ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Пилюку догори, -
І довгі стебла пишних трав
Хитанням уморив.
Тепло розвіялось умить,
А темінь налягла,
Щоб млою вдень насторожить
Одразу пів села.
хвороби, заздрість, війни!
Майстерно підкуєш блоху,
крізь мури пройдеш вільний.
Хай не ятрять старі борги
твої сердечні рани.
Воскреснеш з пороху трухи
це і є той Божий Схід.
Хто в любові до людини –
той тримає Духа плід.
Чую дотик, Східний вітер
чулить душу неспроста,
бачу тему далі літер,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз.
А ми нічо, і зайвого не просим.
Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.
Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Чомусь прикидаюся сильним та зовні здоровим.
А хмара на небі підтягує ношу важку,
Що схожа частково на сиву примару ворони.
І навіть якщо у минулому сенси вбачав,
То зараз уже розгубив притаманну гостинніс
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Бра
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Кульбабка
У неї ж.
Ти, як усе живе, зів’янеш,
Земнеє.
Не нарікаєш, що лиш мить
Тут сяєш:
Над лісом, лугом на весь світ,
Над гаєм!
Вродилась золотa – аж-аж!
Всяк скаже:
Княгине, робиш ти пейзаж
Пейзажем!
Стають тобою і поля,
І схили
Зелені небом, як земля,
І милі.
Ти сонцю на короткий строк
Сестриця.
Прийми від мене кілька строф…
Іскриться
Воно із неба висоти,
Величне.
Що думаєш, кульбабко, ти
Про вічність?
Милуючи своїм буттям
Нам очі,
Ти осягти своє життя
Теж хочеш.
Я маю довшу мить пройти
Й дорогу.
Та теж іду в ніщо, як ти,
З нічого.
Хто я? Мовчанням хоч своїм
Повідай.
Я випадковий в світі цім.
Без сліду
Колись ми підемо навік
В дорогу.
А пелюстки твоїх повік
Вологі…
Усе покриє скоро ніч
Імлою.
Сестрице, ти пролийсь мені
Сльозою
Та й на папір. О, не спіши
В позасвіт.
Неначе пристрасть у душі
Й причастя –
Твоє вино. Звідкіль спливло
Це й світить?
Скажи, як жити, щоб було
Всім світло?
Переплелися нам путі,
Цілюща.
Ти віриш: місце є в житті,
Де душі
Людей, квіток – усі віки
Зелені,
І поетичні є рядки
Натхненні,
Які б світили, гріли всіх
На світі?
Киваєш, тихо рониш сніг
І… світиш.
26 серпня 2013 року
Павел Кричевский
Одуванчик
Возник из вечности и канешь
В нее же.
На все живое ты увянешь
Похоже.
О том, что ты мгновенье здесь
Не ропщешь,
Свет разливая в луг, и в лес
И в рощу.
Ты золотом рожден, так княжь! -
Ведь даже
Тобой становится пейзаж
Пейзажем.
Тобой становятся поля
И склоны
Немного небом - как земля
Зеленым.
Ты солнцу брат на краткий срок,
И, кстати,
Тогда позволь уж пару строф
О брате.
Тепло там солнцу выше, да и
Сладко ль?
Не знаю как, но у него свои
Догадки
О вечности. И грея бытие
И зренье
Терзая, хочет рассмотреть свое
Мгновенье.
Мой миг подольше твоего
Немного.
И все ж - в ничто из ничего
Дорога.
Кто я? Ответь, своим кроя
Молчаньем
Пустую речь, - ты как и я
Случаен,
И ты в последний раз как я
Впервые.
И веки, – лепестков края, -
Сырые.
То - скорых сумерек истома.
Влаги
Хоть каплей поделись с листом
Бумаги -
Еще успеешь. Не слизать же
Власти
«Не быть!» нас без следа! Свежее
Страсти
Твое вино. И это всплыло
Где-то.
Ответь, как жить, чтоб больше было
Света?
И коль пути пересеклись,
Послушай!
Ты веришь - есть такая жизнь,
Где души
Цветов, людей, растут в века
И знают
Куда, откуда? Есть строка
Такая,
Чтобы светила, грела всех?
Ответишь?..
Киваешь, превращаясь в снег.
И - светишь.
2012
Турово
Контекст : http://poezia.org/ua/id/37894/personnels
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1362 seconds