Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Охманюк (1994) /
Проза
ТРАВИЧКО, Я БОСОНІЖ!
Тиша. Солодкі смугастики ранкових сновидінь ще не охочі втікати. Здавалося б, у вічно непорушну тишу тут вривається щось добре знайоме. «Те знайоме, — спадає на думку, — будить мене щоранку!» Мелодія із «Простоквашино». Улюблена… Але не тоді, як розганяє липневу зграйку замріяних снів.
Тихіше, щоб нікого не розбудити.
На годиннику о пів на шосту. У зачинені дерев’яні двері граційно спіткаються закохані нотки. Ах, моє ти л-і-і-то-о!
Все: виспана зелень, бадьорі краплинки. Скрізь: у поетичному мерехтінні ранку. Все для мене! Все для мене?
Ай-яй.. Ненавмисно струшую срібні росяні крапельки. Травичко, я босоніж…
Традиційна зарядка. Раз-два, раз-два… три…
Перші промінці. Повільно. Мимохіть? Ні, ще, певне, не зовсім прокинулись… О, привіт, Сонечку! Біжу по шовковій стежині. Швидко, а Сонечко наздоганяє. Стежка губиться серед високих трав. Із них на голі ноги ллється прохолодна роса. Метелики снідають. Вибігає доріжка.
Он вдалині – біліють невеличкі острівки ромашок. І я переходжу на швидкість великої допитливості. Вже зблизька вдихаю їхній аромат. Чимдуж обминаю бесіду струнких білявок, щоб не сполохати. Будяки? Звідки взялись?
Одна за одною краплі смарагдового кришталю обіймають мелодію ранку. Ось уже про щось шепочуться в повітрі. Між ними незбагненна гармонія. І я відчуваю своє єднання з природою. Відчуваю, як дарує вона енергію. З’являється бажання і сили бігти ще і ще, не зупиняючись, швидко. Я намагаюся збагнути таємницю її краси.
Далі – медові хмарки туману. Пахнуть малиною. Вчувається м’ята. Очима шукаю її вздовж стежини. Біжу і фантазую…
Де ж мій звичний фініш? Проминула. Від думки цієї стало дуже радісно. Вже недалечко до озера – і щосили туди! По дорозі білі шапочки кульбаб, дзвіночки.
Волошка кокетує з небом…
Вода – незаймане плесо. Глянула вгору — а Сонце вже тут. Здається, воно не міняє свою теплу космічну дорогу – найперше мчить до озера. Ось-ось – у водичку занурюються промінчики! Світлі, грайливі… Кличуть мене? Поринаю в чисту недоторкану глибочінь. На озері золота злива. Зайчики – на хвилях, на кладці, на очереті.
Наввипередки? Я плаваю, а вони за мною. Граються. Цей безперервний рух. А Сонечко вже вище. Воно хоче огорнути теплом усе-усе.
О, тихо, тихо... Здається, природа розповіла мені малесеньку таємницю…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТРАВИЧКО, Я БОСОНІЖ!
Тиша. Солодкі смугастики ранкових сновидінь ще не охочі втікати. Здавалося б, у вічно непорушну тишу тут вривається щось добре знайоме. «Те знайоме, — спадає на думку, — будить мене щоранку!» Мелодія із «Простоквашино». Улюблена… Але не тоді, як розганяє липневу зграйку замріяних снів. Тихіше, щоб нікого не розбудити.
На годиннику о пів на шосту. У зачинені дерев’яні двері граційно спіткаються закохані нотки. Ах, моє ти л-і-і-то-о!
Все: виспана зелень, бадьорі краплинки. Скрізь: у поетичному мерехтінні ранку. Все для мене! Все для мене?
Ай-яй.. Ненавмисно струшую срібні росяні крапельки. Травичко, я босоніж…
Традиційна зарядка. Раз-два, раз-два… три…
Перші промінці. Повільно. Мимохіть? Ні, ще, певне, не зовсім прокинулись… О, привіт, Сонечку! Біжу по шовковій стежині. Швидко, а Сонечко наздоганяє. Стежка губиться серед високих трав. Із них на голі ноги ллється прохолодна роса. Метелики снідають. Вибігає доріжка.
Он вдалині – біліють невеличкі острівки ромашок. І я переходжу на швидкість великої допитливості. Вже зблизька вдихаю їхній аромат. Чимдуж обминаю бесіду струнких білявок, щоб не сполохати. Будяки? Звідки взялись?
Одна за одною краплі смарагдового кришталю обіймають мелодію ранку. Ось уже про щось шепочуться в повітрі. Між ними незбагненна гармонія. І я відчуваю своє єднання з природою. Відчуваю, як дарує вона енергію. З’являється бажання і сили бігти ще і ще, не зупиняючись, швидко. Я намагаюся збагнути таємницю її краси.
Далі – медові хмарки туману. Пахнуть малиною. Вчувається м’ята. Очима шукаю її вздовж стежини. Біжу і фантазую…
Де ж мій звичний фініш? Проминула. Від думки цієї стало дуже радісно. Вже недалечко до озера – і щосили туди! По дорозі білі шапочки кульбаб, дзвіночки.
Волошка кокетує з небом…
Вода – незаймане плесо. Глянула вгору — а Сонце вже тут. Здається, воно не міняє свою теплу космічну дорогу – найперше мчить до озера. Ось-ось – у водичку занурюються промінчики! Світлі, грайливі… Кличуть мене? Поринаю в чисту недоторкану глибочінь. На озері золота злива. Зайчики – на хвилях, на кладці, на очереті.
Наввипередки? Я плаваю, а вони за мною. Граються. Цей безперервний рух. А Сонечко вже вище. Воно хоче огорнути теплом усе-усе.
О, тихо, тихо... Здається, природа розповіла мені малесеньку таємницю…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
