
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
2025.09.30
09:11
Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.
2025.09.30
00:24
На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.
2025.09.29
22:17
Телефон, викинутий у плесо озера,
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.
2025.09.29
20:23
Скаржились ангели на Господа Бога, що Він потурає Ізраїлю.
«Якже Мені не потурати тому,- одповів Всевишній,- кому Я наказав: «Їж і будеш ситий і наситишся, і поблагословиш Господа, Бога твого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі» («Повторення Закону», 8:1
2025.09.29
16:23
Ми отруєні власним авто –
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,
2025.09.29
12:42
З літами охочіш розмовлять мені
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!
2025.09.29
09:32
вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…
Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…
Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.
2025.09.28
23:30
Імперське мислення просто так не вивітрюється – воно вибивається із голови разом із мізками.
У московитів слова «раб», «рабство», «работа» – немовби з одного кореня.
Казки про кощія безсмертного полюбляють пристаркуваті диктатори.
Велич великих
2025.09.28
22:26
Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,
2025.09.28
19:24
Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк
2025.09.28
19:18
Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби
2025.09.28
18:33
Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,
2025.09.28
16:19
чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Гончаров (1985) /
Поеми
Случайностей не бывает
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Случайностей не бывает
Падал тихий снег, я шел домой, вокруг никого, только мои мысли и украдкой подкрадывающиеся воспоминания. Задел ногой припорошенную снегом хлопушку, принцессу новогодних карнавалов, и невольно погрузился в очередное н
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію