ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Кульбабка
У неї ж.
Ти, як усе живе, зів’янеш,
Земнеє.
Не нарікаєш, що лиш мить
Тут сяєш:
Над лісом, лугом на весь світ,
Над гаєм!
Вродилась золотa – аж-аж!
Всяк скаже:
Княгине, робиш ти пейзаж
Пейзажем!
Стають тобою і поля,
І схили
Зелені небом, як земля,
І милі.
Ти сонцю на короткий строк
Сестриця.
Прийми від мене кілька строф…
Іскриться
Воно із неба висоти,
Величне.
Що думаєш, кульбабко, ти
Про вічність?
Милуючи своїм буттям
Нам очі,
Ти осягти своє життя
Теж хочеш.
Я маю довшу мить пройти
Й дорогу.
Та теж іду в ніщо, як ти,
З нічого.
Хто я? Мовчанням хоч своїм
Повідай.
Я випадковий в світі цім.
Без сліду
Колись ми підемо навік
В дорогу.
А пелюстки твоїх повік
Вологі…
Усе покриє скоро ніч
Імлою.
Сестрице, ти пролийсь мені
Сльозою
Та й на папір. О, не спіши
В позасвіт.
Неначе пристрасть у душі
Й причастя –
Твоє вино. Звідкіль спливло
Це й світить?
Скажи, як жити, щоб було
Всім світло?
Переплелися нам путі,
Цілюща.
Ти віриш: місце є в житті,
Де душі
Людей, квіток – усі віки
Зелені,
І поетичні є рядки
Натхненні,
Які б світили, гріли всіх
На світі?
Киваєш, тихо рониш сніг
І… світиш.
26 серпня 2013 року
Павел Кричевский
Одуванчик
Возник из вечности и канешь
В нее же.
На все живое ты увянешь
Похоже.
О том, что ты мгновенье здесь
Не ропщешь,
Свет разливая в луг, и в лес
И в рощу.
Ты золотом рожден, так княжь! -
Ведь даже
Тобой становится пейзаж
Пейзажем.
Тобой становятся поля
И склоны
Немного небом - как земля
Зеленым.
Ты солнцу брат на краткий срок,
И, кстати,
Тогда позволь уж пару строф
О брате.
Тепло там солнцу выше, да и
Сладко ль?
Не знаю как, но у него свои
Догадки
О вечности. И грея бытие
И зренье
Терзая, хочет рассмотреть свое
Мгновенье.
Мой миг подольше твоего
Немного.
И все ж - в ничто из ничего
Дорога.
Кто я? Ответь, своим кроя
Молчаньем
Пустую речь, - ты как и я
Случаен,
И ты в последний раз как я
Впервые.
И веки, – лепестков края, -
Сырые.
То - скорых сумерек истома.
Влаги
Хоть каплей поделись с листом
Бумаги -
Еще успеешь. Не слизать же
Власти
«Не быть!» нас без следа! Свежее
Страсти
Твое вино. И это всплыло
Где-то.
Ответь, как жить, чтоб больше было
Света?
И коль пути пересеклись,
Послушай!
Ты веришь - есть такая жизнь,
Где души
Цветов, людей, растут в века
И знают
Куда, откуда? Есть строка
Такая,
Чтобы светила, грела всех?
Ответишь?..
Киваешь, превращаясь в снег.
И - светишь.
2012
Турово
Контекст : http://poezia.org/ua/id/37894/personnels
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1256 seconds