ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Меланія Дереза
2024.02.08

Апостол Відчаю
2023.12.25

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Долик (1965) / Проза

 П'ять зірочок або Танці з будяками
Кадри на екрані блискотіли феєрверками, лунала гучна весільна музика. А жінці, яка зсутулилася перед екраном, ставало від цього видовища усе більш тоскно. Дивилася на чуже щастя, і розуміла, що то не щастя зовсім: двоє молодих зарозумілих дурників, поліплені докупи обставинами, розрахунком родичів. Ось наречена – блакитнооке симпатичне стерво, а наречений – доброзичливий красивий лоботряс... Гарна пара, аякже! Він дуже скоро буде нервово курити, пити алкоголь конячими дозами і дивуватися підлості цього світу. Чи навпаки – вона буде тихо плакати у куточку кімнати після сімейних скандалів, а він лиш погаркуватиме на неї: ”Заткнись! Дістала вже своїми шмарклями!”
Думку перервав чарівливий усміх жінки у сукні стримано рожевого кольору. Вона постала на екрані, як викоханий дбайливими руками квіт півонії: у розкішній простоті наряду, макіяжу, у сліпучості білозубої посмішки, така красива! Вже відчутний дотик років на її обличчі, а погляд ясний, очі розумні, вдумливі. “Діточки, дорогі мої!” – пролунало з її вуст. О, то вона –мама нареченого, кілька годин як стала свекрухою! Тільки це означення “свекруха” ніяк не ліпилося до неї, відскакувало від її елегантного вигляду, спокою і зрівноваженості. Отже, напутнє слово молодим:
“І ти, сину, пам’ятай, чому я тебе вчила. Чоловік – це не біологічна сутність людини. Якщо ти зможеш зробити щасливою свою дружину – тільки тоді ти зможеш називатися справжнім чоловіком!”
На ту, що сиділа перед екраном, ці слова гепнулися, наче парашутист із нерозкритим парашутом з неба упав їй на голову... О, Господи! Чому ж вона цього не знала? Та знала. Тільки зараз усвідомила, наче потужним прожектором ця фраза висвітила її особисте, прожите.
От якби вона застосувала цю фразу у своєму, уже такому задавненому, хронічному сімейному перегаркуванні, у взаємній гризні? Як захистом, як прапором – ось яким ти мав би бути, а ким став – змахнути чоловікові з висоти прожитих років? Господи, та з якої ж то висоти? Що ти плетеш?
Із прірви, із глибокого провалля, в якому безвісти пропали її мрії, могла б сказати щось зовсім інше тим молодятам на екрані... Та що вона скаже? Ще ж нічого не знає про них, а вже он як погано подумала, яку паскудну картину намалювала... Бо по собі судила, по своєму життю. А у тих, у гарних і молодих, буде інше. Вони – з іншого світу... Чи таки з цього?
Не скаже нічого. Бо нікому це не потрібно. Ніхто її про це не просив. Відомо, усім відомо, що нема нічого гіршого аніж поради, як кому жити...
Як не жити – могла б порадити. ..



*****
Бо то все отак і відбувалося. Якось не так як хотілося і сподівалося, а так, як на чиюсь вимогу, потребу. Те залізне “треба” крутилося натужно, наче величезне, у людський ріст, середньовічне колодязне колесо – таке вона бачила на екскурсії у якомусь старовинному замку. Щоб набрати води, доводилося людині ставати всередині колеса і іти по ньому, всією своє вагою штовхаючи його. Тепер по цьому колесу ходила вона, тільки води все не було і не було.
Опіслявесільні будні насувалися стрімко, як листопадові хмари. На весіллі їм бажали щастя і радили триматися у боротьбі із труднощами. Із бажаним щастям якось не склалося – чи десь заховалося, чи то вона не вміла його оцінити, зрозуміти? Чи випарувалося, як привид? Чи зникло, як його погляд? Вона так тішилася цвітом його синіх очей до весілля. А його погляд щез, пропав для неї – бо він перестав дивитися їй у вічі...
Може щастя просто на якийсь час заховалося, як їхні “весільні“ гроші? Чоловік поклав усе на довгостроковий депозит, і наказав не рухати. От наче вони є – але і нема, за кожну дрібницю доводилося його просити, а він давав їх, наче від свого тіла відрізав шматочок...
Приходив з роботи – я втомлений. Вечеряв. Дивився телевізор. “Перестань, не балуйся!” – буркав, коли вона пригорталася до нього, коли тішилася від його присутності. Вона стримувалася, хоч було прикро, але чула його “що ти не розумієш - я замучився, я ж на роботі весь день”. Те, що вона працювала і на роботі, і на кухні, і теж – увесь день, до уваги не бралося. Те, що вона цілий день його чекала, наче сонечка – теж до уваги не бралося. Та всі жінки так роблять. І навіть заперечити нема як.
Але то не страшно, вона буде “триматися у боротьбі з труднощами”. Найприкріше було те, що навіть ніч не приносила втіхи. Коханий, серцем вибраний, Богом даний чоловік на її ласку відгукувався дуже неохоче, наче відбував тяжку повинність – бачиш, я замучений...

