Чому буває важко говорити?
Чому життя проходить наче мить?
І час - ніщо, його не зупинити,
а страх вночі давно уже не спить.

Навіщо падають останні зорі,
кінчаються думки і гасне день?
А непотрібне кидаєм в коморі,
щоб заробити чергову мігрень.

Як встояти, коли немає сили?
Як дихати, коли не маєш чим?
А на шляху лише самотні брили
і чутно десь далекий тихий грім.

Чим міряти оті безмежні ночі?
Знов бачити страхіття на яву,
бо не закриються від втоми очі.
Немає сили, та чомусь живу.

Що ще мені пошле безжальна доля?
В що вірити, молитися кому?
Щоб не відчути більше того болю,
коли тебе кидають геть саму.

Де відшукати той жаданий спокій?
Де все забути наче дивний сон?
Щоб простір неба знову був високий
і синій-синій ніби квітне льон.