Дорогі мої, любі мої друзі!!! Справжді поети, добрі люди, щирі шанувальники творчості мого батька Низового Івана Даниловича, його однодумці!!! Бог свідок, а також знає моя старенька мати та мої колеги по роботі, як для мене було важливо розпочати справу щодо збереження спадщини мого золотого батька, щодо увічнення його пам"яті. Усі ви знаєте з історії не тільки України, що справжніх митців, вірних синів ушановують тільки після їх смерті. Моя родина, особливо мій тато і я, ніколи ні на кого не сподівалася і нічого не просила... Може, це неправильно, це навіть по-дитячому виклично... Але це і досвід життя в Луганську. Коли тата не стало, я спробувала звернутися по підтримку до громадських організацій щодо допомоги у встановленні пам"ятника на могилі батька та щодо виділення якихось коштів на опублікування п"ятитомного видання творів Низового, які, як би пафосно це зараз не звучало, стануть скарбницею української літератури. І навіть сьогодні вони вже не належать мені і мамі - вони належать народу України... Минуло півтора року - жодної відповіді... Я мала опустити руки?! Тільки не я!!! Низовий для мене був не тільки батьком, він був для мене другом, порадником, моєю дитиною, моїм поглядом на світ, моїм життям... Я не зможу і не маю права взагалі жити, якщо твори батька не стануть поштовхом для зміни України на краще, для прозріння наступних поколінь. Це, я вірю, станеться! Саме для цього Господь поцілував марківського хлопчика за його народження... Я взяла все в свої руки. Хто, як не я! Я його єдина надія. Я пишаюся, я неймовірно пишаюся своїм ДИВНИМ батьком. Дехто вже робив закиди, що зазвичай або діти, або друзі, або ще хтось після смерті видатної людини роблять собі певний піар, або, ще страшніше, вишукують для себе зиск... Можливо, таке трапляється. Але я віддала би, повірте, усе і відмовилася від усього, якби взамін дивом мені повернули батька... Після вересня 2011 року закінчилося життя дівчинки Лесі Низової, закінчилися мої прості людські мрії, мене вже немає... Я прошу Господа допомогти мені жити без НЬОГО. Сподіваюся, він допоможе....
Я залишилася наодинці з батьковою спадщиною. Більшість луганських друзів та однодумців батька вже пішли за обрій... Небагато їх лишилося - борців за українську Україну !!! Мене постійно підтримують Надія Половинка (Кошель) - вірна посестра і ДРУГ з великої літери, найліпший друг і побратим Низового Володимир Просін, друг юності Роман Рибніков (який уже втратив зір і не виходить із дому), Юрій Кисельов, і чарівна, неймовірно сильна жінка, натхненниця, надія і рятівниця... Олена Бондаренко!!! Пам"ятають і люблять мого батька Володимир Шовкошитний, Володимир Яворівський, Левко Лук"яненко... Але тільки я зобов"язана продовжувати справу Івана Низового!!!
Людо! Мила моя Людо! Ти - моя названа сестра! Ти любила й любиш Низового як поета, людину, учителя... Ти єдина, хто підтримав мене в страшні для мене часи. І ти єдина, хто намагався мені допомогти... Нещодавно хтось сказав, що родина Низових не бідна, аби встановити пам"ятник і видати п"ятитомне видання його творів... Так, ми не бідні, на відміну від тих, кинутих яничарською владою за межі виживання... Слава Богу, я маю роботу, а 80-річна мама - пенсію. Та, на жаль, наших грошей не вистачає, аби в нашій "люблячій людину і шануючій поетів, художників, скульпторів..." державі самотужки поставити пам"ятник і видати бодай одну збірку, не кажучи про п"ятитомне видання у 5 тисяч сторінок... Я - людина аж занадто публічна, аби, за бажання, хтось міг пересвідчитися в моєму матеріальному стані, у моєму житті, у моєму побуті... Вибачте - я вимушена торкнутися цього питання, почувши звинувачення від непричетної до львівської зустрічі особи. Коли оголошується будь-яка акція щодо збирання коштів, завжди знайдуться ті, хто намагатиметься спекулювати на цій темі. Слава Богу, це поодинокі особистості, які не мають нічого спільного з поетичним світом і світом людяності. Я на них не зважаю.
Волею Господа, щирим серцем Людмили Калиновської, людяністю й добротою Володимира Ляшкевича я мала щастя поділитися спадщиною Івана Низового В Інтернеті!!! Поетичні Майстерні - не випадковість на моєму життєвому шляху! Благословен той день!!! Уже майже рік як змінилося моє життя: ви завжди поруч зі мною, поезія мого батька вам близька - а я через це щаслива. Я без вас уже не можу існувати. Я поглинула у світ вашої прекрасної поезії Цього немає в Луганську. Я не тільки ділюся з вами почуттями свого батька, я опинилася в тому середовищі, у якому він прожив своє життя. Я - не мент, я ваш друг, я свідок і навіть учасник становлення найпрекраснішої в світі літератури!!! А тепер ще розвіртуалення!!! Я вас полюбила!!! Одночасно - українська еліта та чудові друзі, яких хочеться захистити ві усіх незгод!!!
Щодо акції. Я була проти. Тепер ви знаєте, чому. Усе сама... Я сама взяла в борг 8 тисяч і сплатила задаток за пам"ятник (я нічого не боюсь, на роботі є люди, які позичать на кілька років, так само збираюся позичити 35 тися на п"ятитомник...) Ви скажете, що це нереальні гроші... А виходу немає. Це - справа моєї честі.

