ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Кульбабка
У неї ж.
Ти, як усе живе, зів’янеш,
Земнеє.
Не нарікаєш, що лиш мить
Тут сяєш:
Над лісом, лугом на весь світ,
Над гаєм!
Вродилась золотa – аж-аж!
Всяк скаже:
Княгине, робиш ти пейзаж
Пейзажем!
Стають тобою і поля,
І схили
Зелені небом, як земля,
І милі.
Ти сонцю на короткий строк
Сестриця.
Прийми від мене кілька строф…
Іскриться
Воно із неба висоти,
Величне.
Що думаєш, кульбабко, ти
Про вічність?
Милуючи своїм буттям
Нам очі,
Ти осягти своє життя
Теж хочеш.
Я маю довшу мить пройти
Й дорогу.
Та теж іду в ніщо, як ти,
З нічого.
Хто я? Мовчанням хоч своїм
Повідай.
Я випадковий в світі цім.
Без сліду
Колись ми підемо навік
В дорогу.
А пелюстки твоїх повік
Вологі…
Усе покриє скоро ніч
Імлою.
Сестрице, ти пролийсь мені
Сльозою
Та й на папір. О, не спіши
В позасвіт.
Неначе пристрасть у душі
Й причастя –
Твоє вино. Звідкіль спливло
Це й світить?
Скажи, як жити, щоб було
Всім світло?
Переплелися нам путі,
Цілюща.
Ти віриш: місце є в житті,
Де душі
Людей, квіток – усі віки
Зелені,
І поетичні є рядки
Натхненні,
Які б світили, гріли всіх
На світі?
Киваєш, тихо рониш сніг
І… світиш.
26 серпня 2013 року
Павел Кричевский
Одуванчик
Возник из вечности и канешь
В нее же.
На все живое ты увянешь
Похоже.
О том, что ты мгновенье здесь
Не ропщешь,
Свет разливая в луг, и в лес
И в рощу.
Ты золотом рожден, так княжь! -
Ведь даже
Тобой становится пейзаж
Пейзажем.
Тобой становятся поля
И склоны
Немного небом - как земля
Зеленым.
Ты солнцу брат на краткий срок,
И, кстати,
Тогда позволь уж пару строф
О брате.
Тепло там солнцу выше, да и
Сладко ль?
Не знаю как, но у него свои
Догадки
О вечности. И грея бытие
И зренье
Терзая, хочет рассмотреть свое
Мгновенье.
Мой миг подольше твоего
Немного.
И все ж - в ничто из ничего
Дорога.
Кто я? Ответь, своим кроя
Молчаньем
Пустую речь, - ты как и я
Случаен,
И ты в последний раз как я
Впервые.
И веки, – лепестков края, -
Сырые.
То - скорых сумерек истома.
Влаги
Хоть каплей поделись с листом
Бумаги -
Еще успеешь. Не слизать же
Власти
«Не быть!» нас без следа! Свежее
Страсти
Твое вино. И это всплыло
Где-то.
Ответь, как жить, чтоб больше было
Света?
И коль пути пересеклись,
Послушай!
Ты веришь - есть такая жизнь,
Где души
Цветов, людей, растут в века
И знают
Куда, откуда? Есть строка
Такая,
Чтобы светила, грела всех?
Ответишь?..
Киваешь, превращаясь в снег.
И - светишь.
2012
Турово
Контекст : http://poezia.org/ua/id/37894/personnels
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1295 seconds