремно й шукати.
* * *
Сутеніє – суть темніє…
Все при місяці – химерне,
Фантастично імовірне.
* * *
…І навіть смерть
Перенесу на завтра –
Куди їй поспішати?
* * *
З похмілля малюють ікони…
Продати – напитись – послати
Чимдалі терплячого Бога!
* * *
Я – не я,
І не маю хати,
Тож виходить: мене – нема.
* * *
Сумна картина:
Метр повчає учнів,
Хоч сам давно учитись розучився.
* * *
Налетіло гайвороння,
Нашуміло – і пропало…
А рілля собі чорніє!
* * *
«Я сів не в той літак»
(Микола Вінграновський)…
Але ж і я – не в тому літаку!
* * *
Потрапивши в цейтнот,
Я розгубився…
Отут мене й дістали довгорукі!
* * *
І я діждався сонця. Увійшло
Воно в мої обридлі будні
Услід за Словом.
* * *
Урівноважилось:
Праворуч – друзі,
А зліва – споконвічні вороги.
* * *
Стороннім я не був:
Любив – безмежно,
Ненавидів – безмірно.
* * *
Олені Дуровій
Ми – розминулись…
Ти летиш у вирій,
А я вертаю з вирію.
* * *
Поріділи ряди моїх друзів.
Стрімко виросла дружби ціна.
Я плачу – не шкодую нічого.
* * *
В телевізійному ящику
Більше знаходжу справжності,
Ніж у реальному світі.
* * *
В кожній жінці – Мадонна,
Хоч більшість із них
Потребує ще реставрації…
* * *
Яка там творчість!
Зацькували…
В росі кривавиться мій слід.
* * *
Г. Половинку
Який Гомер в тобі помер!
Який Вергілій утопився
В твоїй чорнильниці!
* * *
Т.Д.
Шкода – легендарна Сафо
Не зустрілась
на острові Лесбос
Зі славетною донькою!
* * *
Жінки, що мене любили,
Ніколи вже не повернуться
Із вирію. Жду даремно…
* * *
В суцільній темряві
Ледь блимає каганчик
Поезії – негаснучого світла.
* * *
На по-руки візьміть, ради Бога,
Перелітні птахи,
На по-крила!
* * *
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
На здобуття… нормального життя.
* * *
Хвороби хоч дають перепочинок,
А недруги й дихнути не дають,
Моїм словам на горло наступивши.
* * *
Свобода – це самотність:
Нелегкі
Її кайдани бронзові!
07.03.1998
* * *
Ти вже не панна, люба Інно, –
Ти ніжна мати-одиначка
В жорстокім світі боротьби.
* * *
Не втонувши в Сулі і Дінці,
Утопився у власній чорнильниці –
Там і плаваю з мухами разом.
* * *
Є заголовок. Є підтекст.
Немає лишень тексту…
Багатообіцяючий поет!
* * *
Ця глупа ніч…
Які думки пророчі,
Які слова добірні у рядку!
* * *
Люблю безсонні ночі –
Сам-один
Веду із Всесвітом розмову.
* * *
Як високо – не долетить кажан!
Як низько – ледь міріють зорі!
Живу між небом і землею…
30.11.1997
* * *
За вікном іще лютий,
А в моїм кабінеті –
Кримські підсніжники…
* * *
Ранковий чай.
Смакує сигарета.
Такі хороші задуми!
* * *
В компанії Антонича і Ольжича
Суворий монолог Маланюка
Уважно слухаю.
23.02.1998
* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.
* * *
Б’юся над кожним словом.
Колеги смакують каву.
Творче життя вирує.
* * *
З чужих іменин додому
Прийшов. Зняв з обличчя маску –
Немов народився вдруге.
* * *
Такий агресивний березень!
Здалеку вже втручається
У внутрішні справи лютого…
* * *
На світло моєї лампи
Метеликами злітаються
Поети неопалимі.
* * *
Не голуба вже кров –
Ріки, отруєні нами,
В наших венах течуть.
21.02.1998
* * *
Пишу – спішу переписати
Невдалий твір:
Життя своє минуле.
* * *
Уже не множу –
Віднімаю,
Підбити підсумок боюсь.
* * *
Похоронивши друзів,
Я хороню собачок…
Хтось же й мене поховає.
* * *
Знов не заснулось.
До ранку зі мною були
Друзі покійні.
* * *
Серце болить…
На безпечно зелені дерева
Впала зненацька сива печаль.
* * *
Мій друг помер.
І по світу під маскою друга
Ходить мій недруг…
* * *
Слово моє
Покотилось по битій дорозі.
Небо на обрії хмарою заволоклось.
* * *
Поети мої, початківці,
Невдалі мої вихованці,
Почесні мої графомани…
* * *
Сіроманцю в овечій отарі
Компліменти не варт говорити:
Не почує, бо весь у роботі.
* * *
Три листочки на гілочці, три
Близнюки, але кожен листочок
Про своє сокровенне тріпоче.
* * *
Крайній лівий нападає…
Крайній правий нападає…
Всі удари – по центристу!
* * *
Навіть шибки віконні
Сміятись розучились…
Осінь така похмура.
03.12.1997
* * *
Чергую на зупинці день за днем –
І жодного автобуса
В майбутнє!
* * *
Вчорашнім борщем поснідаю,
А спогади про минуле
Будуть мені на десерт.
* * *
– Доброго ранку – дружині кажу.
– З днем народження! – вітаю доньку.
А для себе самого слів не знаходжу.
03.11.1997
* * *
В останнім конверті
Кому надіслати листа?
