Постала з вічності і канеш
У неї ж.
Ти, як усе живе, зів’янеш,
Земнеє.

Не нарікаєш, що лиш мить
Тут сяєш:
Над лісом, лугом на весь світ,
Над гаєм!

Вродилась золотa – аж-аж!
Всяк скаже:
Княгине, робиш ти пейзаж
Пейзажем!

Стають тобою і поля,
І схили
Зелені небом, як земля,
І милі.

Ти сонцю на короткий строк
Сестриця.
Прийми від мене кілька строф…
Іскриться

Воно із неба висоти,
Величне.
Що думаєш, кульбабко, ти
Про вічність?

Милуючи своїм буттям
Нам очі,
Ти осягти своє життя
Теж хочеш.

Я маю довшу мить пройти
Й дорогу.
Та теж іду в ніщо, як ти,
З нічого.

Хто я? Мовчанням хоч своїм
Повідай.
Я випадковий в світі цім.
Без сліду

Колись ми підемо навік
В дорогу.
А пелюстки твоїх повік
Вологі…

Усе покриє скоро ніч
Імлою.
Сестрице, ти пролийсь мені
Сльозою

Та й на папір. О, не спіши
В позасвіт.
Неначе пристрасть у душі
Й причастя –

Твоє вино. Звідкіль спливло
Це й світить?
Скажи, як жити, щоб було
Всім світло?

Переплелися нам путі,
Цілюща.
Ти віриш: місце є в житті,
Де душі

Людей, квіток – усі віки
Зелені,
І поетичні є рядки
Натхненні,

Які б світили, гріли всіх
На світі?
Киваєш, тихо рониш сніг
І… світиш.

26 серпня 2013 року

Павел Кричевский

Одуванчик

Возник из вечности и канешь
В нее же.
На все живое ты увянешь
Похоже.

О том, что ты мгновенье здесь
Не ропщешь,
Свет разливая в луг, и в лес
И в рощу.

Ты золотом рожден, так княжь! -
Ведь даже
Тобой становится пейзаж
Пейзажем.

Тобой становятся поля
И склоны
Немного небом - как земля
Зеленым.

Ты солнцу брат на краткий срок,
И, кстати,
Тогда позволь уж пару строф
О брате.

Тепло там солнцу выше, да и
Сладко ль?
Не знаю как, но у него свои
Догадки

О вечности. И грея бытие
И зренье
Терзая, хочет рассмотреть свое
Мгновенье.

Мой миг подольше твоего
Немного.
И все ж - в ничто из ничего
Дорога.

Кто я? Ответь, своим кроя
Молчаньем
Пустую речь, - ты как и я
Случаен,

И ты в последний раз как я
Впервые.
И веки, – лепестков края, -
Сырые.


То - скорых сумерек истома.
Влаги
Хоть каплей поделись с листом
Бумаги -

Еще успеешь. Не слизать же
Власти
«Не быть!» нас без следа! Свежее
Страсти


Твое вино. И это всплыло
Где-то.
Ответь, как жить, чтоб больше было
Света?

И коль пути пересеклись,
Послушай!
Ты веришь - есть такая жизнь,
Где души

Цветов, людей, растут в века
И знают
Куда, откуда? Есть строка
Такая,

Чтобы светила, грела всех?
Ответишь?..

Киваешь, превращаясь в снег.
И - светишь.

2012
Турово