Коли Ти заплющиш очі,
наспівуючи щось знайоме
не в голос, а якось мовчки,
на місці вже звичної коми
поставиш нарешті крапку.
І розум спіткнеться раптом
об спогади, мрії, плани,
замовчані за сніданком.
Під сонцем, що сходить, розтануть
образи, обмани й мовчанки.
І, знаєш, загояться рани.

Коли Ти опустиш погляд,
знесилений, втомлений зовсім,
Твій відчай долине до Бога,
а Бог потерпіти попросить
і забути усе погане.
Між сердечних та інших прогалин
розімкнеться вже замкнуте коло,
затремтить переляканий голос
і на сльози маленький відступ
Ти нарешті собі дозволиш.

Знаєш, коли Ти заплющиш очі,
я до тебе торкнутись захочу,
але прірва, страшніша і глибша,
ніж звичайні земні розлуки,
не дозволить землі торкнутись.
Поцілуєш повітря, поглянеш в небо
і напишеш на хмарах сумом,
що нарешті пішло від Тебе
божевілля миттєве й бездумне.
Промінь сонця щоки торкнеться.
Не хворій.
І будь чемним.
Цілую.
Серцем.

10.07.2013