Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бандура (1950) /
Поеми
Плащаниця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плащаниця
І полотно з замученого Сина
Її найпершої і любої дитини
Марія розстелила на столі.
Кровавий терня слід на милому чолі
І ран сліди перевертали душу,
Зніміле тіло не могла вже зрушить
В тяжкій самотності, і лиш в думках
Летіла чайкою по всіх Його роках
І їх на полотні мов розстеляла.
Вже стільки сліз гірких пролляла,
І очі в того полотна питали -
Чи так маленьким пестила-плекала,
А чи дарма від Ірода втікала
Ночами по пустелях у Ашшур?
І голосила вранці й перед сном,
Й так засинала з ним ,з тим полотном,
І снились їй Його дитячі роки,
І Вифлеємський хлів ,і перші кроки,
Малого милого Ісуса-немовляти.
-За що,о люде,Син мій розіп'ятий?
Нікому ж на дорозі не стояв.
Чи лиш за те,мабуть,що Сином Бога
Себе жорстокому Пилатові назвав,
Але ж хіба усе не так було?
Та ж Йосип знав своє лиш ремесло,
І в праведності виросла небога.
Не знала до пологів ще нікого,
Їй Ангел білим сяйвом засвітив,
Про те Дитятко Боже сповістив
Її,благословенну між жінками,
Ще юну,тими давніми роками...
І заяснів багрянець на Сіоні,
І зорі зникли в полум'ї червонім
Зі сходом сонця.Й голоси людей
Почулись.І тулила до грудей
Вже не Його,дитя-Ісуса,що наснився,
Поглянувши нехотячи в вікно,
Поцілувала теє полотно
У промінцях ранкової зірниці
Те полотно,Святую Плащаницю.
*****
На полотно святеє жовто-синє
І гілочку червоної калини
Дивлюсь не на своїй старій стіні,
Далеко у чужинській стороні,
Й здається одинокому мені,
Що синій колір - рідний небозвід,
Що покриває наш козацький рід,
А колір жовтий - ярая пшениця,
З калиною,мов тая Плащаниця,
І я німію,і молюсь,молюсь
За праведників,що лягли за волю,
За грішників,за їхню тяжку долю,
Й питаю сам себе, - за що
Ти,земле рідна, кров'ю так полита,
Рабів так рясно плодиш посполитих,
Героїв - лиш одного-двох на еру
Таких,як наш Шевченко і Бандера,
І в Господа все пробую питати-
За що,народе мій,ти розіп'ятий?
Нікому ж на дорозі не стояв,
Чужих земель,скарбів чужих не крав,
Дітей чужих в ясир не полонив,
Коліна перед Господом клонив,
І голодом чужинців не морив...
І там,де Первозванний окропив
Печерський пагорб,дзвін Господній плив
Над водами цілющого Славути,
Й полегшував рабам їх тяжкі пута.
І я в думках вже там.І уві сні
На найшвидкішому арабськім скакуні
Вже мчу,щоб раз ще довелось мені
Торкнутись пальцями до колосків пшениці,
І цілувати землю-плащаницю.
Мої емігрантські зошити (Португалія)
2009
Її найпершої і любої дитини
Марія розстелила на столі.
Кровавий терня слід на милому чолі
І ран сліди перевертали душу,
Зніміле тіло не могла вже зрушить
В тяжкій самотності, і лиш в думках
Летіла чайкою по всіх Його роках
І їх на полотні мов розстеляла.
Вже стільки сліз гірких пролляла,
І очі в того полотна питали -
Чи так маленьким пестила-плекала,
А чи дарма від Ірода втікала
Ночами по пустелях у Ашшур?
І голосила вранці й перед сном,
Й так засинала з ним ,з тим полотном,
І снились їй Його дитячі роки,
І Вифлеємський хлів ,і перші кроки,
Малого милого Ісуса-немовляти.
-За що,о люде,Син мій розіп'ятий?
Нікому ж на дорозі не стояв.
Чи лиш за те,мабуть,що Сином Бога
Себе жорстокому Пилатові назвав,
Але ж хіба усе не так було?
Та ж Йосип знав своє лиш ремесло,
І в праведності виросла небога.
Не знала до пологів ще нікого,
Їй Ангел білим сяйвом засвітив,
Про те Дитятко Боже сповістив
Її,благословенну між жінками,
Ще юну,тими давніми роками...
І заяснів багрянець на Сіоні,
І зорі зникли в полум'ї червонім
Зі сходом сонця.Й голоси людей
Почулись.І тулила до грудей
Вже не Його,дитя-Ісуса,що наснився,
Поглянувши нехотячи в вікно,
Поцілувала теє полотно
У промінцях ранкової зірниці
Те полотно,Святую Плащаницю.
*****
На полотно святеє жовто-синє
І гілочку червоної калини
Дивлюсь не на своїй старій стіні,
Далеко у чужинській стороні,
Й здається одинокому мені,
Що синій колір - рідний небозвід,
Що покриває наш козацький рід,
А колір жовтий - ярая пшениця,
З калиною,мов тая Плащаниця,
І я німію,і молюсь,молюсь
За праведників,що лягли за волю,
За грішників,за їхню тяжку долю,
Й питаю сам себе, - за що
Ти,земле рідна, кров'ю так полита,
Рабів так рясно плодиш посполитих,
Героїв - лиш одного-двох на еру
Таких,як наш Шевченко і Бандера,
І в Господа все пробую питати-
За що,народе мій,ти розіп'ятий?
Нікому ж на дорозі не стояв,
Чужих земель,скарбів чужих не крав,
Дітей чужих в ясир не полонив,
Коліна перед Господом клонив,
І голодом чужинців не морив...
І там,де Первозванний окропив
Печерський пагорб,дзвін Господній плив
Над водами цілющого Славути,
Й полегшував рабам їх тяжкі пута.
І я в думках вже там.І уві сні
На найшвидкішому арабськім скакуні
Вже мчу,щоб раз ще довелось мені
Торкнутись пальцями до колосків пшениці,
І цілувати землю-плащаницю.
Мої емігрантські зошити (Португалія)
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
