ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Гончаров (1985) / Поеми

 Случайностей не бывает
Падал тихий снег, я шел домой, вокруг никого, только мои мысли и украдкой подкрадывающиеся воспоминания. Задел ногой припорошенную снегом хлопушку, принцессу новогодних карнавалов, и невольно погрузился в очередное н
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.

Владимир Гончаров




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-11-05 12:43:51
Переглядів сторінки твору 1249
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2013.11.06 14:58
Автор у цю хвилину відсутній