
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
2025.08.04
21:13
Як моцно грає радіола.
Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!
Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!
Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Падолист" (1999)
На світло моєї лампи
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».
* * *
«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.
* * *
Першодень зими.
А на траві –
Жодного метелика!
01.12.1997
* * *
Сонце грається в піжмурки:
Заховалося так,
Що даремно й шукати.
* * *
Сутеніє – суть темніє…
Все при місяці – химерне,
Фантастично імовірне.
* * *
…І навіть смерть
Перенесу на завтра –
Куди їй поспішати?
* * *
З похмілля малюють ікони…
Продати – напитись – послати
Чимдалі терплячого Бога!
* * *
Я – не я,
І не маю хати,
Тож виходить: мене – нема.
* * *
Сумна картина:
Метр повчає учнів,
Хоч сам давно учитись розучився.
* * *
Налетіло гайвороння,
Нашуміло – і пропало…
А рілля собі чорніє!
* * *
«Я сів не в той літак»
(Микола Вінграновський)…
Але ж і я – не в тому літаку!
* * *
Потрапивши в цейтнот,
Я розгубився…
Отут мене й дістали довгорукі!
* * *
І я діждався сонця. Увійшло
Воно в мої обридлі будні
Услід за Словом.
* * *
Урівноважилось:
Праворуч – друзі,
А зліва – споконвічні вороги.
* * *
Стороннім я не був:
Любив – безмежно,
Ненавидів – безмірно.
* * *
Олені Дуровій
Ми – розминулись…
Ти летиш у вирій,
А я вертаю з вирію.
* * *
Поріділи ряди моїх друзів.
Стрімко виросла дружби ціна.
Я плачу – не шкодую нічого.
* * *
В телевізійному ящику
Більше знаходжу справжності,
Ніж у реальному світі.
* * *
В кожній жінці – Мадонна,
Хоч більшість із них
Потребує ще реставрації…
* * *
Яка там творчість!
Зацькували…
В росі кривавиться мій слід.
* * *
Г. Половинку
Який Гомер в тобі помер!
Який Вергілій утопився
В твоїй чорнильниці!
* * *
Т.Д.
Шкода – легендарна Сафо
Не зустрілась
на острові Лесбос
Зі славетною донькою!
* * *
Жінки, що мене любили,
Ніколи вже не повернуться
Із вирію. Жду даремно…
* * *
В суцільній темряві
Ледь блимає каганчик
Поезії – негаснучого світла.
* * *
На по-руки візьміть, ради Бога,
Перелітні птахи,
На по-крила!
* * *
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
На здобуття… нормального життя.
* * *
Хвороби хоч дають перепочинок,
А недруги й дихнути не дають,
Моїм словам на горло наступивши.
* * *
Свобода – це самотність:
Нелегкі
Її кайдани бронзові!
07.03.1998
* * *
Ти вже не панна, люба Інно, –
Ти ніжна мати-одиначка
В жорстокім світі боротьби.
* * *
Не втонувши в Сулі і Дінці,
Утопився у власній чорнильниці –
Там і плаваю з мухами разом.
* * *
Є заголовок. Є підтекст.
Немає лишень тексту…
Багатообіцяючий поет!
* * *
Ця глупа ніч…
Які думки пророчі,
Які слова добірні у рядку!
* * *
Люблю безсонні ночі –
Сам-один
Веду із Всесвітом розмову.
* * *
Як високо – не долетить кажан!
Як низько – ледь міріють зорі!
Живу між небом і землею…
30.11.1997
* * *
За вікном іще лютий,
А в моїм кабінеті –
Кримські підсніжники…
* * *
Ранковий чай.
Смакує сигарета.
Такі хороші задуми!
* * *
В компанії Антонича і Ольжича
Суворий монолог Маланюка
Уважно слухаю.
23.02.1998
* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.
* * *
Б’юся над кожним словом.
Колеги смакують каву.
Творче життя вирує.
* * *
З чужих іменин додому
Прийшов. Зняв з обличчя маску –
Немов народився вдруге.
* * *
Такий агресивний березень!
Здалеку вже втручається
У внутрішні справи лютого…
* * *
На світло моєї лампи
Метеликами злітаються
Поети неопалимі.
* * *
Не голуба вже кров –
Ріки, отруєні нами,
В наших венах течуть.
21.02.1998
* * *
Пишу – спішу переписати
Невдалий твір:
Життя своє минуле.
* * *
Уже не множу –
Віднімаю,
Підбити підсумок боюсь.
* * *
Похоронивши друзів,
Я хороню собачок…
Хтось же й мене поховає.
* * *
Знов не заснулось.
