Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Біля люстерка (чоловічо-іронічне) (переспів)
Автори / Галина Михайлик (1969) / Вірші
Біля люстерка (жіночо-іронічне)
О винахіднику! Ти, що колись придумав
удосконалення жіночої приваби,
Всі «нобелі» - тобі! за феромо-парфуми,
візажні тонкощі, - від юнки й до прабаби…
Бо як тепер і де прожити без палітри
тих диво-чарів, що у кожної в торбині?
Торкає пензель милі устонька поблідлі…
За мить – і усміх щастя сяє на світлині.
Цих сяйво-відчуттів не мислили напевно
великі Рафаель, Дюрер, чи Леонардо …
Творю свій образ, і укотре - так натхненно…
Успішно? – Над усе! Спасибі, Майстре. Варто!
2008 (2013)
http://maysterni.com/publication.php?id=88721
*****
Мирослав Артимович
О винахіднице отих словесних перлів
приваби досконалої і зваби!
Моя уява мізки вперто свердлить -
угадує палітру для прабаби.
Вона виводить кожну складку тіла,
як Гойя – стан оголеної Махи,
і феромо-парфумами уміло
закроплює присутність «костомахи».
А так хотілось юнку уявити
і диво-чари пити – не з торбинки.
Але в люстерко глянув , блідноликий…
Та все ж позалицяюсь до Галинки.
...Але для цього зміню аватарку.
Хоча вона поможе, як... припарка...
02.04.2013
http://maysterni.com/publication.php?id=88732&p=1
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
