"Не мир я приніс вам, а меч"

*
А зі спекою закінчилось і літо.
Далеч обрію запінилась валами.
Грають пристрасно боги, несамовито,
хоч одна і та ж хода тієї ж драми.

У саду своєму маю краще ложе -
то й не дивно, що найкраще і у мене,
а благати в долі більшого негоже,
бо на завтра заверне життя шалене.

*
Тануть дні мої сьогодні наче хвилі,
наче хвилі перемелені пісками,
різні речі виявляючи, що скелі
днів минулих не тривожило роками.

Я руками заробляю, чи не вперше,
і в саду моєму нині обмаль блуду,
ніби тягне до жінок, але все більше
випадає пити лиш джерельну воду.

*
Перекинути вина би зо дві бочки
у струмок до ніг поступливих служанок,
двох достатньо, - чи пригадуєш деньочки,
Юліане, в Академі, і вакханок?

Ні, поглянь, яким стаю, - поважно-іншим,
у Піреї зупинив було гетеру,
миловидну, а задовольнився меншим,
аніж личило би те для адюльтеру.

*
Купу літ уже чиню богам забаву,
та нівроку - добрий дім, дружина, діти,
наче й клопоту, що виноград на славу, -
що в Афін одна й печаль - старе допити.

А старого назбиралося безліку.
Тут, як завше, незагойні люблять рани.
Тільки б'ють позамість відповіді в пику -
бо у диспуті вже перші християни.

*
Лик зберіг, та з Академії пішов я.
Міг податись, як усі, в Константинополь
і примножити собою марнослів'я,
та тримає ще, мабуть, в собі Акрополь.

Ти сміятимешся, бо в Афінах греків
залишилося як статуй, тільки й мови,
що коли сюди прибудуть юрби скіфів,
то від стін їх відганятимуть лиш сови.

*
Не наснилось? Вінценосного сестриця,
що за тебе замовляла перша слово,
вийде заміж незабаром?! - колісниця
разом з нею понесе тебе святково

із божественних садів назустріч грому,
що його жадав ти так... О, милий друже!
я бажаю тобі щастя у малому,
а Юпітер у великому поможе!

*
Видавалось - готувала осінь бурі,
видавалося - забагряніли битви.
Сталось інше, Шаленіючий на троні
захворів і ось помер, учув молитви.

І тепер ти Імператор! І я, видно,
ще за звичкою пишу тобі всіляке,
і від радості хвилююся помітно,
не подумай, що це ставлення двояке.

*
Вчора був із сином в місті - подивитись
голидьбу, яка кипіла від образи:
"раз дозволили старим богам молитись,
Судний день,” - кричать, - “одмінить ці укази." *

Виглядають кожен день свого месію,
не працюють, зубожіли до нестями,
ще й погрожують... Вже ні про що не мрію,
тільки доля б не віщала їх устами.

*
Все воюєш? І, хвала зіркам, успішно.
А без воєн як ти житимеш, гадаю
нудьгуватимеш, бо правити невтішно
цим юрмовищем, розбуреним до краю.

Може час уже, подібно Одіссею,
світ за очі перекласти, Юліане?
Доки мойри нас не потягли стезею
в далину за Єлисейськими полями.

*
Надто сіро. Відлетіло звідси небо.
Сива осінь очманіло кружить нами,
певно так із нею і майнемо
за останніми птахами і богами.

А куди за ними? Як дорога божа,
неминуче до того ж вертає храму,
що і нині, тільки вже не огорожа,
але чернь зупинить викінчити драму.

*
Як раптово
Ти помер. Невже від рани?
Я пожертви склав і відчитав молитви.
І продав усе. Віддав ключі від брами
іудею, переможцю торгу-битви.

Під вітрилами тепер помовки з вітром
ведемо про небеса сумні над нами,
що не має ладу й там, де яро світлом,
не лише у тьмі, умноженій димами.


* *

Уночі була протяжна, тепла злива.
Залітали із вікна духмяні хвилі.
І, здавалося, чиясь рука дбайлива
повертала з небуття видіння милі.

На світанку у саду, понад імлою,
я плодів незнаних угледів принади,
і почув, що хтось питається за мною -
і з цим голосом замовкнули цикади.


2004


* - Укази імператора Юліана (355 - 361), щодо віротерпимості.