До ранку зі мною були
Друзі покійні.
* * *
Серце болить…
На безпечно зелені дерева
Впала зненацька сива печаль.
* * *
Мій друг помер.
І по світу під маскою друга
Ходить мій недруг…
* * *
Слово моє
Покотилось по битій дорозі.
Небо на обрії хмарою заволоклось.
* * *
Поети мої, початківці,
Невдалі мої вихованці,
Почесні мої графомани…
* * *
Сіроманцю в овечій отарі
Компліменти не варт говорити:
Не почує, бо весь у роботі.
* * *
Три листочки на гілочці, три
Близнюки, але кожен листочок
Про своє сокровенне тріпоче.
* * *
Крайній лівий нападає…
Крайній правий нападає…
Всі удари – по центристу!
* * *
Навіть шибки віконні
Сміятись розучились…
Осінь така похмура.
03.12.1997
* * *
Чергую на зупинці день за днем –
І жодного автобуса
В майбутнє!
* * *
Вчорашнім борщем поснідаю,
А спогади про минуле
Будуть мені на десерт.
* * *
– Доброго ранку – дружині кажу.
– З днем народження! – вітаю доньку.
А для себе самого слів не знаходжу.
03.11.1997
* * *
В останнім конверті
Кому надіслати листа?
Останній листок ще тріпоче по вишні…
* * *
Прокинувшись рано,
Я виграв чимало часу,
А що з ним робити – не знаю…
* * *
Так добре в опалі,
Що аж неймовірно,
Що аж підозріло!..
* * *
Пишу щодня:
Перу – зарядка,
Душі – розрядка…
* * *
В цій «холодній війні» пліток,
Наклепів і компроматів
Мрію про рукопашну.
* * *
– Хто ти такий?
– Я такий і сякий-розтакий.
Вже й познайомились.
* * *
Прозвучав пихатий монолог.
Діалогу знов не пощастило
Встрянути в розмову.
* * *
Кліпає гасова лампа…
В кімнаті, немов у печері, –
Пращурів тіні.
* * *
Зі злості геть роздувся, мов пузир…
Крім виляску,
Нічого не почулось.
1997
* * *
Не розв’язати вузол,
А рубати –
Рука не піднімається…
* * *
Аби ти стала жінкою
Нарешті,
Віддав би свою мужність!
* * *
Пригасли гасла ейфорії…
В підніжжі ідола прохач
Благально руку простягає.
* * *
Грудневий дощ –
Плаксій обридлий
Змиває усмішки з облич.
* * *
Знов збираюся в дорогу.
Знов прощатися не буду –
Є надія повернутись.
* * *
Ще не поклали на лопатки,
А вже горілку розливають –
Празникувати перемогу.
* * *
Мене тумани облягли –
Не бачу перспективи,
І відступать нема куди.
* * *
У ваті туману
Застряло слово –
Висить безмовно…
* * *
Донесу до плахи, до меча
Неповинну голову свою –
Меч усе розсудить…
* * *
Не буду помирати, бо земля
Промерзла до нутра –
Копати тяжко.
* * *
Скоро осінь моя непомітно
В зимну пору перетече
Й на вітрах крижанітиме…
* * *
Мої думки
У трьох рядках
Блукають…
* * *
На світло моєї лампи
Злітаються, мов метелики,
Епітети та метафори.
* * *
Намінявши «дріб’язку»,
Роздаю старцям
Свою бідність.
* * *
Біжучи по Хрещатику,
Італійською піцою
Підобідую...
* * *
І так воно слизько –
Здається:
Весь Київ на ковзанах…
* * *
Чого б і не впасти снігу
На чорні-пречорні ґрунти –
Вродило б такою зимою!
* * *
Конає у млявій агонії
Такий загальмований час –
Сиджу у вагоні самотній.
* * *
З гір зелених пра-Києва
Прозирають облудою
Всі «комуни заобрійні»…
* * *
Із київських круч
Здаються такими дрібними
Наші луганські чвари!
* * *
В господі Сашка Гладкого,
Лікаря і поета,
Маю душевну прописку.
* * *
В самісінькому серці України
Гостріше відчуваю болі
Смертельно хворого народу.
* * *
Забув обличчя дружини…
Здалеку ще впізнаю
Дві великі базарні сумки.
* * *
Розганяють «дикий» базар…
– Що ж ви рубаєте гілку,
На якій сидите?
* * *
Уміємо ж сваритися!
Миритись –
Вчимося все життя…
* * *
Чорна галка на чорнім.
Що ж робитиме галка
На зеленому тлі?
