"Вона не просить! Вона дає нам право бути милосердними! Вона нам милосердя пропонує... задарма. Вона не для себе там стоїть - вона стоїть там для нас, щоб не втратили людяності ми."

Ольга Струтинська

Підійшла з протягнутою рукою. Застигла у теплій усмішці. Стояла і через скло дивилася, як я, сидячи в салоні авто, метушливо копирсаюся у сумочці, поквапливо вимацуючи гаманця.
Чоловік протягнув кілька гривень і я, опустивши скло дверцят автомобіля, вклала ту дрібку нещасних купюр у поморщену віком бабусину руку:
- Дякую Вам, діти... Голодна, як собака від ранку... Дякую вам, і дай вам Боже здоров'я за вашу ласку...
Авто рушило, а бабуся, поволі перебираючи ногами, пошкандибала у інший бік.
"Голодна, як собака... - вертілося мені у думці. -Що ж вона купить за той дріб'язок?.. Хлібину..."
Господи, яка страшна старість - ні жити, ні вмерти!
Гріхи...
Гріхи ходять за мною назирці. І ся прохачка невинна також втілення живого гріха!..
Я маю хліб і до хліба. Маю дах над головою і людські умови життя. А вона, навіть як має, той дах, то що їй з того, коли голод вистуджує з неї найцінніше - гідність.
Хто ми є, коли обставини життя позбавляють нас можливості відчувати себе Людиною? Підводять до тої межі, де ми вже не є самі собою, а лише тінню від себе... Коли простягаючи руку, дивишся в очі навпроти вже без остраху, сорому чи сум'яття в душі, лише з проханням, у якому світиться воістину собача відданість?
Хто ми є, коли даючи милостиню, не сміємо звести погляду на прохача, а зводячи, квапимось уникнути його?..
Це не відраза... Це не відраза, о ні! Тільки не нині, не до цієї старої згорбленої жінки... Це - вина. Провина невинного... Чи винного таки? Винного, відокремленого, відмежованого нерозумінням, незнанням, страхом, гидливістю того стану, у який вона потрапила. І немає значення чому вона там, де є...
Вона там, за межею, у задзеркаллі наших душ, наших совістей, наших життів, у яких подібним їй - немає місця. Бо ми ще "тут", у межах загальноприйнятих норм, загальноприйнятних умов існування. Ми - люди. А ті хто уже "там" - ще серед нас, та уже навіки позбавлені тонкої умовності з поняттям "гідність".
Це небесна триба, а відтак і кара для кожного, хто іменує себе Людиною...

2013