ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей
і немає спокою ніде...
вишкіряє зуби інвазія
вичахлих теорій та ідей.
Пропадають безвісті герої,
гарпії готові на жнива,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей
і немає спокою ніде...
вишкіряє зуби інвазія
вичахлих теорій та ідей.
Пропадають безвісті герої,
гарпії готові на жнива,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
2026.04.14
12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
2026.04.14
11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
2026.04.14
11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.04.13
21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
2026.04.13
18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
2026.04.13
15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Скиба (1970) /
Вірші
Вона, або Балада про перелесника
Контекст : http://mnenie.forumotion.com/t793-topic
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вона, або Балада про перелесника
Коли сумнів іще не виболів,
Коли блиски зійшли з лиця,
Клала руки на перса вибухлі
І вмирала при місяцях.
…Кожен вечір, як сонце гинуло,
Ти вже знала — тебе нема.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
Він являвся і ти лякалася.
Зовсім юний, неначе ти.
Мряка місячна розтікалася.
— Відпусти мене. Відпусти…
Не пускай, не пускай же, Місячку,
Дай їй болю і темноти.
Хай горище горить і міситься.
Хай вищать в димарях чорти…
Хай намиста, полотна й китиці
Спадуть з тіла, як листя з віт.
Хай святим вашим потом світиться
Цей шалений північний світ…
А на ранок — в устах полиново,
А на ранок — в очах пітьма.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
І не квітчана, і не вінчана
Між своїх золочених мряк…
Ти почула: “Рятуйся, дівчино”.
Ти уперше спитала: “Як?"
І навчили. Усе, як писано.
І навчили. Про світло й тьму.
Тільки киця зрадливо пирснула.
Тільки пічка зайшлась в диму…
Знову стелиш ряднину латану.
Догоряє твоя свіча.
Знову серце твоє калатає.
Біла свита повзе з плеча.
Чорне небо в очах стискається.
— Відпусти мене. Відпусти.
Ніч палає. Ніхто не кається.
Лиш, як завше, вищать чорти…
Знов намисто по грудях скапує.
Знову скапує жовтий віск.
Киця свічку загасить лапою,
Сонні двері замкне на хвіст.
Розметаєш волосся в темряву.
В білій шиї завмре життя.
І забризкає тьму простелену
Юна кров чи собак виття..
Небо зміниться. Небо спіниться,
Наче кава на молоці.
Чорним місяцем запроміниться
Гострий гребінь в твоїй руці…
Не чеши йому срібних кучерів…
Не в’яжи його душу сном…
Бачиш, в небі дві зірки змучені
Вже тремтять за твоїм вікном.
Він напився хмільної вічності.
Він лежить біля ніг твоїх.
Не розчісуй. Не треба, дівчино.
Ну навіщо тобі цей гріх?
…І загрюкали. — Двері вибили.
Розкололася тінь вікна.
Хтось пробив його серце вилами…
Хтось березовий кіл загнав…
Ти мовчала й кудись дивилася.
Ти не чула, як стигне час.
Тільки киця в клубочок звилася
І здригалася раз-по-раз…
Ще не знаєш, що в світі Божому
Ти забудеш усе земне.
І зустрічному перехожому
Прошепочеш: “Візьми мене..,"
Як не схоче — зав’єшся косами,
Будеш плакати на вітри.
Будеш полем ходити босою
І дивитися догори…
Будеш доброю, будеш впертою.
Прошукаєш його весь вік.
І знайдуть тебе в полі мертвою…
На Великдень у чорний рік.
Коли блиски зійшли з лиця,
Клала руки на перса вибухлі
І вмирала при місяцях.
…Кожен вечір, як сонце гинуло,
Ти вже знала — тебе нема.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
Він являвся і ти лякалася.
Зовсім юний, неначе ти.
Мряка місячна розтікалася.
— Відпусти мене. Відпусти…
Не пускай, не пускай же, Місячку,
Дай їй болю і темноти.
Хай горище горить і міситься.
Хай вищать в димарях чорти…
Хай намиста, полотна й китиці
Спадуть з тіла, як листя з віт.
Хай святим вашим потом світиться
Цей шалений північний світ…
А на ранок — в устах полиново,
А на ранок — в очах пітьма.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
І не квітчана, і не вінчана
Між своїх золочених мряк…
Ти почула: “Рятуйся, дівчино”.
Ти уперше спитала: “Як?"
І навчили. Усе, як писано.
І навчили. Про світло й тьму.
Тільки киця зрадливо пирснула.
Тільки пічка зайшлась в диму…
Знову стелиш ряднину латану.
Догоряє твоя свіча.
Знову серце твоє калатає.
Біла свита повзе з плеча.
Чорне небо в очах стискається.
— Відпусти мене. Відпусти.
Ніч палає. Ніхто не кається.
Лиш, як завше, вищать чорти…
Знов намисто по грудях скапує.
Знову скапує жовтий віск.
Киця свічку загасить лапою,
Сонні двері замкне на хвіст.
Розметаєш волосся в темряву.
В білій шиї завмре життя.
І забризкає тьму простелену
Юна кров чи собак виття..
Небо зміниться. Небо спіниться,
Наче кава на молоці.
Чорним місяцем запроміниться
Гострий гребінь в твоїй руці…
Не чеши йому срібних кучерів…
Не в’яжи його душу сном…
Бачиш, в небі дві зірки змучені
Вже тремтять за твоїм вікном.
Він напився хмільної вічності.
Він лежить біля ніг твоїх.
Не розчісуй. Не треба, дівчино.
Ну навіщо тобі цей гріх?
…І загрюкали. — Двері вибили.
Розкололася тінь вікна.
Хтось пробив його серце вилами…
Хтось березовий кіл загнав…
Ти мовчала й кудись дивилася.
Ти не чула, як стигне час.
Тільки киця в клубочок звилася
І здригалася раз-по-раз…
Ще не знаєш, що в світі Божому
Ти забудеш усе земне.
І зустрічному перехожому
Прошепочеш: “Візьми мене..,"
Як не схоче — зав’єшся косами,
Будеш плакати на вітри.
Будеш полем ходити босою
І дивитися догори…
Будеш доброю, будеш впертою.
Прошукаєш його весь вік.
І знайдуть тебе в полі мертвою…
На Великдень у чорний рік.
Публікація віршів здійснюється з дозволу редакції поетичних майстерень і автора.
Контекст : http://mnenie.forumotion.com/t793-topic
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0864 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0864 seconds