До дня визволення м. Кременчука
Ми із дитинства добре пам’ятаєм,
Що чесно жити треба не для втіх.
Сини і доньки – ми відповідаєм
За рідну Землю, за життя і хліб.

Ми діти тих солдатів, що здійсняли
Великий подвиг заради живих.
За Перемогу голови поклали
То ж пом’янімо з почестями їх.

Вони п’янких степів недорали
Де жайвори злітають в синю вись.
І наречених ще недекохали
В живих вернутися з війни клялись.

Кипів Дніпро і рожевів від крові,
На переправі витримали ад.
І вижили ради життя й любові
Коханий чийсь, чийсь батько і солдат.

Щоби земля цвіла у срібних росах,
Безстрашно кидались в нерівний бій,
Щоб зарожевів мак в дівочих косах
І сльози щастя сяяли в батьків.

Багато не вернулось з поля бою,
Стареньких залишивши матерів,
Бо заслоняли сміливо собою
Садок, хатину, рідних яворів.

Лишились вдови юні, як тополі,
Та малолітні донечки й сини.
Трудились чесно на заводах, в полі,
Тяглись до сонця юні ясени…

Окопи заросли, та ниють рани
І до сих пір щемить у них душа.
У сивочолих літніх ветеранів
Чиясь біда їм зовсім не чужа.

Щоб цвіт буяв у веснах на калині
І люди повертались до життя
Стоїть солдат на площі у Берліні
Тримаючи в руках чуже дитя.
01.10.2013