Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
"Античності"
Вістки Юліану
*
А зі спекою закінчилось і літо.
Далеч обрію укрилася валами -
грають пристрасно боги, несамовито,
хоч одна і та ж хода тієї ж драми.
У саду своєму маю краще ложе -
дні неспішні глядача зробили з мене,
а благати в долі більшого негоже,
бо назавтра поверне буття шалене.
*
Тануть дні мої сьогодні наче хвилі,
перемелені прибоєм і пісками,
дивні речі виявляючи, що скелі
днів минулих не тривожило роками.
Я руками заробляю, чи не вперше,
і в саду моєму нині обмаль блуду,
ніби тягне до жінок, але не більше
аніж думається про джерельну воду.
*
Вчора снилось, як вино пролили з бочки
ручаєм до наших, друже мій, лежанок,
аж прокинувся. Пригадуєш деньочки,
Юліане, в Академі, і вакханок?
Ні, поглянь, яким стаю - поважно-іншим,
у Піреї зупинив було гетеру,
миловидну, та задовольнився меншим,
аніж личило б раніше адюльтеру.
*
Купу літ уже чиню богам забаву,
та нівроку - добрий дім, дружина, діти,
наче й клопоту, що виноград на славу, -
що в Афін одна й печаль - старе допити.
І нового назбиралося без ліку,
свіжі культи незагойні славлять рани,
а за сумніви отримуєш у пику,
певно, мудрістю не владні християни.
*
Лик зберіг, та з Академії пішов я.
Міг податись, як усі, в Константинополь
і примножити собою марнослів'я,
та тримає при собі іще Акрополь.
Ти сміятимешся, та в Афінах греків
залишилося як статуй, тільки й мови,
що коли сюди прибудуть юрби скіфів,
то від стін їх проганятимуть лиш сови.
*
Не наснилось? Вінценосного сестриця,
що за тебе замовляла перша слово,
вийде заміж незабаром?! - колісниця
разом з нею понесе тебе святково
із божественних садів назустріч грому,
що його жадав ти так... О, любий друже!
я бажаю тобі щастя у малому,
а Юпітер у великому поможе!
*
Видавалось, наростали ярі бурі
і очікуються міжусобні битви, -
сталось інше, шаленіючий на троні
відійшов і без прощальної молитви.
І тепер ти Імператор! А я, видно,
ще за звичкою пишу тобі про різне,
і від радості хвилююся безмірно -
не подумай, що в листах є щось умисне.
*
Був із сином в місті - випало зустрітись
із юрбою, що кипіла від образи:
"раз дозволили старим богам молитись,
Судний день небес одмінить ці укази." *
І що день, то більше чути про месію,
і все більше в місті нашому нестями,
і пророків різних... Ні про що не мрію,
тільки доля б не віщала їх устами.
*
Все воюєш? І, хвала богам, успішно.
А без воєн як ти житимеш, гадаю
нудьгуватимеш, бо правити невтішно
над юрмовищем, розбуреним до краю.
Може час уже, подібно Одіссею,
нам помчати світ за очі, Юліане?
Доки мойри не відправили стезею
до Аїду з Єлисейськими полями.
*
Надто сіро. Відлетіло звідси небо.
Сива осінь очманіло кружить нами,
схоже скоро разом з нею і майнемо
одинокими птахами за богами.
А куди за ними? Бо дорога божа
неминуче до якогось ді́йде храму,
при якому не хмільна жерців сторожа,
а вогонь зупинить, викінчивши драму.
*
Як раптово ти помер. Невже від рани?
Я промовив молитви і склав пожертву.
І продав усе, віддав ключі від брами,
і подався вдаль, богами розпростерту.
Під вітрилами тепер говорю з вітром
про негоду на землі і понад нами, -
що не може темінь танути під світлом,
коли сутінь ця породжена димами.
* *
Уночі була протяжна тепла злива.
Прилинали у вікно духмяні хвилі.
І, здавалося, чиясь рука дбайлива
в сни вертала з небуття видіння милі.
А удосвіта в саду понад імлою
я плодів незнаних угледів принади,
і почув, що хтось питається за мною!
І з тим окликом замовкнули цикади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вістки Юліану
Не мир принесли вам, а меч...