Останній листок ще тріпоче по вишні…
* * *
Прокинувшись рано,
Я виграв чимало часу,
А що з ним робити – не знаю…
* * *
Так добре в опалі,
Що аж неймовірно,
Що аж підозріло!..
* * *
Пишу щодня:
Перу – зарядка,
Душі – розрядка…
* * *
В цій «холодній війні» пліток,
Наклепів і компроматів
Мрію про рукопашну.
* * *
– Хто ти такий?
– Я такий і сякий-розтакий.
Вже й познайомились.
* * *
Прозвучав пихатий монолог.
Діалогу знов не пощастило
Встрянути в розмову.
* * *
Кліпає гасова лампа…
В кімнаті, немов у печері, –
Пращурів тіні.
* * *
Зі злості геть роздувся, мов пузир…
Крім виляску,
Нічого не почулось.
1997
* * *
Не розв’язати вузол,
А рубати –
Рука не піднімається…
* * *
Аби ти стала жінкою
Нарешті,
Віддав би свою мужність!
* * *
Пригасли гасла ейфорії…
В підніжжі ідола прохач
Благально руку простягає.
* * *
Грудневий дощ –
Плаксій обридлий
Змиває усмішки з облич.
* * *
Знов збираюся в дорогу.
Знов прощатися не буду –
Є надія повернутись.
* * *
Ще не поклали на лопатки,
А вже горілку розливають –
Празникувати перемогу.
* * *
Мене тумани облягли –
Не бачу перспективи,
І відступать нема куди.
* * *
У ваті туману
Застряло слово –
Висить безмовно…
* * *
Донесу до плахи, до меча
Неповинну голову свою –
Меч усе розсудить…
* * *
Не буду помирати, бо земля
Промерзла до нутра –
Копати тяжко.
* * *
Скоро осінь моя непомітно
В зимну пору перетече
Й на вітрах крижанітиме…
* * *
Мої думки
У трьох рядках
Блукають…
* * *
На світло моєї лампи
Злітаються, мов метелики,
Епітети та метафори.
* * *
Намінявши «дріб’язку»,
Роздаю старцям
Свою бідність.
* * *
Біжучи по Хрещатику,
Італійською піцою
Підобідую...
* * *
І так воно слизько –
Здається:
Весь Київ на ковзанах…
* * *
Чого б і не впасти снігу
На чорні-пречорні ґрунти –
Вродило б такою зимою!
* * *
Конає у млявій агонії
Такий загальмований час –
Сиджу у вагоні самотній.
* * *
З гір зелених пра-Києва
Прозирають облудою
Всі «комуни заобрійні»…
* * *
Із київських круч
Здаються такими дрібними
Наші луганські чвари!
* * *
В господі Сашка Гладкого,
Лікаря і поета,
Маю душевну прописку.
* * *
В самісінькому серці України
Гостріше відчуваю болі
Смертельно хворого народу.
* * *
Забув обличчя дружини…
Здалеку ще впізнаю
Дві великі базарні сумки.
* * *
Розганяють «дикий» базар…
– Що ж ви рубаєте гілку,
На якій сидите?
* * *
Уміємо ж сваритися!
Миритись –
Вчимося все життя…
* * *
Чорна галка на чорнім.
Що ж робитиме галка
На зеленому тлі?
* * *
Завдаючи
Неймовірного болю,
Просиш любові…
* * *
Я вже перекипів –
На дні душі
Осадок солі чорної.
* * *
Крокодилячі сльози лютого –
І хочеться пожаліти,
І – не жаліється.
25.02.1998
* * *
На станції вузловій
В зеленої ящірки поїзда
Відірвано пів-хвоста.
* * *
Перелітаю через Дніпро
В гримучій гондолі потяга –
Аж ряботить в очах!
10.12.1998
* * *
Почепіте, нарешті,
Рятувальну табличку
«Вагон для аполітичних»!
* * *
По коліна в снігу
Сохнуть соняхи і кукурудза
По змарнованім літі.
* * *
Головне – не метушитись.
Як проїдемо Дебальцеве,
Можна й вуса чепурить.
* * *
Перемелеться все,
Переміситься,
Перетрудиться на коровай.
* * *
Дай, Боже, терпіння,
Уміння покаятись
І щиро творити молитву!
* * *
Приходять на готове і горлають:
«І ми орали!».
Плачу в борозні…
* * *
І так мені добре,
І так мені… добре…
І так мені… мать його так!
* * *
Накурився – розжурився
(На півлітру теж розжився) –
Гарно так в пекельному раю!
* * *
…тік-так, тік-так…
Може, й зовсім не так –
Все одно хай «тік-так»!
* * *
Господи,
Гаспидів
Приструни!
* * *
– Будеш? Не будеш?
– Буду,
Аж до Страшного Суду!
* * *
Замість манни небесної
Випала сніжна крупа –
Всі надії розтанули…
* * *
Жіноче свято.
Для дружини й доньки
Я – соняшник усміхнений.
* * *
Таке наснилось!
А коли прокинувся –
Усе збулося…
* * *
Місячне цуценятко
Дарую хорошим людям –
Виросте добрий песик.
* * *
Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
Такий відвертий міні-діалог –
На жаль, ніхто не записав на плівку…
* * *
Чужого щастя привид –
Ще не привід
Втікати від реальності.
* * *
Рання весно,
Я чекаю твоєї посмішки
Крізь тумани, тумани…
* * *
Зеленим дощем по шибках
Плакуча верба дріботить.
В тумані загруз краєвид.
* * *
На полив’янім глечику ранку
Я малюю блакитною барвою
Життєрадісне слово «дощ».
04.06.1998
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію