Чай з імбиру, липневий мед і сльоза за комір.
Можна трохи гвоздики, горіхів чи навіть перцю.
Каркаде рожевіє, гріє і вже ніколи
У когось просити тепла мені не доведеться.

Чи вино з корицею? Разом в беззвучний стогін...
Лиш не перегрівати, плюс яблука, апельсини.
Я тепер розумію, кілька годин по тому,
Що насправді в своєму горі усі некрасиві.

Напій з помилок запиваю напоєм з болю.
Обпікає з середини, присмак тяжкої втрати.
Змарнілий дощ промиває нову парасолю,
І чомусь уже байдуже, кого тепер чекати.

Від прянощів до гіркоти, кілька слів на поміч,
Кілька з тих, що досі не втратили свого значення.
Та що відшукаєш на місці великих вогнищ?
Усе спопеліло, залишилось лиш: Пробач мені.