І ось ця акція!!! Поставте себе на моє місце... Це така несподіванка. Ви скажете, що не можна не вірити в людей, і будете праві. Просто останніми роками я трішки загнала себе в кут...
Я сьогодні хочу вклонитися всім вам за неоціненну допомогу щодо збору коштів на пам"ятник моєму батькові!!! Я тепер можу виплатити остаточну суму (і навіть залишаться 4 тисячі 710 грн. на майбутній п"ятитомник) співробітникам похоронної фірми. Сьогодні вони звітували мені, що йдуть ювелірні роботи з вирізання лелеки - символа татової туги за батьківщиною, просять на них не гримати, вони стараються... Хочу зараз опублікувати першу накладну про задаток від червня. А коли буде встановлено пам"ятник, я вам обіцяю звіт у вигляді радіорепортажу, світлин, накладних, і навіть свідчень луганчан. До речі, на відкриття пам"ятника обіцяє приїхати Галина Фесюк, буде присутній Юрій Кисельов, Володимир Просін, Надія Половинка, Галина Піскун, Володимир Яворівський, Олена Бондаренко...
Ще раз повторю: я людина відома, публічна, не ховаюся від фотокамер, дуже відверта у своїй поведінці...І БЕЗМЕЖНО ЦІНУЮ ЛЮДЯНЕ ДО МЕНЕ СТАВЛЕННЯ!!!

Я хочу оприлюднити імена дорогих мені людей. Світ сьогодні байдужий, іноді жорстокий... АЛЕ СВІТЛИХ НІЖНИХ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ У НЬОМУ БЕЗЛІЧ!!! Сайти "Поетичні Майстерні! ", "Натхнення", "Севама" - це тільки майданчики... Але головне - це милі, яскраві, талановиті, веселі, оптимістичні, життєлюбні, жертовні, закохані в життя і людей, янголи Божі - митці-діти, красиві й обличчям і душею ЛЮДИ!!! І без них будь-які майданчики, спільноти, мережі - мертві... Поки я жива, я ВАС не забуду!!!

Людмила Калиновська, Оксана Яблонська, Ксенія Озерна, Світлана Вольвак, Тетяна Мілєвська, Володимир Шовкошитний, Софія Кримовська, Олександра Федорів, Оксана Пронюк, Юрій Кисельов, Інна Ковальчук, Тома Васильєва, Олексій Тичко, Тата Рівна, Олександр Олехо, Богдан Манюк, Лариса Омельченко, Микола Дудар, Тамара Шевченко, Юрій Лазірко, Віра Олеш, Олеся Овчар, Михайло Бобиков, Надія Половинка (Кошель), Тамара Незвінська, Таїсія Цибульська, Уляна Дудок, Любов Бенедишин, Ірина Зелененька, Ірина Жулай, Іван Потьомкін, Володимир Потебня, Анатолій Черняхівський, Леся Романчук, Петро Гойда, Алла Дубенюк, Василь Бур'ян, Ірина Червінська, Світлана Ковальчук, Ніка Колонюк, Сергій Пантюк, Сашко Винниченко, Юрко Антоняк, Василь Кузан, Іван Гентош, Любов Долик, Уляна Дубініна, Світлана Костюк, Ігор Павлюк, Олег Король, Галина Михайлик, Мирослав Артимович, Наталя Мазур і Андрій Мазур, Ярослав Нечуйвітер, Володимир Ляшкевич, Олена Кіс, Галина Фітель, Галина Варава, Галина Фесюк, Ярослав Петришин, Антоніна Шекета, Оксана Мазур, Оксана Маїк, Оксана Лозова, Василь Гонта, Наталя Ющук-Ярова, Ірина Федоришин, Ярослав Чорногуз, Тарас Лісевич, Орест Дубас, Патара Бачія, Наталя Данилюк, Андрій Панченков!!! Доземний уклін вам, світлі люди!!! Деякі перекази надійшли без імені. Цілую ВАС!!!

За мною: фото, документи, і моя відданість. МІЙ БАТЬКО ЖИВ ЗАРАДИ ВАС!!!
СПАСИБІ!!! СПАСИБІ!!!