Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
2026.10.13
19:53
Охрещених молитва лине
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
2026.10.13
15:12
Що відбувається у світі?
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
2026.10.13
14:44
Він прокидався в лісі,
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
2026.10.13
10:46
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
2026.10.13
10:06
У Баден-Бадені москалики* й цикади,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
2026.10.13
07:35
Знову осінь: дощ і сирість,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Гончаров (1985) /
Поеми
Случайностей не бывает
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Случайностей не бывает
Падал тихий снег, я шел домой, вокруг никого, только мои мысли и украдкой подкрадывающиеся воспоминания. Задел ногой припорошенную снегом хлопушку, принцессу новогодних карнавалов, и невольно погрузился в очередное н
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
