Мусила бути відвертою,
наче прочинені двері.
мусила вірити людям,
інколи бити чолом.
І були у мене манери
(у мене були манери?!)
на камеру, як у студії.
Питається, а чого?
А, власне, хотілось волі
і джинсів на розмір більших,
і светрів по шість ікс елів,
і подихів у засос.
І вірилось (ще у школі)
у тебе, міфічно трохи,
і дуже розкуто. Знаєш,
а снилося, що ось-ось…
Ти, кажеш, не спав до ранків,
і марив, і щось писалось,
і щось не давало жити,
і дні вигорали вщент?..
Так добре сховати душі
за вісім замків і клямок,
так добре, коли не лізуть
ні друзі, ні вороги,
коли у тобі я перша,
хто має ключі від сонця,
коли у мені від тебе
забилось нове життя…