* * *
Завдаючи
Неймовірного болю,
Просиш любові…
* * *
Я вже перекипів –
На дні душі
Осадок солі чорної.
* * *
Крокодилячі сльози лютого –
І хочеться пожаліти,
І – не жаліється.
25.02.1998
* * *
На станції вузловій
В зеленої ящірки поїзда
Відірвано пів-хвоста.
* * *
Перелітаю через Дніпро
В гримучій гондолі потяга –
Аж ряботить в очах!
10.12.1998
* * *
Почепіте, нарешті,
Рятувальну табличку
«Вагон для аполітичних»!
* * *
По коліна в снігу
Сохнуть соняхи і кукурудза
По змарнованім літі.
* * *
Головне – не метушитись.
Як проїдемо Дебальцеве,
Можна й вуса чепурить.
* * *
Перемелеться все,
Переміситься,
Перетрудиться на коровай.
* * *
Дай, Боже, терпіння,
Уміння покаятись
І щиро творити молитву!
* * *
Приходять на готове і горлають:
«І ми орали!».
Плачу в борозні…
* * *
І так мені добре,
І так мені… добре…
І так мені… мать його так!
* * *
Накурився – розжурився
(На півлітру теж розжився) –
Гарно так в пекельному раю!
* * *
…тік-так, тік-так…
Може, й зовсім не так –
Все одно хай «тік-так»!
* * *
Господи,
Гаспидів
Приструни!
* * *
– Будеш? Не будеш?
– Буду,
Аж до Страшного Суду!
* * *
Замість манни небесної
Випала сніжна крупа –
Всі надії розтанули…
* * *
Жіноче свято.
Для дружини й доньки
Я – соняшник усміхнений.
* * *
Таке наснилось!
А коли прокинувся –
Усе збулося…
* * *
Місячне цуценятко
Дарую хорошим людям –
Виросте добрий песик.
* * *
Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
Такий відвертий міні-діалог –
На жаль, ніхто не записав на плівку…
* * *
Чужого щастя привид –
Ще не привід
Втікати від реальності.
* * *
Рання весно,
Я чекаю твоєї посмішки
Крізь тумани, тумани…
* * *
Зеленим дощем по шибках
Плакуча верба дріботить.
В тумані загруз краєвид.
* * *
На полив’янім глечику ранку
Я малюю блакитною барвою
Життєрадісне слово «дощ».
04.06.1998
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На світло моєї лампи
Японські хоку на український лад
* * *
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».
* * *
«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.
* * *
Першодень зими.
А на траві –
Жодного метелика!
01.12.1997
* * *
Сонце грається в піжмурки:
Заховалося так,
Що даремно й шукати.
* * *
Сутеніє – суть темніє…
Все при місяці – химерне,
Фантастично імовірне.
* * *
…І навіть смерть
Перенесу на завтра –
Куди їй поспішати?
* * *
З похмілля малюють ікони…
Продати – напитись – послати
Чимдалі терплячого Бога!
* * *
Я – не я,
І не маю хати,
Тож виходить: мене – нема.
* * *
Сумна картина:
Метр повчає учнів,
Хоч сам давно учитись розучився.
* * *
Налетіло гайвороння,
Нашуміло – і пропало…
А рілля собі чорніє!
* * *
«Я сів не в той літак»
(Микола Вінграновський)…
Але ж і я – не в тому літаку!
* * *
Потрапивши в цейтнот,
Я розгубився…
Отут мене й дістали довгорукі!
* * *
І я діждався сонця. Увійшло
Воно в мої обридлі будні
Услід за Словом.
* * *
Урівноважилось:
Праворуч – друзі,
А зліва – споконвічні вороги.
* * *
Стороннім я не був:
Любив – безмежно,
Ненавидів – безмірно.
* * *
Олені Дуровій
Ми – розминулись…
Ти летиш у вирій,
А я вертаю з вирію.
* * *
Поріділи ряди моїх друзів.
Стрімко виросла дружби ціна.
Я плачу – не шкодую нічого.
* * *
В телевізійному ящику
Більше знаходжу справжності,
Ніж у реальному світі.
* * *
В кожній жінці – Мадонна,
Хоч більшість із них
Потребує ще реставрації…
* * *
Яка там творчість!
Зацькували…
В росі кривавиться мій слід.
* * *
Г. Половинку
Який Гомер в тобі помер!
Який Вергілій утопився
В твоїй чорнильниці!
* * *
Т.Д.
Шкода – легендарна Сафо
Не зустрілась
на острові Лесбос
Зі славетною донькою!
* * *
Жінки, що мене любили,
Ніколи вже не повернуться
Із вирію. Жду даремно…
* * *
В суцільній темряві
Ледь блимає каганчик
Поезії – негаснучого світла.
