Зустріла я магнолію в цвіту,
Вона ще тільки розпускає віти,
А я шукаю ще життя мету
І думаю: «Як це прекрасно жити» !

І наче вчора ще була зима,
Й доводилося часто сумувати,
А нині суму у душі нема,
Я хочу цю весну тобі подарувати.

Ти бачив як магнолія цвіте?
Як розгортає квіти обережно?
Чи знаєш ти, мій любий друг, про те,
Як я давно люблю тебе безмежно?

Пташки співають в парках і садах,
І все живе до сонця тягне віти,
Листочкам тісно враз стає в бруньках
Все прагне жити, жити, жити, жити.

Життя таке коротке, та його,
Прожити треба і прожити гідно.
Від добрих справ продовжиться воно,
А якщо зло чинить - мине безслідно.

Я так люблю магнолію в цвіту,
І взагалі весну, як не любити?
Здається, бачу вже й життя мету,
Але про це так складно говорити.

Мета така далека і близька:
Я хочу жити і людей любити.
І щоб дорога не була слизька,
Душею просто треба не кривити.

Я хочу так багато ще зробить:
Сім’ю створити, думаю, що зможу
Дітей хорошими людьми зростить,
І Бог мені у цьому допоможе.
7.04. 98.