*А зі спекою закінчилось і літо.
Далеч обрію укрилася валами -
грають пристрасно боги, несамовито,
хоч одна і та ж хода тієї ж драми.
У саду своєму маю краще ложе -
дні неспішні глядача зробили з мене,
а благати в долі більшого негоже,
бо назавтра поверне буття шалене.
*
Тануть дні мої сьогодні наче хвилі,
перемелені прибоєм і пісками,
дивні речі виявляючи, що скелі
днів минулих не тривожило роками.
Я руками заробляю, чи не вперше,
і в саду моєму нині обмаль блуду,
ніби тягне до жінок, але не більше
аніж думається про джерельну воду.
*
Вчора снилось, як вино пролили з бочки
ручаєм до наших, друже мій, лежанок,
аж прокинувся. Пригадуєш деньочки,
Юліане, в Академі, і вакханок?
Ні, поглянь, яким стаю - поважно-іншим,
у Піреї зупинив було гетеру,
миловидну, та задовольнився меншим,
аніж личило б раніше адюльтеру.
*
Купу літ уже чиню богам забаву,
та нівроку - добрий дім, дружина, діти,
наче й клопоту, що виноград на славу, -
що в Афін одна й печаль - старе допити.
І нового назбиралося без ліку,
свіжі культи незагойні славлять рани,
а за сумніви отримуєш у пику,
певно, мудрістю не владні християни.
*
Лик зберіг, та з Академії пішов я.
Міг податись, як усі, в Константинополь
і примножити собою марнослів'я,
та тримає при собі іще Акрополь.
Ти сміятимешся, та в Афінах греків
залишилося як статуй, тільки й мови,
що коли сюди прибудуть юрби скіфів,
то від стін їх проганятимуть лиш сови.
*
Не наснилось? Вінценосного сестриця,
що за тебе замовляла перша слово,
вийде заміж незабаром?! - колісниця
разом з нею понесе тебе святково
із божественних садів назустріч грому,
що його жадав ти так... О, любий друже!
я бажаю тобі щастя у малому,
а Юпітер у великому поможе!
*
Видавалось, наростали ярі бурі
і очікуються міжусобні битви, -
сталось інше, шаленіючий на троні
відійшов і без прощальної молитви.
І тепер ти Імператор! А я, видно,
ще за звичкою пишу тобі про різне,
і від радості хвилююся безмірно -
не подумай, що в листах є щось умисне.
*
Був із сином в місті - випало зустрітись
із юрбою, що кипіла від образи:
"раз дозволили старим богам молитись,
Судний день небес одмінить ці укази." *
І що день, то більше чути про месію,
і все більше в місті нашому нестями,
і пророків різних... Ні про що не мрію,
тільки доля б не віщала їх устами.
*
Все воюєш? І, хвала богам, успішно.
А без воєн як ти житимеш, гадаю
нудьгуватимеш, бо правити невтішно
над юрмовищем, розбуреним до краю.
Може час уже, подібно Одіссею,
нам помчати світ за очі, Юліане?
Доки мойри не відправили стезею
до Аїду з Єлисейськими полями.
*
Надто сіро. Відлетіло звідси небо.
Сива осінь очманіло кружить нами,
схоже скоро разом з нею і майнемо
одинокими птахами за богами.
А куди за ними? Бо дорога божа
неминуче до якогось ді́йде храму,
при якому не хмільна жерців сторожа,
а вогонь зупинить, викінчивши драму.
*
Як раптово ти помер. Невже від рани?
Я промовив молитви і склав пожертву.
І продав усе, віддав ключі від брами,
і подався вдаль, богами розпростерту.
Під вітрилами тепер говорю з вітром
про негоду на землі і понад нами, -
що не може темінь танути під світлом,
коли сутінь ця породжена димами.
* *
Уночі була протяжна тепла злива.
Прилинали у вікно духмяні хвилі.
І, здавалося, чиясь рука дбайлива
в сни вертала з небуття видіння милі.
А удосвіта в саду понад імлою
я плодів незнаних угледів принади,
і почув, що хтось питається за мною!
І з тим окликом замовкнули цикади.
2004
* - Укази імператора Юліана (офіційно 355 - 361, а насправді 14 ст.н.е.), щодо віротерпимості.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
