
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Панно Фа
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Рожеві метел
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Золотавий ла
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Вибачте поетам
Валентина Попелюшка
поезія “Холодне серце:)”
http://maysterni.com/publication.php?id=96826
"А хочеш, до святкової вечері
Тобі солодке серденько подам?
Декор – густе желе п’янкої черрі,
Його нема в рецепті – не біда.
Вершки і шоколад – за списком точно,
Ще – стружка із кокосу і халва.
Для мене кухня – як майстерня творча,
Любов – найголовніша складова.
А що любов! Без неї мало сенсу.
Вона нас на руках життям несе…
Ти тільки не засмучуйся, що серце -
Таке холодне. Це ж лише десерт."
Пародія (Іван Гентош)
Пробач, коханий, серце захололо,
А парувало, чесно, ти повір.
І стружку, що розсипана навколо
Ти не вважай за творчий перебір.
То штрих до кулінарного декору –
Он черрі прикраша з печінки торт!
Рецепт простий – вернеш у пізню пору,
То й чорта з’їж, бо втомлений, як чорт.
А що любов? То кухня – ключ до раю!
…О, ти вже є? Помада на губі?
Якраз ось курці мозок вибиваю,
А хочеш, можу вибити й тобі?
11.11.2013
Поетам вибачте серця їх захололі,
Вони ж у них не тільки на десерт!
Вони на перше і на друге. Все, доволі!
Напарувались… Може, пронесе…
І ви пробачите усі штрихи декору,
Бо ж не з рецептів їхні складові!
Працюють наднормово, в пізню пору,
Печінки не шкодують… А утім
Усі їх критикують, критикують,
За графоманію, за збіги, за… Овва!
Хіба поети чують це?! О, ні! Вони – на кухні!
Торти печуть і заримовують слова.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)