 | |
| Молоде вино | |
| Homo scribendi peritus | |
| Класики | |
| Вічноживі | |
| |
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.01
10:43
Покохала його колись,
як весна золотила вишні,
та лелека злетів у вись,
і нічого у нас не вийшло.
Ревнувала його колись,
жили різала на зап'ястях.
Перед свідками не боживсь,
як весна золотила вишні,
та лелека злетів у вись,
і нічого у нас не вийшло.
Ревнувала його колись,
жили різала на зап'ястях.
Перед свідками не боживсь,
2025.05.01
10:11
Із Андрія Бєлого
Потяг плачеться. В далеч похилу
телеграф простягає дроти.
Пролітає земля спорожніла.
Пролітаю: у землю лягти.
Вся місцевість – така невесела...
Потяг плачеться. В далеч похилу
телеграф простягає дроти.
Пролітає земля спорожніла.
Пролітаю: у землю лягти.
Вся місцевість – така невесела...
2025.05.01
05:46
Весна розписує пейзаж
Невидним пензлем повсякденно
І виставляє напоказ
Картини, зроджені в натхненні.
У теплій купелі небес,
На сонці ніжиться хмарина
І бовваніють десь-не-десь
Блискучі крила ластовині.
Невидним пензлем повсякденно
І виставляє напоказ
Картини, зроджені в натхненні.
У теплій купелі небес,
На сонці ніжиться хмарина
І бовваніють десь-не-десь
Блискучі крила ластовині.
2025.05.01
05:26
де ти бував, синьоокий мій сину?
де ти блукав, моя люба дитино?
я падав з укосу двадцяти гір серпанкових
я плентався по шістьох автострадах
я дерся крізь нетрі сімох лісів чорних
я губився поміж океанів схололих
я брів тисячи миль, полишаючи цвинт
де ти блукав, моя люба дитино?
я падав з укосу двадцяти гір серпанкових
я плентався по шістьох автострадах
я дерся крізь нетрі сімох лісів чорних
я губився поміж океанів схололих
я брів тисячи миль, полишаючи цвинт
2025.04.30
21:51
Коли були обстріли міста,
чоловік побачив в арці
чудовисько. Воно було
як чорна діра. Чудовисько
магнетично притягувало
до себе психічну енергію,
воно всмоктувало її в себе.
Були сутінки. Чоловік бачив
чоловік побачив в арці
чудовисько. Воно було
як чорна діра. Чудовисько
магнетично притягувало
до себе психічну енергію,
воно всмоктувало її в себе.
Були сутінки. Чоловік бачив
2025.04.30
14:05
Про що ти хочеш розповісти, Скрипко?
Чом смутком просякнута до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком просякнута до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2025.04.30
11:11
Доктор Марк Маркус жив самотиною в будинку на березі озера, що здивовано зазирало в Небо. Цей забутий світом і людьми будинок він колись випадково надибав під час своїх завжди несподіваних прогулянок околицями (сосновими лісами і вересовими пустищами) і п
2025.04.30
09:02
Якщо любиш, тоді відпусти —
Хай нап'ється він волі з надлишком!
Викинь з серця образу в затишку
І сама смак відчуй висоти!
Відпусти!
Більш за поли його не тримай!
Хоче йти, хай іде світ за очі.
Хай нап'ється він волі з надлишком!
Викинь з серця образу в затишку
І сама смак відчуй висоти!
Відпусти!
Більш за поли його не тримай!
Хоче йти, хай іде світ за очі.
2025.04.30
05:55
Хоч не відводжу погляд ревний
Убік подалі від спокус, –
Ще потаємних струн душевних
Не доторкаюся чомусь.
Беру невпевнено акорди
До нетривалих увертюр,
А я ж умілий і негордий,
І самобутній балагур.
Убік подалі від спокус, –
Ще потаємних струн душевних
Не доторкаюся чомусь.
Беру невпевнено акорди
До нетривалих увертюр,
А я ж умілий і негордий,
І самобутній балагур.
2025.04.29
21:30
Так хочеться вкритися листям
Й заснути на довгі роки,
Немовби небаченим змістом,
Що з'єднує все навіки.
