Мов думки важкі, на кшталт свинцевих плит,
хмари сунуть над хмурними горами;
жовтим плесом – тіней монотонний плин,
плесом річки між гілками голими.

Зникли за луками у вільзі імли
вежі і хати; а сонце з муками
дивиться кривавлячись, як вечір тьмить
верби, що здаля чорніють круками.

Все похмуре, зимне; тільки битий шлях
в присмерку не спить, допоки на очах
не зникає в людських буднях безвісти.

Лиш тополя горда, у свій лист сухий,
про життя шепоче темноті глухій,
наче одинак той серед всесвіту.

2012

Antun Gustav Matoš. Jesenje veče

Olovne i teške snove snivaju
Oblaci nad tamnim gorskim stranama;
Monotone sjene rijekom plivaju,
Žutom rijekom među golim granama.
Iza mokrih njiva magle skrivaju
Kućice i toranj; sunce u ranama
Mre i motri kako mrke bivaju
Vrbe, crneći se crnim vranama.
Sve je mračno, hladno; u prvom sutonu
Tek se slute ceste, dok ne utonu
U daljine slijepe ljudskih nemira.
Samo gordi jablan lisjem suhijem
Šapće o životu mrakom gluhijem,
Kao da je samac usred svemira.