1.
Вашингтон. Весна. Синє небо.
Оптимізм перехожих облич.
І, здавалось, чого б ще треба,
Та вкраїнців мільйон кинув клич-

Зведемо монумент Тарасу
Хай шанує його Новий Світ,
Хай народам Америк і Азії
Принесе Кобзар "Заповіт".

Як задумалось, так і сталось-
Над найкращим централь-авеню
Гордо постать у небо здійнялась.
В думці й я тут чоло клоню.

В далині від нашого дому
Індіанець із Андських гір
Й негр читає "Кобзар" малому.
Не повіриш? А ти повір.

І щезають расизму окови,
Мури гетто спадають в сміття,
І хоч повнять ефір різні мови,
Вільне всім настає буття.

І Шевченкові внуки тут мають
Свої школи, ліцеї, церкви,
Інститути, коледжі тримають,
Те не мають вкраїнці Москви.

Велич духу, ідея свободи
По планеті Тарасова йде,
В майбуття провадить народи,
Свою правду знайти веде.

2.
Третій Рим. Москва. Як завгодно,
Чи Великий, мовляв, Вавилон.
Тут пророчій вклонитись безодні
Від життя я отримав талон.

Кат червоний звелів встановити
Тобі пам'ятник з радим лицем,
Та не вдалось усмішки звити,-
Вийшов гнів під фальшивим різцем.

То ж усмішка твоя не стрічала
Земляків, котрих гнали в Сибір,
В мерзлоті їм кінець призначали.
Не повіриш? А ти повір.

То ж усмішка не посилала
Твоїх внуків на війни чужі,
І лиш горстка героїв встала
Освятити за волю ножі.

То ж усмішка не проваджала
Наркомголоду ревних катюг
На Вкраїну з отруєним жалом
Дітовбивців і партбандюг.

Що ж рабів мовчазних примусить
Твій, пророче, розвіяти сум,
Заспокоїть змучену душу,
Прожене темноту тяжких дум?

Доки ж будуть гетьмани -сміття
Зустрічати очей твоїх гнів,
Чи скінчиться ганьба в цім столітті,
Осуд щезне до них з-під брів?

3.
Київ. Осінь. Падає листя.
У граніт запитання шлю.
Я дивлюсь тобі в очі зблизька
І думки твої мов ловлю.

Твій пронизує погляд землю,
Палить листя гнівний взір,
Що зробили нащадки мерзенні-
Не повіриш! А ти повір.

Чи подумав би ти, Тарасе,
Що народ твій так низько впав?
Він, пророче /хрестися три рази/,
За гетьманів злодюг обрав.

Край розрухи, шалені злидні,
Жебраків всюди плач з дітьми,
А гетьмани п'яні з жидами
Бенкетують, мов в час чуми.

Все розкрали, народній волі
Вже до горла приставили ніж,
Залишилось продати землю,
По якій ти ходив босоніж.

Ось і маємо "те, що маєм",
Запустіння, розбиті ночви,
Курс із гіршого в гірше тримаєм,
Кожен другий бажа булави.

То ж вкажи нам стежу, Тарасе,
І в уста вклади каяття,
Щоб народ не пропав завчасу,
Збудував собі краще життя.
2001