Топтала те колесо, переступала через одноманітні дні, ішла – бо так треба. Не прокинулося тоді питання – кому? чому? навіщо? Там не притулись, тут не обіпрись. Працювала гвинтиком у розміреному сімейному механізмі, який рипів і рипів собі, аби люди бачили, що у них все добре.

Поступово розучилася посміхатися. Піддалася листопадовій темряві, сама стала гаснути у сутінках і хмарах. Має тримати три кути в хаті? Тримає! Виконувати обов’язки? Виконує! А вони стрункими бойовими рядами ішли на неї в атаку. Боронилася: фартушок – замість щита, ніж – замість меча, качалка – замість списа. Щодня тримала оборону, відбивала штурми і приступи: то голоду, то безладу, то просто поганого настрою у чоловіка, його такої дивної постійної втоми.
Так, дивної. Одного разу озирнулася, стала посеред кімнати. Помітила дві порожні кришталеві вази, що збирали порохи у куточку на підвіконні, затулені шторою. Вони ще пам’ятали той день, коли в них не поміщалися подаровані нареченій квіти. І навіть велике синє відро наповнили водою – для квітів. Квіти, квіти, ціла країна квітів буяла у кімнаті... Де ж вони зараз? На смітнику, бо зів’яли, всохли.
Хіба ж вона не заслужила нових? Хіба ж вона не старається? Хіба ж вона щось погано робить? І тоді побачила – на лінії фронту із побутом її залишено одну, без підкріплення і без забезпечення тилу. Сама-одна. Купилася на ... на що? на статус заміжньої жінки? Повірила, що знайде свій затишок, своє... ох, як банально звучить це зараз – своє сімейне щастя? Любила. Вірила. Прагнула... І зараз – сама-одна веде щодня баталії на кухні, в кімнаті. Але до чого тут усі її фронти, хай навіть ті, найприкріші, смішні...
Хіба ти жінко, і правда, така недолуга і нетямуща? Скільки треба тобі ще часу, аби зрозуміти... так, усі вже це знають, лиш ти не можеш позбутися рожевих метеликів у своїх думках. Не любить він тебе. І не любив ніколи. Так часто буває – чоловік зручно влаштовується за спиною жінки. Або ж навпаки – жінка сяде на шию закоханому чоловікові. Он фільмів про це скільки – якби не було такого в житті, ніхто б не вкладав грошей у такі сюжети. А так – трепетно пройтися по свідомості кожного , аби люди себе упізнавали. аби за собою плакали перед екраном. Точний меркантильний розрахунок – таке дивитися будуть, бо – про них, про живих людей!
Так, було у них весілля – бо так годиться. Поженилися. Живуть. Бо так треба. А чому ж він женився? Бо так сказала йому мама, а мама знає, що треба синові: треба готувати собі заміну – жінку, яка буде пильнувати, дбати про її уже доросле чадо.
А ти, жінко, чому, чому сама йшла за нього? Хотіла щастя? Тю на тебе! Ти що собі вигадала? Не ті ти фільми дивилася, і ще, напевне, дитячих казок перечиталася в дитинстві. Повірила, дурненька, у позолоту його слів, думала, що сонечко з них променить, А слова заіржавіли так скоро.
І ота її щоденна мука, яка сиділа і тремтіла у ній глухим болем, як травмоване коліно на зміну погоди, знову прокинулася і почала видзвонювати у тілі тонким пронизливим звуком... стиснула руки... затулила їй рота... стріпнула коротко вистриженою гривкою – геть, думки!

