От, чорт! І як же далі жити, якщо про мене все відомо?
Якщо в розумних тьоть і дядь на мене зібрано досьє?
Абзаци й розділи про те, що не казав ніде й нікому,
Про підлітковий онанізм там кілька речень теж десь є.

Нехай лякають, ніби знають мої смаки і бренди светрів,
Нехай подзвонять серед ночі й мені про мене скажуть факт!
Що я у мандрах намотав, мабуть, мільйони кілометрів,
Або здивують мене тим, що я обожнюю собак.

Нехай зізнаються, що заздрять і що ридають наді мною,
Як підслуховують розмови, а потім лізуть у словник.
Все сподіваються, що я знайду консенсус з головою,
І хай зі мною проклянуть мій довгий, гострий мій язик...

І я не винний в тім, що зараз вони жують барбітурати,
Що їх завалять з головою скелети з нескінченних шаф.
Я потребую їх дзвінка бо теж хотів би дещо знати,
А хто ж іще мені підкаже, куди я дів свій синій шарф?

23.11.2013.