Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
2026.05.25
09:15
Оперна прима Людмила МОНАСТИРСЬКА виступає на найпрестижніших сценах: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
2026.05.25
06:09
Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
2026.05.24
21:08
у травневій грозі
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
2026.05.24
19:17
Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
2026.05.24
12:54
Люди! Ратибор вернувся! – рознеслось по Родні. -
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
2026.05.24
12:50
Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
2026.05.24
12:33
Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
2026.05.24
09:52
Коли премудрість вщухне,
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
2026.05.23
20:32
якийсь бардак у голові
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
2026.05.23
19:42
Мабуть не пригадати
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
2026.05.23
14:03
Тут, в Уричі*, спокій і тиша чіпка,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
2026.05.23
13:04
дім меґі макґі на пагорбові
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
2026.05.23
11:53
римоване есе)
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
2026.05.23
11:31
Як добре, що не треба завтра бігти
У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Гончаров (1985) /
Поеми
Случайностей не бывает
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Случайностей не бывает
Падал тихий снег, я шел домой, вокруг никого, только мои мысли и украдкой подкрадывающиеся воспоминания. Задел ногой припорошенную снегом хлопушку, принцессу новогодних карнавалов, и невольно погрузился в очередное н
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
ахлынувшее воспоминание…
«3,2,1, - весело отсчитывали время к началу Нового Года, - Ура-а-а!» - закричали со всех сторон, друзья, знакомые, даже соседей на всех этажах было слышно, выстрелы шампанского, хлопушек, и праздничного салюта за окном.
- С Новым Годом, милая, - сказал я, обнимая и вручая плюшевого мишку, своей девушке Валерии, - У него в мешочке за спиной - сюрприз.
Это была серьга для пупка, я знал, что она мечтала сделать пирсинг, поэтому особого труда в выборе подарка не было. Последовало море бурных эмоций, крепких объятий, потом мы с компанией фотографировались, играли в разные смешные конкурсы, танцевали, на городской елке водили хороводы, играли в снежки, жгли бенгальские огни.
На другой день к вечеру у Валерии поднялась температура, последствие того, что она была легко одета и промерзла, но почему-то стеснялась мне об этом сказать. Я захватил бабушкиного малинового варенья, ее любимого печенья, букетик цветов и поехал к ней.
Пока Валерия приготовила чай я нашел книжку со стихами, и, обнявшись, сели на диване, я принялся читать стихи, стихи о любви, ей очень нравился Тютчев, особенно «Я помню время, золотое…» было нашим любимым, оно напоминало осеннюю «Александрию», «Руины», а «внизу, в тени, шумела «Рось»», и нас переполненных нежности и любви.
Мы часто посещали театр, а после, бурно обсуждали игру актеров, гуляли городом, считали ночные звезды, ездили загород на природу или просто, где-нибудь у реки разводили костер и беседовали, целовались, обнимались. Валерия была той девушкой, которую я мечтал когда-либо встретить, она была прекрасна как внешне, так и душой. Была уравновешенной, веселой, всегда улыбалась, искренней, доброй, бескорыстной и душой компании, с ней всегда было легко.
Однажды Валерия сказала, что ее родители собираются переезжать в Штаты, а ее отдадут в колледж для повышения квалификации и получения более престижного образования...
Для нас это был шок и неизбежная ситуация, мы не хотели теряться и разрывать свои прекрасные отношения. Валерия успокоила меня, сказав: «если нам суждено быть вместе, то никакие километры нас не разлучат, ведь встретились мы не случайно». Да, действительно не случайно, как я потом осознал, что случайностей в жизни не бывает, все взаимосвязано. А встретились мы действительно необычно, в начале осени, был день города, я собирал ребят на тусовку, обзванивая всех я случайно набрал номер телефона, перепутав последнюю цифру:
- Алло, Наташа?
- Алло, нет, Лера.
- Наташа не прикалывайся, - голос был действительно похож, и я принял это за шутку. – Подтягивайся на восемь к Ленину.
- Никуда я не приду, я Вас не знаю….
Проговорив так минуты три, пока я действительно не убедился, что не туда попал, но не хотел прерывать уже завязавшийся разговор, и потому перешел на тему знакомства и встречи. Встречи… хм… как ни странно, «повстречались» мы так месяца полтора, но потом я не выдержал и удал из себя Шерлока Холмса. Через знакомых узнал лишь номер ее дома, к сожалению, не удалось найти подъезд и квартиру, и тогда я пошел хитрым путем: вечером во дворе ее дома и из бенгальских огней на земле выложил имя, а чтобы привлечь как то внимание, запустил пару мини салютиков и позвонил ей. Спустя пару секунд в одном из окон появился стройный силуэт с телефоном в руке, а еще чуть погодя уже вышел из подъезда. Тогда я впервые увидел ее глаза, они настолько были переполнены любви, нежности, чистоты, что я понял - это надолго и по-настоящему.
…И вот я шагаю с работы по пустынной ночной улице, пошел мягкий, пушистый снег, как приятна эта тишина и как бы хотелось, чтобы Валерия снова была рядом, чтобы снова перебирать пальцами ее волосы, слышать ее нежный голосок, и чувствовать ее губы на своих губах, разделять с ней радость, отдавать свою любовь и просто быть вместе… и вот с такими мыслями и воспоминаниями я пришел домой. Зайдя в подъезд, я заметил в почтовом ящике уголок белой бумаги, «письмо» мелькнуло в моей голове, еще один глоток свежести и эликсира для сердца. Это был большой конверт, наверно какая-то книжечка, подумал я, но когда вскрыл конверт, увидел купу документов и маленький клочок бумажки со словами: « P.S. Я Тебя Люблю!», это был вызов. Спустя месяц я уже ступил ногой на континент Северной Америки города Сан-Диего, штат Калифорния, но это было не важно, главное то, что я снова обнял свою Любовь, и я понял, что мечты сбываются, и вся Вселенная способствует этому.
Владимир Гончаров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
