
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Калини жар на полотні снігів" (2007)
В ностальгійних роздумах
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ностальгійних роздумах
Спасибі, мамо Насте, за життя,
а за сирітство я не ображаюсь –
світ по війні як-небудь заврожаївсь,
щоб не пропало в нім чуже дитя,
покинуте всіма... В буянні жит
від голоду не вмре нічийний хлопчик,
і в зграйці гороб’ячій – сам горобчик –
клював безсмертні зеренця: жив-жив...
Жив-жив, хоч босий, голий, – то дарма:
клював зерно – в колодочки вбивався –
злітав і падав... так і розлітався,
самотній, між світами чотирма.
Живучий, видно, корінь родовий –
нема такого в нації ні жодній,
пригніченій, як наша, несвободній
століттями – а корінь, бач, живий!
Я – Низовий по батькові, а міг
писатися таки ж Великородом,
пишатись материнським давнім родом,
що весь в епоху сталінську поліг...
Хоч міг би, та – не зміг: таємний зміст
моєї драми полягає в тому,
що батька не віддам я вже нікому –
він лишень мій, дарма, що комуніст,
дарма, що помилявся...
Саме так –
він помилявся,
й зрозумівши згодом
свою помилку,
проклятий народом,
пішов у безвість.
Цей протестний знак
я оцінив як подвиг.
Тож ношу
провину роду батькового...
Диха
в потилицю мені той повів лиха
далекого – на давність не спишу
родинну драму.
В снах і наяву
приходить батько
й за свою провину
вимолює прощення;
просить: "Сину,
не прав ніколи справу неправу
в ім’я ідей лукавих...".
Все було
в житті моїм:
творилося злодійство,
видаючи себе за добре дійство,
яке село поставить на крило
й життя покращить сиротам війни
і долю розкріпачить...
Забрехався
той, що вождем і батьком називався
всіх сиріт, винуватих без вини.
Державний лад тримався на брехні.
Задурений народ пройнявся страхом
не перед турком, німцем а чи ляхом –
свої були небачено страшні,
нечувано жорстокі...
Смерть вождя
відкрила хід назрілій вже епосі,
і я, селюк, що виріс на горосі,
до міста втік, полишивши рудян
в гороховому царстві...
Сто вітрів
мене по світу білому носили,
і я поволі набирався сили,
аж поки і до рекрутства дозрів,
до муштри. Вчителі-військовики
зробили з мене (о, мої хвороби!)
"захисника" такої супер-проби,
що дивувала всі материки.
Опісля всіх "радянських переваг"
я мимоволі став антагоністом,
відвертим, впертим антикомуністом,
що волі анархістської забаг.
Мені у світ відкрилося вікно,
переді мною розламались мури,
і я пристав до табору Петлюри,
й мене манив на вольницю Махно.
Затим я до бандерівців пристав,
бо вчивсь у Львові, в університеті,
де вчили – по Франкові – на поетів
й де кожен третій дисидентом став.
Спасибі, доле, за такий "кульбіт":
приїхав я в Луганськ із Львова-міста
з вінцем терновим націоналіста
й ношу його відтоді сорок літ!
Держава є від Сяну аж по Дін,
але нема державницького вмісту
в цім вакуумі – шастаю по місту
і в смозі задихаюся рудім
один, мов перст; і нікому сказать
"Добридень!" – рідну мову тут добили
регіональні зверхники-дебіли,
яких тут розплодилась ціла рать!
Лиш спогадами гріюсь – не вином –
в самотині, бо вимерли всі друзі,
живу в такій тугій перенапрузі,
що серце б’ється, наче метроном.
А за вікном – реваншева пора
вкраїноненависницької раті,
на цьому шабашевім антисвяті
усе святе для мене вимира.
Який життєвий підсумок зроблю,
я ще не знаю і не хочу знати,
лиш відчуваю: хочу всіх обняти,
кого я ще, зневірений, люблю!
2007
а за сирітство я не ображаюсь –
світ по війні як-небудь заврожаївсь,
щоб не пропало в нім чуже дитя,
покинуте всіма... В буянні жит
від голоду не вмре нічийний хлопчик,
і в зграйці гороб’ячій – сам горобчик –
клював безсмертні зеренця: жив-жив...
Жив-жив, хоч босий, голий, – то дарма:
клював зерно – в колодочки вбивався –
злітав і падав... так і розлітався,
самотній, між світами чотирма.
Живучий, видно, корінь родовий –
нема такого в нації ні жодній,
пригніченій, як наша, несвободній
століттями – а корінь, бач, живий!
Я – Низовий по батькові, а міг
писатися таки ж Великородом,
пишатись материнським давнім родом,
що весь в епоху сталінську поліг...
Хоч міг би, та – не зміг: таємний зміст
моєї драми полягає в тому,
що батька не віддам я вже нікому –
він лишень мій, дарма, що комуніст,
дарма, що помилявся...
Саме так –
він помилявся,
й зрозумівши згодом
свою помилку,
проклятий народом,
пішов у безвість.
Цей протестний знак
я оцінив як подвиг.
Тож ношу
провину роду батькового...
Диха
в потилицю мені той повів лиха
далекого – на давність не спишу
родинну драму.
В снах і наяву
приходить батько
й за свою провину
вимолює прощення;
просить: "Сину,
не прав ніколи справу неправу
в ім’я ідей лукавих...".
Все було
в житті моїм:
творилося злодійство,
видаючи себе за добре дійство,
яке село поставить на крило
й життя покращить сиротам війни
і долю розкріпачить...
Забрехався
той, що вождем і батьком називався
всіх сиріт, винуватих без вини.
Державний лад тримався на брехні.
Задурений народ пройнявся страхом
не перед турком, німцем а чи ляхом –
свої були небачено страшні,
нечувано жорстокі...
Смерть вождя
відкрила хід назрілій вже епосі,
і я, селюк, що виріс на горосі,
до міста втік, полишивши рудян
в гороховому царстві...
Сто вітрів
мене по світу білому носили,
і я поволі набирався сили,
аж поки і до рекрутства дозрів,
до муштри. Вчителі-військовики
зробили з мене (о, мої хвороби!)
"захисника" такої супер-проби,
що дивувала всі материки.
Опісля всіх "радянських переваг"
я мимоволі став антагоністом,
відвертим, впертим антикомуністом,
що волі анархістської забаг.
Мені у світ відкрилося вікно,
переді мною розламались мури,
і я пристав до табору Петлюри,
й мене манив на вольницю Махно.
Затим я до бандерівців пристав,
бо вчивсь у Львові, в університеті,
де вчили – по Франкові – на поетів
й де кожен третій дисидентом став.
Спасибі, доле, за такий "кульбіт":
приїхав я в Луганськ із Львова-міста
з вінцем терновим націоналіста
й ношу його відтоді сорок літ!
Держава є від Сяну аж по Дін,
але нема державницького вмісту
в цім вакуумі – шастаю по місту
і в смозі задихаюся рудім
один, мов перст; і нікому сказать
"Добридень!" – рідну мову тут добили
регіональні зверхники-дебіли,
яких тут розплодилась ціла рать!
Лиш спогадами гріюсь – не вином –
в самотині, бо вимерли всі друзі,
живу в такій тугій перенапрузі,
що серце б’ється, наче метроном.
А за вікном – реваншева пора
вкраїноненависницької раті,
на цьому шабашевім антисвяті
усе святе для мене вимира.
Який життєвий підсумок зроблю,
я ще не знаю і не хочу знати,
лиш відчуваю: хочу всіх обняти,
кого я ще, зневірений, люблю!
2007
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію