Ти запросив до себе ненависть влетіти,
щоб,як завжди,підступно вдарила вона.
Волів до Жінки ставлення змінити?
Ось,маєш,ревнощі.Отримуй стусана!

Як ненависть народжується швидко!
Лиш був байдужим,тут стрибок і вмить -
в тунелі темному,десь там далеко світло,
а думка шаленіє і горить.
Плету звертання з жортскістю та кровю,
у голові єдиний топчу шлях,
нагострюю свою холодну зброю,
так забиваю собі в серце цвях.
"Ти сам цього бажав натхненно,
все сам зробив,щоб лиш відчуть її".
Тепер я розумію достеменно,
що їду по сталевій колії.
"Що в ненависті звабило тебе?
Передчуття пориву та снаги?
Хотів по-іншому побачити себе?
Надати світові ще більшої ваги?.."
Усе огидно!Всюди - пустка!Всюди!
Нічого не знаходжу вже ніде.
Все в темряві.Прозорі люди.
Лиш ненависть до світла доведе...
Порожній,свіжий,наче в самоті,
я відчуваю насолоду,як в горах.
"Той самий цвях вбиваєш глибше ти!"
Той самий:любий і холодний цвях.
І я готуюся,гартую кривду.
"Обєкт вже близько,витягай ножа!
Ув очі зазирни й стрибай у прірву
і ти дізнаєшся,яка твоя межа..."
Уже стріляю,розриваю,бю,
впиваюся і формою,і змістом,
із ненависті джерела я пю
і тішуся червоно-теплим вмістом...

Все тихо.Все мовчить.Я сам,
без сумніву,жалю чи співчуття.
Живу і бачу тут і там
з собою у самотності злиття.
Оце й було життя?!Живімо знов!
Я хочу знов прожити все:
самотність,ненависть і...теплу кров.
Нехай смерть знову палець піднесе.
Адже,насправді,нові відчуття,
осмисленні з собою на одинці -
вже не примарні символи буття,
а,наче дітям,від життя гостинці.