1

Наготу вже прикрили. Порвали із мушель намиста.
Ясноокий глашатай ословив жадання юрми.
Не говоримо з чадом про вчора прозоро, барвисто.
Пливемо від причалів – у бік сурогатів і грищ…

Оминаєм джерела, хрещаті стежки – до криниці.
Лиш подеколи плине крізь липи у вишитий сон
Цівок тенькання – срібно-молочне – об стінки дійниці.
І прокинутись лячно: ллє дощ – на балконний вазон…

2

Я боюся ілюзій… Отруту зірчасту спивала,
З Вітром лісу ладнала хитляве гніздечко між хмар.
Уклонилася б низько – прилюдно – тому лиш мольфару,
Що стежу, мов клубок без остюччя, – рівненьку простяг.

Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.

3

Хлюст лякає мене божевіллям, безхліб`ям, безслав`ям…
Безоглядна довірливість – ключ до іржавих сердець.
Безхребетність бліда грає в піжмурки з ницим нахабством.
Розставляють капкани безліч партій модерних і сект.

Путь зміїться увись – у індиговий посвіт пульсарів.
У рокований час запалаю… Без чаду згорю.
Мої очі так схожі на зерня терпкого мигдалю.
Може, ним окрай Ворскли рожево цвістиму в маю.

Не скарби я лишаю – тайнопис діянь, пересвідчень.
Час додав, Час відняв… За присмаки – сарказм і… сльоза.
Я – окремо від світу, бо у втечі вбачаю спасіння
Від облудливих суддів і криводушних присяг.


2012