Хтось там десь писав про якісь образи когось на чиїсь пародії.
Вони мене не стосуються.

Якщо я бойкотую когось за щось коли-небудь і де-небудь, то лише за таку річ як перехід на особистості.

Якщо я когось блокую, то це буває і в знак симетричної відповіді або зустрічної ініціативи як відповідь на переходи на особистість.

То нехай собі пишуть.
Я не будую за життя собі постаментів для скульптурної композиції на всі 1,80 мого людського зросту або для погруддя.
Я не вважаю цей жартівливий восьмивірш за пш-ш-ш-ш-ш (це фейєрверк).
Мені захотілось посміхнутись - я й посміхнувсь.
Рядок "Чи в усіх виклика" може викликать і инші паралелі. Досить лукавий займенник - займенник загальної властивости, користування, тотальности, абстракції та т.ус. иншого.
А старенька донині не дочекалась своїх дітей.
Зазвичай телефонували зі столиці, потім з роумінгу, затим - зникли з аплікацій та радарів мобільного зв'язку.
Ще з весни. А бузьки прилітали.

І якщо чийогось інтелекту комусь вистача на пусті та вигадані лав-сторі або на гигачки, то і це є його особистою справою.
Щодо внеску до скарбниць світової літератури та, зокрема, поезії, то я цей віршик приховаю. Не віддам :)

Нагородою за стійке чекання (старенька донині не інформувала міліцію. Новини про врадіївських насильників розвіяли залишки довіри до цієї інституції влади) може буть що завгодно...

Така ось поки що сумна історія.

Я не знав про бузька́, але з дитинства знав про лелеку (у множині бузьки́ та леле́ки), і чим більше (чи довше) я перебуваю на цьому літ. порталі, тим більше мене дивують не лише такі розбіжности.

За словником бузько́ – іменник чоловічого роду, істота (лелека).

У вас на Прикарпатті, на Станіславщині є таке місто як Ка́м'янка-Бу́зька. І от собі міркую: - від Західного Бугу походить ця назва чи від бузька́ (з вашим наголосом, звісно).

А днями дізнавсь про якийсь "без". Це, виявляється, бузок. А я його мало не сплутав з "дезом". Наші дівчата так звуть дезодоранти.

З твором, природно, щось робитиму. Маю наснагу на поему, можу взятись за баладу.
Цікава мені і ораторія для струнного ансамблю з оркестром, у якому крім скрипок (альтів і всіх т.инших за розмірами) нічого більш не буде.
Бо дуже сумна історія.

Дякую за коментар. Я тут прочитав на сайті про "інтерв'ю" - дуже цікава опція. Кого не запрошую - всі озиваються :)

Я по-кривому написав, а хотілось по-нормальному.
І вдячний Вам за те, що Ви відгукнулись на моє запрошення через відповідну опцію.
"Кого б не запросив - усі озиваються".
Дякую за візит.

Гармонізую. Граматично правильна, але плутана.
Обіцяю.

Щасти :)

Це не в моїх правилах, але я вимушений над ним додатково попрацювать.
Вірші, як на мене, не можна, категорично не можна редагувать, бо кожний рядок - це відбиток тієї миті, яка викликала його виникнення.
А якщо вносяться зміни, то виника якийсь палімпсест.
Я вже не кажу про зміни на зміни, вірші на вірші і т.д. та все таке инше.

Це зусилля над собою, до якого я вдавсь, було приємним, хоча й болючим.
Я "переступив через себе". Я зрадив принципи...

ye-ye-ye
зрадив принципи,
аякже )
А як же
приклади великих класиків, що чорнилом переписували по кільканадцять разів романи????
Відбиток миті повинен бути таки відбитком миті, - це ж таки серйозно - а не залишатись пробою. Усі ж тренуютьяс - і музиканти, і спортсмени ))))
)))

Та тут кому не порадь підрихтувать будь-яку дрібничку, то можеш наслухатись і про миті, і про все супутне. Згодом, може, щось відбувається. А, бува, і не відбувається.
Друкуються книжки, пишуться лазерні диски, а все що після, вже неактуальне. Бо мить проминула. Навіть не одна, а декілька - у т.ч. і щаслива мить якісної властивості. Був автором, а став письменником.

...ну, звісно, дехто так і виправдовує невміння чи небажання працювати із чернетками, а ще скажуть, що є редактори )) Може, отих редакторів деколи треба вважати співавторами )

А чим тоді вважать печатні труди (книжки-збірки) з недоопрацьованими творами?
Крім редакторів, ще є коректори.
Тому не можна редакторів вважать авторами.
Уся трійця є співавторами. Ще хтось пише вступне слово. Вже четверо.
Ансамбль - та й годі :)
У такому випадку я буду його керівником, бо тексти спочатку були моїми.
Керівником ансамблю і книжки або лазерних дисків :)

Пощастило :).
І мені дивно, коли бачу одного і того ж самого птаха у межах однієї держави і не можу його назвать так, щоб усі однаково зрозуміли, що це білий лелека, а потім - бусол, боцюн і все таке инше.
Я виглядаю іноземцем, коли намагаюсь його покликать - "гей, лелеко, чом ти так летиш далеко" і т.д. і все таке инше, бо не виглядають іноземцями автори його инших назв.
А що казать загалом про мову з її дієсловами...