Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.31
22:34
А голови у виборців як ріпи,
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.
***
А партія лакеїв... погоріла
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.
***
А партія лакеїв... погоріла
2025.12.31
18:40
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
2025.12.31
18:35
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
2025.12.31
18:05
роздум)
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
2025.12.31
16:42
Ми таки дочекалися –
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
2025.12.31
14:31
Хоч Вчора давно проминуло
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
2025.12.31
14:08
Тут короткий вступ в теорію із зазначенням структур основних частин, відтак ряд початкових пояснень з посиланням на вже опубліковані на наукових сайтах і просто в інтернеті більш докладні документи.
Частина І Монографії
_______________________________
2025.12.31
11:55
Для грішників - пошана й привілеї,
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
2025.12.31
11:48
Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
2025.12.31
10:51
Що мене тримає на цім світі?
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
2025.12.31
05:51
Не всі поети
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
2025.12.30
22:09
Хай лишиться підтекстом
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
2025.12.30
21:55
Зима притихла, у якійсь мовчанці.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
2025.12.30
21:21
Якби ти був птахом жив у висоті
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
2025.12.30
15:56
Безсоння з небом сам на сам
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
2025.12.30
13:45
Коли вже звик до зими,
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Гончаров (1985) /
Поеми
Случайностей не бывает
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Случайностей не бывает
Падал тихий снег, я шел домой, вокруг никого, только мои мысли и украдкой подкрадывающиеся воспоминания. Задел ногой припорошенную снегом хлопушку, принцессу новогодних карнавалов, и невольно погрузился в очередное н
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