* * *
На по-руки візьміть, ради Бога,
Перелітні птахи,
На по-крила!
* * *
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
На здобуття… нормального життя.
* * *
Хвороби хоч дають перепочинок,
А недруги й дихнути не дають,
Моїм словам на горло наступивши.
* * *
Свобода – це самотність:
Нелегкі
Її кайдани бронзові!
07.03.1998
* * *
Ти вже не панна, люба Інно, –
Ти ніжна мати-одиначка
В жорстокім світі боротьби.
* * *
Не втонувши в Сулі і Дінці,
Утопився у власній чорнильниці –
Там і плаваю з мухами разом.
* * *
Є заголовок. Є підтекст.
Немає лишень тексту…
Багатообіцяючий поет!
* * *
Ця глупа ніч…
Які думки пророчі,
Які слова добірні у рядку!
* * *
Люблю безсонні ночі –
Сам-один
Веду із Всесвітом розмову.
* * *
Як високо – не долетить кажан!
Як низько – ледь міріють зорі!
Живу між небом і землею…
30.11.1997
* * *
За вікном іще лютий,
А в моїм кабінеті –
Кримські підсніжники…
* * *
Ранковий чай.
Смакує сигарета.
Такі хороші задуми!
* * *
В компанії Антонича і Ольжича
Суворий монолог Маланюка
Уважно слухаю.
23.02.1998
* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.
* * *
Б’юся над кожним словом.
Колеги смакують каву.
Творче життя вирує.
* * *
З чужих іменин додому
Прийшов. Зняв з обличчя маску –
Немов народився вдруге.
* * *
Такий агресивний березень!
Здалеку вже втручається
У внутрішні справи лютого…
* * *
На світло моєї лампи
Метеликами злітаються
Поети неопалимі.
* * *
Не голуба вже кров –
Ріки, отруєні нами,
В наших венах течуть.
21.02.1998
* * *
Пишу – спішу переписати
Невдалий твір:
Життя своє минуле.
* * *
Уже не множу –
Віднімаю,
Підбити підсумок боюсь.
* * *
Похоронивши друзів,
Я хороню собачок…
Хтось же й мене поховає.
* * *
Знов не заснулось.
До ранку зі мною були
Друзі покійні.
* * *
Серце болить…
На безпечно зелені дерева
Впала зненацька сива печаль.
* * *
Мій друг помер.
І по світу під маскою друга
Ходить мій недруг…
* * *
Слово моє
Покотилось по битій дорозі.
Небо на обрії хмарою заволоклось.
* * *
Поети мої, початківці,
Невдалі мої вихованці,
Почесні мої графомани…
* * *
Сіроманцю в овечій отарі
Компліменти не варт говорити:
Не почує, бо весь у роботі.
* * *
Три листочки на гілочці, три
Близнюки, але кожен листочок
Про своє сокровенне тріпоче.
* * *
Крайній лівий нападає…
Крайній правий нападає…
Всі удари – по центристу!
* * *
Навіть шибки віконні
Сміятись розучились…
Осінь така похмура.
03.12.1997
* * *
Чергую на зупинці день за днем –
І жодного автобуса
В майбутнє!
* * *
Вчорашнім борщем поснідаю,
А спогади про минуле
Будуть мені на десерт.
* * *
– Доброго ранку – дружині кажу.
– З днем народження! – вітаю доньку.
А для себе самого слів не знаходжу.
03.11.1997
* * *
В останнім конверті
Кому надіслати листа?
Останній листок ще тріпоче по вишні…
* * *
Прокинувшись рано,
Я виграв чимало часу,
А що з ним робити – не знаю…
* * *
Так добре в опалі,
Що аж неймовірно,
Що аж підозріло!..
* * *
Пишу щодня:
Перу – зарядка,
Душі – розрядка…
* * *
В цій «холодній війні» пліток,
Наклепів і компроматів
Мрію про рукопашну.
* * *
– Хто ти такий?
– Я такий і сякий-розтакий.
Вже й познайомились.
* * *
Прозвучав пихатий монолог.
Діалогу знов не пощастило
Встрянути в розмову.
* * *
Кліпає гасова лампа…
В кімнаті, немов у печері, –
Пращурів тіні.
* * *
Зі злості геть роздувся, мов пузир…
Крім виляску,
Нічого не почулось.
1997
* * *
Не розв’язати вузол,
А рубати –
Рука не піднімається…
* * *
Аби ти стала жінкою
Нарешті,
Віддав би свою мужність!
