8 червня після дощу. Вечір, ще світло. Побіля 8 години.

я

Безліч разів закохуюсь у тебе.
Щоразу відкриваючи у тобі щось нове для себе.
Люблю як небо і землю
Люблю як повітря та воду
Люблю як сонце і дощ
Люблю як ніч та день.
Як рослинок і тваринок.
Люблю як Тата і Маму, як рідних і близьких мені людей.
Люблю у безкінечності (Всесвіту) своїй, бо тепер я повноцінна, я знайшла рідну душу, яка вже пересічною не зможе бути для мене.
Люблю вже другу весну, хоча поки що ми навіть не друзі, ми так добрі знайомі.
Я знаю свої помилки, я пам’ятаю кожну з тих, що відштовхнула тебе від мене. Виглядає на нову хвилю ейфорії і я знову замріяно бачу, що я тобі дуже симпатична, і навіть більше… знаю, що люблю тебе безмежно!!! Бажаю, щоб ти був з тією, що любиш насправді, та, що буде тобі чудовою дружиною на усе життя. Я молю Бога, щоб ти був щасливий у тій буденності разом з нею.
Ми маєм лише «привіт», а решта – невербальне… яке ж воно цінне і глибоке! Мені видається чи я справді так тонко тебе відчуваю у ньому, у тому невербальному світі? скажи, будь ласка )

червень, 2013