Так хочеться в сон зазирнути
Між грізних скелястих громадь,
Порвавши ненависні пута,
Й заснути на довгі роки,
Немовби небаченим змістом,
Що з'єднує все навіки.
Так хочеться в сон зазирнути
Між грізних скелястих громадь,
Порвавши ненависні пута,
2025.04.29
18:36
Цілий день синок надворі.
Мамі врешті став жалітись:
- Певно, мамо, трохи хворий.
Бо живіт почав боліти.
- Бо не хочеш, хлопче, їсти.-
Каже мама до малого.-
В животі, синочку, пусто.
Мамі врешті став жалітись:
- Певно, мамо, трохи хворий.
Бо живіт почав боліти.
- Бо не хочеш, хлопче, їсти.-
Каже мама до малого.-
В животі, синочку, пусто.
2025.04.29
18:32
Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
Господній гріб від бозна кого визволяли
І Храм Його дощенту зруйнували...
Чи ж дивина, що болотами й колючками,
А не молочними й медовими річками
Став ти,
Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
Господній гріб від бозна кого визволяли
І Храм Його дощенту зруйнували...
Чи ж дивина, що болотами й колючками,
А не молочними й медовими річками
Став ти,
2025.04.29
16:02
Далека музо з добрими очима!
Багато під ногами кропиви!
Блукаю між рядочками сумними
У пошуках квітневої трави.
Ваш голос зігріває люті зими,
В душі зникають зболені рови.
Удвох, натхненні формами твердими,
Багато під ногами кропиви!
Блукаю між рядочками сумними
У пошуках квітневої трави.
Ваш голос зігріває люті зими,
В душі зникають зболені рови.
Удвох, натхненні формами твердими,
2025.04.29
14:05
Коли навкруг цвіте бузок
І зеленіє пряна м'ята, -
Зробити можна швидко крок,
Який нелегко виправляти.
Тюльпани ронять пелюстки
І жалю дух стоїть в садибі,
Неначе мста за помилки,
Немов ціна за хибний вибір.
І зеленіє пряна м'ята, -
Зробити можна швидко крок,
Який нелегко виправляти.
Тюльпани ронять пелюстки
І жалю дух стоїть в садибі,
Неначе мста за помилки,
Немов ціна за хибний вибір.
2025.04.29
09:38
Дві п‘ятірки - не лише відмінно,
це не тільки наступний клас,
а й нерідко знешкоджені міни
на шляху кожного з нас.
Але попри тривожний вітер,
щоденне сиренне безсоння
вперед до жаданого світла -
це не тільки наступний клас,
а й нерідко знешкоджені міни
на шляху кожного з нас.
Але попри тривожний вітер,
щоденне сиренне безсоння
вперед до жаданого світла -
2025.04.29
06:11
Несамовитий крик сирени, ковдра тепла,
Шахед над головою бавиться... Нестерпно...
Укрилась повністю, тремтять шибки віконні
Формальдегідом пахне смерть в повітрі — стогін.
На схід із бункера жене отар вовчисько,
Гримить і бахкає гроза — ракети близьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шахед над головою бавиться... Нестерпно...
Укрилась повністю, тремтять шибки віконні
Формальдегідом пахне смерть в повітрі — стогін.
На схід із бункера жене отар вовчисько,
Гримить і бахкає гроза — ракети близьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.04.27
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Голодна, як собака
Підійшла з протягнутою рукою. Застигла у теплій усмішці. Стояла і через скло дивилася, як я, сидячи в салоні авто, метушливо копирсаюся у сумочці, поквапливо вимацуючи гаманця.
Чоловік протягнув кілька гривень і я, опустивши скло дверцят автомобіля, вклала ту дрібку нещасних купюр у поморщену віком бабусину руку:
- Дякую Вам, діти... Голодна, як собака від ранку... Дякую вам, і дай вам Боже здоров'я за вашу ласку...
Авто рушило, а бабуся, поволі перебираючи ногами, пошкандибала у інший бік.
"Голодна, як собака... - вертілося мені у думці. -Що ж вона купить за той дріб'язок?.. Хлібину..."
Господи, яка страшна старість - ні жити, ні вмерти!
Гріхи...
