переклад з Івана Буніна

Край воріт Сіону, над Кедроном,
Де узвишшя звіку не холоне,
А затіння годі віднайти,
Сів я з прокаженим, що з долоні
Їв достиглі зерна блекоти.

Хворий дихав смородом прелютим,
Він, безумний, сам жував отруту,
З усміхом дивочним на губах
Оглядав усіх блаженно-мутно,
Бурмотів:"Благословен аллах!".

Боже милосердний, ну навіщо
Дав жагу, турботи, голос віщий,
Спрагу вчинків, слави та утіх?
У радінні - каліч, найдурніші,
Прокажений - веселіш за всіх.


2012



У ворот Сиона, над Кедроном,
На бугре, ветрами обожжённом,
Там, где тень бывает от стены,
Сел я как-то рядом с прокажённым,
Евшим зёрна спелой белены.

Он дышал невыразимым смрадом,
Он, безумный, отравлялся ядом,
А меж тем, с улыбкой на губах,
Поводил кругом блаженным взглядом,
Бормотал :"Благословен аллах!".

Боже милосердный, для чего ты
Дал нам страсти, думы и заботы,
Жажду дела, славы и утех?
Радостны калеки, идиоты,
Прокажённый радостнее всех.


1917