На хазяйському подвір’ї проживало безліч різної живності – кури, гуси, маленькі курчатка, свині, корови, індики – та ще багато кого, всіх не порахуєш. І було тут одне маленьке кошеня, якого звали Матроскін. Думається мені, що назвали його на честь кота з «Простоквашино». Проте схожість була лише у їх смугастості. Наш Матроскін був дуже допитливим, але і сором’язливим та боязким.
Так одного літнього дня вигрівався котик на сонечку. Раптом його вушко піднялося вгору, бо почуло чийсь писк. Оченята ліниво відкрилися і перед собою побачили курча. Жовте, як сонечко, і м’яке, як вата. Матроскін здивувався такому ще не баченому диву. Котик сплигнув з лави і хотів підійти, познайомитися із прибульцем. Але раптом зупинився. Вирішив просто спостерігати. А курча все пищало – кликало маму. Матроскіну швидко набридло скиглення і він вирішив все ж таки привітатися з пухнявим «сонечком» і потрогати його лапкою (напевно хотів пересвідчитися чи справді воно таке м’яке, як здається на перший погляд). Котик щосили почав нявчати, але курча його не розуміло. І тільки наш натураліст-дослідник підняв лапку, щоб погладити пташку, звідкіля не візьмись прибігла здоровезна, як здалося Матроскіну, курка (мати курчати) і як дзьобнула його у вушко. Бідний котик занявчав не стільки від болю, скільки від образи, адже він не хотів нічого лихого, лише познайомитися.
Після цього випадку Матроскін забачивши курку, інших її родичів, зі швидкістю сонячного світла мчав у найближчі кущі малини, де відсиджувався поки його вороги зникали з поля зору.
2012p.