Дбайливо майстрував карниз,
А потім сам узяв й поліз,
Від столу до тяжких валіз,
Понад добу дорога…

Стояв любові обеліск,
Подумала, надію віз,
Було чекання і реліз…
Тривог пересторога…

Закрила очі на сніги,
Морози, різні береги,
Мені було так добре...

Тепер, як хочеш, так живи,
Ми різні, так… як не крути,
Крутим же бути модно…

Я втратила орієнтир,
Та повернувся раптом зір,
Серед отих знайомих зір
Угледіла я інше,

Ти став не тим…
ти став не тим…

Але дарма, і хрін із ним,
Кажу собі, тлумачу всім,
атака перебільшень…

Не втратила даремно час,
Поволі натискала газ,
А ти без остраху,
Наказ лунав лиш
швидше-швидше,

Я помолилась про запас,
Допоки ще вогонь не згас,
Такий у мене звичай…

Ми опинилися в воді,
Стихії жертви молоді,
Нас пощадило море,

Але тоді, уже тоді,
Коли сміявся ти услід,
Я відчувала горе…

Шептало море,
Ти шептав, що молодечий твій запал
Такий ще непокірний,

Ти вирушав, вирішував,
І знав, зі мною заблукав,
Зі мною – справжні війни…

Круги зникали на воді,
Карнизом кроки,
Зліт надій…
А ти зійшов з дистанцій…

Такі з тобою молоді…
І заблукали…що тоді?
Ми бранці…долі бранці…

Ти добудовував карниз…