Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
22:47
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
2025.11.14
21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Родиземля" (2001)
Мінор, іще мінор...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мінор, іще мінор...
Мамо,
Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
З дивовижного Кам’янця і неповторного Львова,
Із Луганська й Москви… Ви чекали мене,
Виглядали з хрещатих барвінків,
Запахущих бузків і сліпучо-квітучих черемх…
Серед поля безмежного тихо вмирала оаза:
Переводився сад; перероджувавсь диво-лісок;
Витікали ставки; криниці заростали травою;
Зарівняла могили радянська байдужість тупа…
Вже й дороги нема, вже й стежки заорали останні.
Я востаннє ішов по вологій ріллі, навпростець.
Як черемхи цвіли, як пахтіли бузки, і барвінки
Заплели ту галяву, де годі й могилку знайти!
Я ходив, я сидів, я лежав на землі барвінковій;
Я мовчав, говорив; я кричав, шепотів – у траву:
«Де ви, мамо, озвіться крізь товщу земну півстолітню –
Я ж не знаю, де впасти, я ж, мамо, не вмію ридать…»
Сирота-сірота… Я лечу крізь життя метеором!
Я безбатченко вічний, та роду свого не зганьбив.
Я не став бур’яном – непокірний і щирий надміру,
Я порвав свої пута колгоспні, я втік із села. Я збагнув,
Що Вітчизна – ніщо без батьківської ласки,
Материнської ніжності… Мамо, я ненависть ніс
До Вітчизни тієї, яка відняла в мене батька і матір,
Розтоптала мій хист і зневажила світлий талан!
Я живу іще, мамо. Вірніше, я ледь животію,
Помираю повільно в чужому для мене краю,
І не маю копійки – купити квиток і приїхать –
Вже востаннє! – до тебе, до витоків, до праоснов.
Я люблю вас, матусю, дарма, що ніколи не бачив,
Не смоктав молоко з найсолодших у світі грудей…
Привезли вас, матусю, казали мені односельці,
Молоду і вродливу, із глинища – вже неживу.
Одягла вас бабуся в усе полотняне, пречисте,
Притулила сиріток до ваших натруджених рук…
Чом ви, мамо, мовчали? Нічого мені не сказали?
Чом ви, мамо, пішли й не сказали нічого мені?!
2001
Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
З дивовижного Кам’янця і неповторного Львова,
Із Луганська й Москви… Ви чекали мене,
Виглядали з хрещатих барвінків,
Запахущих бузків і сліпучо-квітучих черемх…
Серед поля безмежного тихо вмирала оаза:
Переводився сад; перероджувавсь диво-лісок;
Витікали ставки; криниці заростали травою;
Зарівняла могили радянська байдужість тупа…
Вже й дороги нема, вже й стежки заорали останні.
Я востаннє ішов по вологій ріллі, навпростець.
Як черемхи цвіли, як пахтіли бузки, і барвінки
Заплели ту галяву, де годі й могилку знайти!
Я ходив, я сидів, я лежав на землі барвінковій;
Я мовчав, говорив; я кричав, шепотів – у траву:
«Де ви, мамо, озвіться крізь товщу земну півстолітню –
Я ж не знаю, де впасти, я ж, мамо, не вмію ридать…»
Сирота-сірота… Я лечу крізь життя метеором!
Я безбатченко вічний, та роду свого не зганьбив.
Я не став бур’яном – непокірний і щирий надміру,
Я порвав свої пута колгоспні, я втік із села. Я збагнув,
Що Вітчизна – ніщо без батьківської ласки,
Материнської ніжності… Мамо, я ненависть ніс
До Вітчизни тієї, яка відняла в мене батька і матір,
Розтоптала мій хист і зневажила світлий талан!
Я живу іще, мамо. Вірніше, я ледь животію,
Помираю повільно в чужому для мене краю,
І не маю копійки – купити квиток і приїхать –
Вже востаннє! – до тебе, до витоків, до праоснов.
Я люблю вас, матусю, дарма, що ніколи не бачив,
Не смоктав молоко з найсолодших у світі грудей…
Привезли вас, матусю, казали мені односельці,
Молоду і вродливу, із глинища – вже неживу.
Одягла вас бабуся в усе полотняне, пречисте,
Притулила сиріток до ваших натруджених рук…
Чом ви, мамо, мовчали? Нічого мені не сказали?
Чом ви, мамо, пішли й не сказали нічого мені?!
2001
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
