Не думати. Чи стане мудрості? Замість того, щоб шукати зустрічі з ним, йти в душ, змивати з себе вечірню втому та макіяж і, натягнувши ковдру, силувати себе спробою заснути. Гнати думки про нього і до одуріння лічити баранців. Якщо рубонути все на цьому етапі, то болю не буде відчутно, тільки трохи попече, ніби розбиті колінця, змащені зеленкою.
Відпустити. Чи стане сили? Розтиснути зведені судомою пальці і з пустою посмішкою помахати на прощання, а потім плакати, плакати і писати вірші, обдираючи реп’яхи непотрібних спогадів і нездійсненних мрій.
Тікати. Чи стане волі? Розвернутися і піти від чоловіка, такого жаданого і такого реального, крок за кроком долаючи силу неземного тяжіння, не обертаючись йти, йти доки вистачить сили, а потім падати, повзти, здираючи до крові коліна, хапаючись за кожну стеблину, і просити небеса дати сили не змінити напрямок, не ослабити супротив, не озирнутися - триматися, ще годину, ще день, ще тиждень, тільки б втриматися.
Не думати. Відпустити. Втекти. Відкинути його образ, ніби й не було цього випадкового чоловіка ніколи. Жити звичним життям, лічити до одуріння баранців щоночі та пити міцну каву щоранку.