Далі буде
(цілком можливо)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-10-22 20:41:04
Переглядів сторінки твору 5409
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.082 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.027 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2022.11.13 19:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Віра (Л.П./Л.П.) [ 2013-10-22 21:12:58 ]
Гарно...ніби не прочитала, а пережила разом з ЛГ.Все добре, але "цілком можливо"(в кінці) не сприймається, а от "далі буде"-це справа друга! Чекаємо, пані Любо!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 21:15:42 ]
Чекаю на відгуки - бо це тільки спроба. Якщо дійсно цікаво - писатиму далі! А що буде далі - навіть я іще не знаю...Думаю, підкажуть читачі... або життя)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2013-10-22 21:39:10 ]
Цікаво, як же вона знову створить казку? Жіноче, таке близьке.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 22:07:46 ]
от і мені підказка - "цікаво, як вона створить казку"
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-10-22 21:49:14 ]
Справді цікаво читається. Життєва історія. Вчувається авторський стиль.
Цілком можна продовжувати...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 22:09:23 ]
О, за стиль - дяка величезна. за це дуже борюся із собою, з штампами, які , наче лупа, сипляться з голови... з віршами легше - вони чистіші, цікавіші мені... а от проза - то таки серйозна праця і новий досвід. Є над чим потрудити душу. Дякую Ксеніє!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Скосарьова (Л.П./М.К.) [ 2013-10-22 22:18:08 ]
Ду-у-у-же!!!
До такої прози треба дозріти: і в написанні, і в осмисленні написаного. До другого, здається, я дозріла.
Чекатиму нетерпляче продовження. Дякую. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:25:24 ]
Ой, Наталочко, як приємно таке почути! Дякую! Дозріватиму до відповідного продовження!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 23:06:25 ]
Чекаю ДУУУУЖЕ)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:25:43 ]
Дякую, Світланочко!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:17:18 ]
І я хочу продовження уроку жіночої життєвої мудрості. Прочитала на одному подиху!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:26:22 ]
Готуйте другий подих, Галю! Скоро!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-10-23 12:23:22 ]
"...Не ті ти фільми дивилася, і ще, напевне, дитячих казок перечиталася в дитинстві. Повірила, дурненька, у позолоту його слів, думала, що сонечко з них променить, А слова заіржавіли так скоро..."

Отож...

Любцю, усе правда. І відтворена вона тобою майстерно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 23:00:08 ]
Дякую, Лесенько!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 19:44:38 ]
Фронт без лінії фронту ( На війні як на війні...
Яка ти молодець, що підкоряєш прозу.

П.С.: (дещо вихопилось оком)
зсутулилася - може, краще зіщулилася?
не щастя зовсім - не щастя насправді? зовсім не щастя?
лоботряс - бевзь?
дюдський ріст - людський зріст?
і іти = і йти
не балуйся - не дурій? )
Поженилися - одружилися?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 23:02:21 ]
Дякую, Любцю, що мене пильнуєш! Я передивлюся - виправлюсь! А проза не дається так просто - то набагато важче для мене, але ...так цікаво! Головне - починаю щось у собі відкривати нове, і від цього набираюся духу і сили творити... нові шматочки прози... ))) Чесно - на Говерлу було іти трохи простіше)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-10-23 21:10:28 ]
Читати було цікаво. Учора прочитала, сьогодні знову повернулась, бо ніяк не могла зрозуміти, що не так, проти чого душа бунтує. Сьогодні почала писати коментар, але зрозуміла, що він вийде довжиною з сам твір, тому кинула цю затію. Скажу тільки, що написано дуже життєво, і що установка, яку дає мама нареченому, не зовсім правильна, а ЛГ вхопилась за неї, як Пігмаліон за долото чи чим там він зайве відрубував. А у ЛГ і власних не надто вдалих стереотипів більше, ніж вдосталь. Схоже, що вона ще не одну гулю собі наб’є… З нетерпінням буду чекати розвитку сюжету.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 22:59:06 ]
О, Тетяно, дуже рада, що завітали! Дуже ціную Вашу спостережливу думку! Вхопили таки - вхопили за основне - у ЛГ буде не одна гуля, поки себе збагне. щастя своє... Дякую Вам!