Біліє гречки полотно,
Пшениця й жито половіє.
Куриться стежечка в село,
Духмяний вітер з степу віє.

Солдатські вдови на зорі
Босоніж поспішають в поле.
Невтомних трудівниць землі
Жене безрадісна недоля.

Без відпочинку в вихідні,
Працюючи і зиму й літо.
Все ждуть, коли на трудодні
Одержать хоч мішечок жита,

Та кукурудзи й буряків,
А може і пшона на кашу.
З яких часів, з яких віків
Впрягли в ярмо мадонну нашу?

Бредуть, немов старі жінки,
Тридцятилітні молодиці.
Старі б з них зняти куфайки
І перелатані спідниці.

І в черевички модні взуть,
Вдягнути в сукню з крепдешину,
Їм про війну б скоріш забуть
Й гірку вдовину самотину.

Хоч похоронка десь лежить
В біленькій хусточці у скрині,
Вдова чекає кожну мить –
Коханий вернеться з чужини.

Літа течуть, немов вода,
А з нею молодість спливає.
Була вродлива, молода,
Недужа стала – сил немає.

Погасли очі від журби,
Від горя побіліли коси.
Втомилася від боротьби,
Скувала рано пізня осінь.

Не мала щастя у житті,
Долала голод,біль,утому.
На довгій праведній путі
Мадонна, в образі святому.

24.03.2012