Був злочин: хтось вагон украв
На станції наповнений цементом.
І справа, серед інших кримінальних справ,
Дійшла уваги навіть Президента.

Набігло слідчих, карних, що мушви.
Ловили, міряли, демонстрували зброю.
Та слідчі лиш єдиний доказ речовий знайшли:
Пожмаканий папір із плямою рудою.

А зверху тиснуть: «Гай уже на суд,
Яка там біологія у плями,
Тут скоро всю столицю ґвалтом рознесуть
на камінці до бісової мами!»

Суддя стріляв крізь окуляри на Левка,
Якого винним притягли до суду.
Левко з похмілля весело на суд страшний гикав
І клявся матінкою: «більше так не буду!»

- Твоя бомажка? - Прокурор пита, -
Ти знаєш чим тобі оця бомажка світить?
- Не пам’ятаю я, читав її я там, а чи не та...
Я лопухами користуюсь, коли літо.

Тут адвокат: - Дозвольте, Ваша честь,
Левко не винен, змова прокурора.
Ось тут по суті свіжа пляма на папері єсть,
Експериментально зроблена учора.

Нюхнули пляму і суддя, і прокурор.
І справа розповзлась на половину:
Бо, запах плями не Шанель, різниться і кольор,
А розмір співпадає - значить, винен!

-Куди подів цемент, цілий вагон?
Пропив, мабуть, бо бач, не викисаєш.
Ганьбиш порядність, чесність, право і закон,
І ще й законом місце підтираєш!

- Я протестую! - Адвокат спіймав
Прокуратуру за гадючими словами, -
Ніякого закону на папері зафіксовано нема,
Тут на папері фактом лише пляма!

Що скаже на цю пляму Президент?
Та тут Левко засідання урізав:
-Дозвольте, Ваша честь, вже на експеримент,
Бо баланда у карцері не свіжа...

Суддя терези «правосудія» сховав
І окуляри зняв. Але Левкові
Надутись шанс і виправдатись місяць дав,
Дослідження призначив додаткові.

А біля станції, поки ішли суди
І пляму прокурор в статтях тлумачив,
Росли котеджі, вілли, торговельні плаци і ряди,
Й цементу вкраденого в тім ніхто не бачив.

2013р.