Жага зеленого туризму
зове повніш пізнать Вітчизну –
свою маленьку Батьківщину,
з якої так давно полинув.
Тобі я хочу показати
Розточчя рідного пенати,
прошу лиш дрібочку терпіння,
щоб осягнути все довкілля.

Ти не домислюй, як образу,
мої слова (сховай відразу):
«Не все одразу, не все одразу –
для іншого залишмо разу».

Сьогодні наш маршрут – до сходу,
під буків свіжу прохолоду,
де пташі хорові концерти,
а комарі чекають жертви.
Ми хоровому співу раді,
і комарі не на заваді:
вони дзижчать, а ми кайфуєм –
нас «Каберне» від них рятує.

І нам плювать на цю заразу,
хай шаленіють, хоч до сказу:
«Не все одразу, не все одразу–
для іншого залиште разу».

Вино свою зробило справу –
вдалась мандрівочка на славу,
у магії хмільного трунку
вуста жадають поцілунку.
Тіла в півкроку до єднання,
з очей аж пре вулкан жадання,
ще мить – і я злечу до неба,
а друге «я» кричить: «Не треба!».

Душа так рветься до екстазу,
та хтось над вухом шепче фразу:
«Не все одразу, не все одразу –
для іншого залиште разу».

А ти, немов струна гітарна,
тремтиш, розніжена і гарна,
волієш пестощів та ласки,
а не шашличної ковбаски.
У цій оазі любо й мило:
душа співає, мліє тіло.
Лиш, рад-не-рад, але потому
пора вертатися додому.

Якщо не можна все й одразу, –
для іншого залишмо разу,
вернімо разом в оту оазу
під комарину парафразу…