Олені Свердленко

Я все сказав і витік я словами,
Як загнаний до напівсмерті кінь.
Лиш піна й стогін… Люди, я із вами
Не поділюсь ним, що б не значив він.

Не знати вам, як з Музою навзаєм
Встромляєм в тишу вічне ми перо, –
І в дзеркалі атраментом стікає
В бездонну чорну ніч її нутро.

Не знати вам. Скачіть у скоромовці
На блиск жаданих заповітних сонць.
З обочини назустріч вам помовчу,
Близький не затемнивши горизонт.

Не знати вам, хоч я життєві узи,
Ділю із вами й дня низький сувій,
Як загнана моя єдина Муза
Простогне ув останній стогін мій.

16 серпня 2013 року

Павел Кричевский

Обет молчания

Лене Свердленко

Я все сказал, и я истек словами,
Как загнанная лошадь пеной.
Стон
Остался лишь во мне.
О, люди, с вами
Не поделюсь им,
Что б ни значил он.

Как тишину мы делим с Музой ночью,
Вонзив в чернила вечное перо,
Рассматривая в отраженьи сточном
Небесной бездны черное нутро –

Вам не узнать.
Скачите быстрой речью
К лучам заветным вожделенных солнц.
С обочины своим молчаньем встречным
Не затемню вам близкий горизонт.

О, делящие жизнь со мной и узы –
Дневного света низкий небосклон –
Вам не узнать
Что
Загнанная Муза
Сама простонет
В мой последний стон.


2011
Чехов