* * *
Пригасли гасла ейфорії…
В підніжжі ідола прохач
Благально руку простягає.
* * *
Грудневий дощ –
Плаксій обридлий
Змиває усмішки з облич.
* * *
Знов збираюся в дорогу.
Знов прощатися не буду –
Є надія повернутись.
* * *
Ще не поклали на лопатки,
А вже горілку розливають –
Празникувати перемогу.
* * *
Мене тумани облягли –
Не бачу перспективи,
І відступать нема куди.
* * *
У ваті туману
Застряло слово –
Висить безмовно…
* * *
Донесу до плахи, до меча
Неповинну голову свою –
Меч усе розсудить…
* * *
Не буду помирати, бо земля
Промерзла до нутра –
Копати тяжко.
* * *
Скоро осінь моя непомітно
В зимну пору перетече
Й на вітрах крижанітиме…
* * *
Мої думки
У трьох рядках
Блукають…
* * *
На світло моєї лампи
Злітаються, мов метелики,
Епітети та метафори.
* * *
Намінявши «дріб’язку»,
Роздаю старцям
Свою бідність.
* * *
Біжучи по Хрещатику,
Італійською піцою
Підобідую...
* * *
І так воно слизько –
Здається:
Весь Київ на ковзанах…
* * *
Чого б і не впасти снігу
На чорні-пречорні ґрунти –
Вродило б такою зимою!
* * *
Конає у млявій агонії
Такий загальмований час –
Сиджу у вагоні самотній.
* * *
З гір зелених пра-Києва
Прозирають облудою
Всі «комуни заобрійні»…
* * *
Із київських круч
Здаються такими дрібними
Наші луганські чвари!
* * *
В господі Сашка Гладкого,
Лікаря і поета,
Маю душевну прописку.
* * *
В самісінькому серці України
Гостріше відчуваю болі
Смертельно хворого народу.
* * *
Забув обличчя дружини…
Здалеку ще впізнаю
Дві великі базарні сумки.
* * *
Розганяють «дикий» базар…
– Що ж ви рубаєте гілку,
На якій сидите?
* * *
Уміємо ж сваритися!
Миритись –
Вчимося все життя…
* * *
Чорна галка на чорнім.
Що ж робитиме галка
На зеленому тлі?
* * *
Завдаючи
Неймовірного болю,
Просиш любові…
* * *
Я вже перекипів –
На дні душі
Осадок солі чорної.
* * *
Крокодилячі сльози лютого –
І хочеться пожаліти,
І – не жаліється.
25.02.1998
* * *
На станції вузловій
В зеленої ящірки поїзда
Відірвано пів-хвоста.
* * *
Перелітаю через Дніпро
В гримучій гондолі потяга –
Аж ряботить в очах!
10.12.1998
* * *
Почепіте, нарешті,
Рятувальну табличку
«Вагон для аполітичних»!
* * *
По коліна в снігу
Сохнуть соняхи і кукурудза
По змарнованім літі.
* * *
Головне – не метушитись.
Як проїдемо Дебальцеве,
Можна й вуса чепурить.
* * *
Перемелеться все,
Переміситься,
Перетрудиться на коровай.
* * *
Дай, Боже, терпіння,
Уміння покаятись
І щиро творити молитву!
* * *
Приходять на готове і горлають:
«І ми орали!».
Плачу в борозні…
* * *
І так мені добре,
І так мені… добре…
І так мені… мать його так!
* * *
Накурився – розжурився
(На півлітру теж розжився) –
Гарно так в пекельному раю!
* * *
…тік-так, тік-так…
Може, й зовсім не так –
Все одно хай «тік-так»!
* * *
Господи,
Гаспидів
Приструни!
* * *
– Будеш? Не будеш?
– Буду,
Аж до Страшного Суду!
* * *
Замість манни небесної
Випала сніжна крупа –
Всі надії розтанули…
* * *
Жіноче свято.
Для дружини й доньки
Я – соняшник усміхнений.
* * *
Таке наснилось!
А коли прокинувся –
Усе збулося…
* * *
Місячне цуценятко
Дарую хорошим людям –
Виросте добрий песик.
* * *
Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
Такий відвертий міні-діалог –
На жаль, ніхто не записав на плівку…
* * *
Чужого щастя привид –
Ще не привід
Втікати від реальності.
* * *
Рання весно,
Я чекаю твоєї посмішки
Крізь тумани, тумани…
* * *
Зеленим дощем по шибках
Плакуча верба дріботить.
В тумані загруз краєвид.
* * *
На полив’янім глечику ранку
Я малюю блакитною барвою
Життєрадісне слово «дощ».
04.06.1998
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію