Чисто за Святим письмом, Костянтине. І я прислуховуюсь до його мудрого слова. Лише відчую, що гріх настільки захоплює мене, що набуває ознак звичайного явища, я берусь за інший, цей лишаючи осторонь. Можна і сходити до сповідника, визначивши для себе, про що йому розповісти, щоб легше відкупитись. А відмолити деякі гріхи можна і самотужки.
Спостережливий ти :)
Нині важко уявити дерево (бані церков і пам'ятники - це вже традиційно місця для наших пернатих друзів), щоб воно було без вороння. Нині і кінофільми для домашніх кінотеатрів неможливі без воронячого аудіобагатоканального (СН5.1, щонайменше) каркання. Перелітають вони з колонки в колонку, створюючи ефект присутності :)
Метафори, як завжди, міцні і правдиві.
На Сході здавна повелось питати: "Як справи?". У азербайджанців (і не лише в них) це звучить як "Чхелі", а лише в нас ми починаємо розповідати, як воно є. А воно нікого не цікавить, як воно є.
Ти торкнувся важливого питання.
Вірш не пропав, а десь осів. У голові чи у підсвідомості. Десь там :)

Завантажений віршем,
Г.С.

За традицією ми ходимо на сторінки одне до одного.
І для мене несуттєво, критикували Ви мій твір чи ні, бо я Ваш все одно озвусь тими словами, яких він вартий.
Цікаво читати, коли Ви пишете про жінку так, як Ви, наприклад, пишете про природу. Ви ж її любите, ви її невдячне дитя. А коли я бачу анатомічну термінологію, то я себе уявляю, неначе у трупарні на опізнанні тіла. Я б своє не впізнав, якщо його так змалювать, як Ви його іноді змальовуєте. Людина - це творіння Боже, це апофеоз Природи, це їхня дипломна робота і "поплавець" на лацкані піджачної пари.
Натомість ми нерідко бачимо сувору правду життя - бомжа.
Цікаві Ваші вірші, і такими вони залишатимуться (вважатимуться) до тієї пори, поки купуватимуться Ваші книжки за порухом душевних механізмів, а не тому, що продавець "задовбує" потенційного покупця ними, як яким-небудь "Колгейтом", "Афлубіном", "Амвеєм" і т.д. і всім таким иншим.

Щасти :)