Маріанно, гарно!)

Маріанно, Ваш вірш справді дуже симпатичний, просто іноді навіть бездоганні класики надихають на жартівливі думки. А, оскільки ми не класики, не гріх іноді пожартувати, правда ж? Ваша "Муза" надихнула мою уяву трошки в іншому руслі:

Муза, та не та… (або поет-невдаха)

Прийшла до мене муза уночі
Із сумкою поезій на плечі,
І думку шле у полум`ї свічі,
І збуджує… натхнення, сміючись.

Вона питає тихо, наче сон,
Й у серце насипає зорі дрібно,
Торкає… струни, що тріпочуть срібно -
І падає заслон всіх перепон.
***
Де тепла кава у її долонях,
Як ранок недосипом гупа в скроні?
Де шепіт ніжний… де поезій стоси...
Де телевізор… меблі… Голий…босий… :)

Маріанно - симпатично. Але два ось моменти мені здаються важливими.

Перший - двічі "стиха", "тихо" - це ж легко покращити, ніби...

Другий момент, мені здається, що у вас, насправді, це сонет - потрібні два рядки, в тому місці, де є сенсовий пропуск?

"Муза

До тебе ходить муза уночі,
Сідає стиха на твоїм плечі,
І думку шле у полум`ї свічі,
Твоє натхнення будить, сміючись.

Вона питає (тихо), наче сон,
І насипає в серце зорі дрібно,
Торкає струни, що тріпочуть срібно,
То знов захопить маревом заслон.

...........................
...........................
Де тепле сяйво у її долонях,
Що безборонно падає на скроні?

Де шепіт крил її похмурим ранком,
Що сонце повертає зі світанком?"