Коли довго дивитися в люстерко,
здається, що ти заглядаєш у себе,
всередину,
якої часом може не бути,
і тоді ти дивишся крізь матерію,
а потім крізь час,
над яким людина не має влади.

Люстерко — тільки вихідна точка,
майданчик, етап для польоту
в космос, у Всесвіт,
який починається в тобі, якщо довго-довго
дивитися в люстерко,
втрачаючи свідомість,
змагаючись із часом
і шукаючи себе.

Паперова людина довго дивилася у дзеркало,
довго-довго, немовби там було щось незвичайне.
здавалося, що Паперова людина мандрує десь далеко-далеко,
її душа відлетіла в інші світи,
бо Паперова людина стояла, немов зачарована,
немов заскочена,
неначе щойно бачила привида.

Коли Паперова людина відійшла,
всім закортіло подивитися в це люстерко,
всі набігли звідусюди,
всі почали галасливо юрмитися, щоб бути першими,
щоб побачити саме себе у дзеркалі,
саме своє відображення,
саме свою сутність,
від якої — шлях у космос,
але замість скла
в рамі,
а точніше,
за рамою,
приклеєне до цегли,
було оголошення,
що нове скло привезуть завтра.