- Віддайте ребро, заберіть собі жінку –
у небо п’яничка натхненно волав.
- Учора зійшлися ми стінка на стінку
і я оці гулі на лоба дістав.

Бо стінка дружини – це сила і маса,
це груди пудові і тулуб – колос,
а я дрібнотілий, хоч зараз у НАСА:
скафандр одягнути і гайда в космОс!

А що? Це ідея! Ще б ящик горілки
і пива по кухлю три рази на день,
сім-картку новеньку також до мобілки
і кілька застольних на картці пісень.

А ти, Пінєлопо, не жди Одісея.
Оце політаю навколо Землі,
візьму собі ім’я космічного Грея,
нехай лише гулі зійдуть на чолі.

Я – парень, шо нада. Таких на дорозі
і денно, і ніччю з вогнем не знайдеш.
Учора полежав недовго на розі…
Хіба я міг знати, що ти підійдеш?!

А ти зразу в крики, ганьбити на людях.
У спину штовхати і нижче спини.
Хотів дати здачі, так там твої груди.
Сховалась за ними, ну як підійти?

Давай, Пінєлопо, давай дасвідання.
Ти бачиш, що муж – кандидат намбе ван.
Ну дай похмелитись, вставати же зрання.
Куди ти поділа граньоний стакан?

Ще довго п’яничка стояв біля тину,
руками розмахував, довго кричав,
що він поважає усяку людину,
та ребра на жінку ніколи б не дав.

А потім втомився і ліг відпочити
під тином, під лазом, під чим то іще.
Він – парень, шо нада, не треба лиш злити,
коли хильне пляшку, ну майже, натще.