Прослалась з гаю сивочола мла,
На землю впали тіні сіруваті.
Бреде вдова із поля до села,
Вертається, натомлена, до хати.
Прокинувшись раненько на зорі,
Сніданок вбогий для сім’ї готує.
Ще порається вправно у дворі,
Прощаючись на день – дитя цілує.
Сапа – незмінна спутниця життя,
Та кошик з глечиком води з криниці.
Гірке в сільської жінки майбуття.
Їй відпочинок тільки в сні присниться.
Бо день за днем сапає буряки,
В спекотну і у дощову погоду.
Пливуть у безвість молоді роки,
Мале дитя – їй Божа нагорода.
Єдина радість у її житті –
Рідненька донька, що її чекала.
Окраєць житній хліба в темноті
Вернувшись з поля, з кошика виймала.
«Від зайчика» – дитині все несла,
Сама не їла, бо часу не мала.
Знесилена від голоду була,
Черствий окрайчик доні віддавала.
Вдовина доля, скупана в нужді,
Нестатки вічні, та тяжка робота.
Промчались кіньми роки молоді
У сірих буднях, бідах і турботах.
Твій подвиг – не померкне у імлі,
Священний образ душу зігріває.
Тебе немає на святій землі,
Та світла пам'ять – в Вічності палає.

12.12.2012