Гріхи ходять за мною назирці. І ся прохачка невинна також втілення живого гріха!..
Я маю хліб і до хліба. Маю дах над головою і людські умови життя. А вона, навіть як має, той дах, то що їй з того, коли голод вистуджує з неї найцінніше - гідність.
Хто ми є, коли обставини життя позбавляють нас можливості відчувати себе Людиною? Підводять до тої межі, де ми вже не є самі собою, а лише тінню від себе... Коли простягаючи руку, дивишся в очі навпроти вже без остраху, сорому чи сум'яття в душі, лише з проханням, у якому світиться воістину собача відданість?
Хто ми є, коли даючи милостиню, не сміємо звести погляду на прохача, а зводячи, квапимось уникнути його?..
Це не відраза... Це не відраза, о ні! Тільки не нині, не до цієї старої згорбленої жінки... Це - вина. Провина невинного... Чи винного таки? Винного, відокремленого, відмежованого нерозумінням, незнанням, страхом, гидливістю того стану, у який вона потрапила. І немає значення чому вона там, де є...
Вона там, за межею, у задзеркаллі наших душ, наших совістей, наших життів, у яких подібним їй - немає місця. Бо ми ще "тут", у межах загальноприйнятих норм, загальноприйнятних умов існування. Ми - люди. А ті хто уже "там" - ще серед нас, та уже навіки позбавлені тонкої умовності з поняттям "гідність".
Це небесна триба, а відтак і кара для кожного, хто іменує себе Людиною...
2013
Додати в соціальну мережу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голодна, як собака
"Вона не просить! Вона дає нам право бути милосердними! Вона нам милосердя пропонує... задарма. Вона не для себе там стоїть - вона стоїть там для нас, щоб не втратили людяності ми."
Ольга Струтинська
Підійшла з протягнутою рукою. Застигла у теплій усмішці. Стояла і через скло дивилася, як я, сидячи в салоні авто, метушливо копирсаюся у сумочці, поквапливо вимацуючи гаманця. Чоловік протягнув кілька гривень і я, опустивши скло дверцят автомобіля, вклала ту дрібку нещасних купюр у поморщену віком бабусину руку:
- Дякую Вам, діти... Голодна, як собака від ранку... Дякую вам, і дай вам Боже здоров'я за вашу ласку...
Авто рушило, а бабуся, поволі перебираючи ногами, пошкандибала у інший бік.
"Голодна, як собака... - вертілося мені у думці. -Що ж вона купить за той дріб'язок?.. Хлібину..."
Господи, яка страшна старість - ні жити, ні вмерти!
Гріхи...
Гріхи ходять за мною назирці. І ся прохачка невинна також втілення живого гріха!..
Я маю хліб і до хліба. Маю дах над головою і людські умови життя. А вона, навіть як має, той дах, то що їй з того, коли голод вистуджує з неї найцінніше - гідність.
Хто ми є, коли обставини життя позбавляють нас можливості відчувати себе Людиною? Підводять до тої межі, де ми вже не є самі собою, а лише тінню від себе... Коли простягаючи руку, дивишся в очі навпроти вже без остраху, сорому чи сум'яття в душі, лише з проханням, у якому світиться воістину собача відданість?
Хто ми є, коли даючи милостиню, не сміємо звести погляду на прохача, а зводячи, квапимось уникнути його?..
Це не відраза... Це не відраза, о ні! Тільки не нині, не до цієї старої згорбленої жінки... Це - вина. Провина невинного... Чи винного таки? Винного, відокремленого, відмежованого нерозумінням, незнанням, страхом, гидливістю того стану, у який вона потрапила. І немає значення чому вона там, де є...
Вона там, за межею, у задзеркаллі наших душ, наших совістей, наших життів, у яких подібним їй - немає місця. Бо ми ще "тут", у межах загальноприйнятих норм, загальноприйнятних умов існування. Ми - люди. А ті хто уже "там" - ще серед нас, та уже навіки позбавлені тонкої умовності з поняттям "гідність".
Це небесна триба, а відтак і кара для кожного, хто іменує себе Людиною...
2013
Додати в соціальну мережу- LiveJournal
- ВКонтакте
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1757 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1757 seconds