Тиша. Солодкі смугастики ранкових сновидінь ще не охочі втікати. Здавалося б, у вічно непорушну тишу тут вривається щось добре знайоме. «Те знайоме, — спадає на думку, — будить мене щоранку!» Мелодія із «Простоквашино». Улюблена… Але не тоді, як розганяє липневу зграйку замріяних снів.
Тихіше, щоб нікого не розбудити.
На годиннику о пів на шосту. У зачинені дерев’яні двері граційно спіткаються закохані нотки. Ах, моє ти л-і-і-то-о!
Все: виспана зелень, бадьорі краплинки. Скрізь: у поетичному мерехтінні ранку. Все для мене! Все для мене?
Ай-яй.. Ненавмисно струшую срібні росяні крапельки. Травичко, я босоніж…
Традиційна зарядка. Раз-два, раз-два… три…
Перші промінці. Повільно. Мимохіть? Ні, ще, певне, не зовсім прокинулись… О, привіт, Сонечку! Біжу по шовковій стежині. Швидко, а Сонечко наздоганяє. Стежка губиться серед високих трав. Із них на голі ноги ллється прохолодна роса. Метелики снідають. Вибігає доріжка.
Он вдалині – біліють невеличкі острівки ромашок. І я переходжу на швидкість великої допитливості. Вже зблизька вдихаю їхній аромат. Чимдуж обминаю бесіду струнких білявок, щоб не сполохати. Будяки? Звідки взялись?

Одна за одною краплі смарагдового кришталю обіймають мелодію ранку. Ось уже про щось шепочуться в повітрі. Між ними незбагненна гармонія. І я відчуваю своє єднання з природою. Відчуваю, як дарує вона енергію. З’являється бажання і сили бігти ще і ще, не зупиняючись, швидко. Я намагаюся збагнути таємницю її краси.
Далі – медові хмарки туману. Пахнуть малиною. Вчувається м’ята. Очима шукаю її вздовж стежини. Біжу і фантазую…
Де ж мій звичний фініш? Проминула. Від думки цієї стало дуже радісно. Вже недалечко до озера – і щосили туди! По дорозі білі шапочки кульбаб, дзвіночки.
Волошка кокетує з небом…
Вода – незаймане плесо. Глянула вгору — а Сонце вже тут. Здається, воно не міняє свою теплу космічну дорогу – найперше мчить до озера. Ось-ось – у водичку занурюються промінчики! Світлі, грайливі… Кличуть мене? Поринаю в чисту недоторкану глибочінь. На озері золота злива. Зайчики – на хвилях, на кладці, на очереті.
Наввипередки? Я плаваю, а вони за мною. Граються. Цей безперервний рух. А Сонечко вже вище. Воно хоче огорнути теплом усе-усе.
О, тихо, тихо... Здається, природа розповіла мені малесеньку таємницю…