І полотно з замученого Сина
Її найпершої і любої дитини
Марія розстелила на столі.
Кровавий терня слід на милому чолі
І ран сліди перевертали душу,
Зніміле тіло не могла вже зрушить
В тяжкій самотності, і лиш в думках
Летіла чайкою по всіх Його роках
І їх на полотні мов розстеляла.
Вже стільки сліз гірких пролляла,
І очі в того полотна питали -
Чи так маленьким пестила-плекала,
А чи дарма від Ірода втікала
Ночами по пустелях у Ашшур?
І голосила вранці й перед сном,
Й так засинала з ним ,з тим полотном,
І снились їй Його дитячі роки,
І Вифлеємський хлів ,і перші кроки,
Малого милого Ісуса-немовляти.
-За що,о люде,Син мій розіп'ятий?
Нікому ж на дорозі не стояв.
Чи лиш за те,мабуть,що Сином Бога
Себе жорстокому Пилатові назвав,
Але ж хіба усе не так було?
Та ж Йосип знав своє лиш ремесло,
І в праведності виросла небога.
Не знала до пологів ще нікого,
Їй Ангел білим сяйвом засвітив,
Про те Дитятко Боже сповістив
Її,благословенну між жінками,
Ще юну,тими давніми роками...
І заяснів багрянець на Сіоні,
І зорі зникли в полум'ї червонім
Зі сходом сонця.Й голоси людей
Почулись.І тулила до грудей
Вже не Його,дитя-Ісуса,що наснився,
Поглянувши нехотячи в вікно,
Поцілувала теє полотно
У промінцях ранкової зірниці
Те полотно,Святую Плащаницю.
*****
На полотно святеє жовто-синє
І гілочку червоної калини
Дивлюсь не на своїй старій стіні,
Далеко у чужинській стороні,
Й здається одинокому мені,
Що синій колір - рідний небозвід,
Що покриває наш козацький рід,
А колір жовтий - ярая пшениця,
З калиною,мов тая Плащаниця,
І я німію,і молюсь,молюсь
За праведників,що лягли за волю,
За грішників,за їхню тяжку долю,
Й питаю сам себе, - за що
Ти,земле рідна, кров'ю так полита,
Рабів так рясно плодиш посполитих,
Героїв - лиш одного-двох на еру
Таких,як наш Шевченко і Бандера,
І в Господа все пробую питати-
За що,народе мій,ти розіп'ятий?
Нікому ж на дорозі не стояв,
Чужих земель,скарбів чужих не крав,
Дітей чужих в ясир не полонив,
Коліна перед Господом клонив,
І голодом чужинців не морив...
І там,де Первозванний окропив
Печерський пагорб,дзвін Господній плив
Над водами цілющого Славути,
Й полегшував рабам їх тяжкі пута.
І я в думках вже там.І уві сні
На найшвидкішому арабськім скакуні
Вже мчу,щоб раз ще довелось мені
Торкнутись пальцями до колосків пшениці,
І цілувати землю-плащаницю.

Мої емігрантські зошити (Португалія)


2009