Пам’яті поета Петра
Біливоди (Шевченка)

І став ти сам дорогою до храму
Посмертно:
Твій текучий псевдонім
“Бі-
-ли-
-во-
-да”
Під храму світлу браму
Струмком прижебонів,
І Божий дім
Присутністю твого живого духу
Наповнився...
Заблукані сини
Крізь ідеологічну завірюху
Пробилися до вічної стіни.
Прийшов і я в цей храм, що під горою
Під білою: затеплюю свічу
Не янголу – трагічному герою
Безчасся...
В храмі білому мовчу,
Можливо, вперше так – молитвоусто
І всезбагненно: в грішному житті
Таких, як ти, правдивих, є не густо,
Щоб і тілесні, і прості, й святі
Водночас...
Я за власною бідою
Ще не забув про біди світові –
В містечку цім над білою водою
Всі почуття текучо-хвильові
Злились в одне душевне потрясіння...
На вулиці Біливоди Петра
Пора вмирання в пору воскресіння
Перетіка... Це значить, що пора
Збирати вже розкидане каміння
І будувати з нього білий храм
Надій і сподівань, –
Таке веління
Сьогодні всім Іванам і Петрам
Від Господа й трагічного героя
Петра – благословення починань
І звершень,
Тут,
Під білою горою,
Де річка Деркул схожа на Йордань.

...Охрещуюся вдруге по роках
Безбожного на світі існування
І плазування,
Свічечка в руках
Символізує тихе осіяння
Відтерплої душі...
До білих вод
Прямує рівна вулиця від храму
Й тече по ній
У білий світ
Народ –
Перетіка з трагедії
У драму...



2000