1
«Горе тобі, воле, коли тебе корова коле».
«Горе дворові, де корова росказ волові».
«Там макогін блудить, де макітра рядить».
«Бабу й чорт не змудрує».
«Треба добре калатати, щоб бабу ошукати».
«Щоб жінку пізнать, треба бути хитрим».
«Де муж старий, а жінка молода, там рідко згода».
2
...Була вона не з тих Насть ,
Що покладалися на «вдасться» .
Юдейський глузд од батька мала,
Красою наділила українка-мати.
Помер хорунжий – перший чоловік,
За другого хорунжого негайно заміж вийшла.
Байдуже, що у батьки він їй годився:
В очах незглибних потонув старий Іван ,
Останні крихти волі розгубив у владнім голосі:
Без ради з Настею поспішних кроків не робив,
Хоч у полковники ще за Мазепи вибивсь
(Хто віда, чи не завдяки дружині:
Перед красою гетьман був не завжди всесильний),
3
Чи Настя мріяла про булаву для чоловіка?
Мабуть, що так, бо чим ще можна пояснить,
Що однодумець Мазепи у потайній справі –
Звільнити Україну од московського ярма -
Замість підпустить залогу шведську до свойого міста
І Меншикову шлях злочинний перегородить,
Посилає раптом довіреного чоловіка,
Щоб спантеличить тих, хто поспішав на поміч Україні?..
Ні, без намови Насті тут не обійшлося.
Петро дізнавсь про це і спішно гетьманом призначив
Не кого-небудь з молодих, а... Скоропадського старого.
Далеко мітив цар, бо покладався на метикувату Настю.
А щоб нового гетьмана в лапи цупкі надійніш взяти,
Доньку його любу, Уляну ( сказати б ще дитину) , повелів
Засватать за сина-пиятику одного з прихвоснів своїх.
І на цареву примху Настя охоче зголосилась.
Ще б пак: зять першим серед московських зайд
Негайно українським полковником зробився.
А до всього для доньки ще й придане було добуто :
Щедра на чуже добро в свата Петра рука,
І гетьманиха в щедрості отій не знала впину.
А щоб заздрісні не думали, бува, що це для себе тільки,
Ділилась Настя з церквою: мовляв, на справи Божі.

4
Вола Орлик з чужини, просить пана Йвана:
«Об’єднаймо наші сили, щоб вигнати з України
Москалів поганих. Отоді-то станеш справжнім вже гетьманом!»
Защеміло у старого од пам’яті серце. Готов взятись за шаблюку,
Але Настя шепче: «Не слухай, мій любчику, вигнанців безсилих,
Аби й тобі, як Мазепі, на чужині не привелося шукати могилу.
Сиди собі тишком-нишком у затінку свата,
Ліпше думай, як родину лишити в багатстві».

5
«О тяжкая временна жизнь! О вечная будущей радость!»-
То були слова останні вельможної пані.
Що ж, про радість, що шукала і на тому світі,
В подробицях хай розкажуть порубані й порізані
Петром, її сватом. Ким і Десну, і Дніпро було вкрай загачено.

6
Богданові завдавала клопотів Мотрона.
А Петрові Дорошенку –в залицяннях безвідмовна Пріся...
Та ніхто з сановних пасій не крутив так чоловіком,
Як всесильна Настя: за її намовою той, кого прозвали
«Гетьманом московським» , задля влади і багатства
Мазепинську Україну продав у неволю.
-------------------------------------
Скоропадська Настя (1667-1729).
«Казала Настя як удасться».
Скоропадський Іван (1646-1722) – гетьман Війська Запорозького (1708-1722).
Мазепа Іван (1639-1709) – гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687-1704) і на всій Наддніпрянській Україні (1704-1709).
Меншиков Олександр (1673-1729).
Петро перший (1672-1725).
Уляні минуло тільки 15 літ.
«Понеже его графское сиятельство учинил ответ, что царское величество не из малороссийских, но из великороссийских персон дочери нашей единственной мужа благословит избрать тогді мі тому монаршему благословению весьма благодпрні. У великороссийских народов есть такое обікновение, что за дочерями дают зятьям изобильны деревни и угодья, мы либо не имеем таковых угодий и деревень за нашей дочерью дать, и ради того,припадая у стоп вашего величества, всемиренно можо исходатайствовать ныне при живете моего мужа собственно для моего во вдовстве пропитания и за дочерью дати маетностей несколько».- Текст листа Насті Скоропадської до цариці цитується за:Тетяна Лебединська «Гетьманша в стані «собіратєлєй».-«Кримська світлиця», 10.08.2007 року.
Орлик Пилип (1672-1742) –гетьман Війська Запорозького у вигнанні, один з упорядників «Договорів і постанов»- конституційного акту, козацького суспільного договору.
Хмельницький Богдан (1595-1657) –гетьман України (1648-1657).
Дорошенко Петро (1627-1698) –гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1665-1676).
У розлогому листі-відповіді кошового отамана Йосифа Кириленка Іванові Скоропадському запорожці писали зокрема: «... ваша милость не встидаешся титуловати войска запорозского обоих сторонъ Днепра гетманомъ, кгди жъ мы вашей милости а ни сами собою, а ни черезъ пословъ нашихъ, а ни черезъ писмо войсковое на тотъ урядъ не обирали, на якій ваша милость возведени зосталесь подъ мушкетами московскими внутрь города Глухова, яковихъ взапертю при лицу его царского величества, а не въ полю и не черезъ волное по правамъ войсковимъ избраніе , до того якъ ваша милость привлащаешь себе титулъ войска запорожского, когда тепер оного до регименту вашего милостивого не належит и не хочет належати... Отмена отчизне нашой стала прелестми своими хотячи вас всех панов украинских отъ небожчика (Івана Мазепи – І.П.) и замешане учинити, заслоняла вамъ очи и усладила сердце властми, рублями, соболями, маетностями и иними коштовными подарками, однак будте того надеждни, же все тое вам вскоре костю в горле станетъ и певне, если не постережетеся и не будете зъ нами в единомысліи, и сами пропадете и отчизну загубите».- Д.І.Яворницький «Історія запорізьких козаків», т.3, стор.359, 363.- Київ, «Наукова думка», 1993.