ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.18
11:06
З тобою не запалювали свіч,
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
2024.09.18
07:21
Давно вже не боюся небезпек,
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…
В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…
В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!
2024.09.18
05:56
Допоки ти була живою, –
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.
2024.09.18
05:50
А ти мені просто розповіси
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…
Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…
Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем
2024.09.18
04:43
Через пожухле листя сонця промінь
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій
2024.09.17
23:14
Тим, хто розуміє мову жінки, неважко зрозуміти мову квітів, трави, води, вогню і зоряного неба.
Мало послухати жінку, треба її ще й почути.
Звісно, можна послухати жінку і зробити навпаки, але тільки так, аби вона ніколи про це не довідалась.
Про
2024.09.17
20:12
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2024.09.17
18:17
Фрагмент історії у вірші
***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…
***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…
2024.09.17
17:23
Штурвале, обертайся. . . нікуди не сховатись
Катма й потреби. . .
Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море
Катма й потреби. . .
Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море
2024.09.17
12:11
Замок, який ти споруджував
багато років, остаточно
зруйнувався. Із нього падають
уламки цегли, перетворюючи
на сипучий пісок надії.
Така цеглина може впасти
комусь на голову, поставивши
крапку в недописаному романі.
багато років, остаточно
зруйнувався. Із нього падають
уламки цегли, перетворюючи
на сипучий пісок надії.
Така цеглина може впасти
комусь на голову, поставивши
крапку в недописаному романі.
2024.09.17
07:32
Отут тебе поцілував уперше,
під вітами розлогих ясенів.
Вони донині мою долю вершать,
а твій уже давно не чути спів…
У кожного лягла окремо доля
і нарізно світили нам зірки.
Осібно з’їли ми по пуду солі,
під вітами розлогих ясенів.
Вони донині мою долю вершать,
а твій уже давно не чути спів…
У кожного лягла окремо доля
і нарізно світили нам зірки.
Осібно з’їли ми по пуду солі,
2024.09.17
06:07
Ночі серпневої зорі дозрілі
Дуже яскраво горіли тому,
Що розчинити в світінні хотіли
Попід плакучими вербами тьму.
Так турбувало їх наше стрічання
В гаю вербовому окрай села,
Що від настирно-ясного сіяння
Темінь просвічена наскрізь була.
Дуже яскраво горіли тому,
Що розчинити в світінні хотіли
Попід плакучими вербами тьму.
Так турбувало їх наше стрічання
В гаю вербовому окрай села,
Що від настирно-ясного сіяння
Темінь просвічена наскрізь була.
2024.09.16
23:04
Майнули ген жовтаві коси,
Сяйнули очі на виду.
Це - чарівлива пані Осінь
В моїм з'явилася саду.
Ішла в бурштиновім намисті,
Музичний шурхіт ніг росте.
Замріяно торкала листя,
Сяйнули очі на виду.
Це - чарівлива пані Осінь
В моїм з'явилася саду.
Ішла в бурштиновім намисті,
Музичний шурхіт ніг росте.
Замріяно торкала листя,
2024.09.16
20:58
Валентині Рубан,
професору мистецтвознавства
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
професору мистецтвознавства
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
2024.09.16
12:34
Ти тільки не мовчи. Звучи! Гори!
Дарма, що день хлюпоче сумом сірим.
Як так - не вірити? У соломинці віра!
У ріг життя згинає? Ні, у ліру!
Бери і грай, ще хтось чекає гри.
А щоб не вгамувала німота,
Ганебний шепіт виривай із горла.
Дарма, що день хлюпоче сумом сірим.
Як так - не вірити? У соломинці віра!
У ріг життя згинає? Ні, у ліру!
Бери і грай, ще хтось чекає гри.
А щоб не вгамувала німота,
Ганебний шепіт виривай із горла.
2024.09.16
12:26
Отже, помер актор ніби.
І поховали його ніби за цвинтарем.
І окремі могили видніються.
І люди приносять квіти.
Шанувальники творчих моментів,
любителі сцени і прихильники тих ролей,
герої яких уночі сходяться,
сідають довкола могили
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І поховали його ніби за цвинтарем.
І окремі могили видніються.
І люди приносять квіти.
Шанувальники творчих моментів,
любителі сцени і прихильники тих ролей,
герої яких уночі сходяться,
сідають довкола могили
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Владислав Лоза (1999) /
Вірші
Скелі Довбуша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скелі Довбуша
Село понад гаєм. Вологе горіння світанку.
Ріка на пороги стікає. Бриніння роси.
І хтось – молодий ще – закутий в свою вишиванку
Виходить із хати – за тин, у пахучі ліси.
На ґанку він слухав ранкове сумне голосіння
І мріяв про волю невидимих буйних заплав…
Із передпокою озвалась, як тихе сумління,
І вибігла мати, вхопила його за рукав.
Той хтось уже хтів посміхнутись і вирватись хутко…
Без болю й зітхань, і без довгих важких перемов.
А мати – нагострену бартку, загорнуту в хустку –
Поклала в долоню зі схлипом – і в хату ізнов.
І син той відправивсь…
Неначе могутнє багаття,
Вогнем благородним, що вихором в небо злетів,
Палало-горіло у вирі борні Закарпаття,
І ймення опришків наводило жах на катів.
Криваві від помсти, дістали й начистили ґвери,
В рясній полонині озброєні стали у рій
Налякані зайди, магнати, сліпі ненажери –
І тихо прокрались у табір на скелі крутій.
Був бій. Була спека. У голови цілили кріси,
І шанці наллялися трупом народних борців.
А пні – ті зелені волхви предковічного лісу –
Втирали коріннями сльози на древнім лиці.
Надовго все змовкло. А потім, в осінню годину,
До скелі прийшла… Чи не привид?.. Старенька прийшла…
Дивились на неї ті скелі чолом її сина,
Високі ті скелі… Узвишшя ясного чола.
Навколо – змарніла пустеля. І в серці – як пустка.
І ліс у такому мовчанні, немов задубів.
Побачила раптом ту хустку, ту вишиту хустку
У листячку жовтім… У листі опалих дубів.
28.01.14
Ріка на пороги стікає. Бриніння роси.
І хтось – молодий ще – закутий в свою вишиванку
Виходить із хати – за тин, у пахучі ліси.
На ґанку він слухав ранкове сумне голосіння
І мріяв про волю невидимих буйних заплав…
Із передпокою озвалась, як тихе сумління,
І вибігла мати, вхопила його за рукав.
Той хтось уже хтів посміхнутись і вирватись хутко…
Без болю й зітхань, і без довгих важких перемов.
А мати – нагострену бартку, загорнуту в хустку –
Поклала в долоню зі схлипом – і в хату ізнов.
І син той відправивсь…
Неначе могутнє багаття,
Вогнем благородним, що вихором в небо злетів,
Палало-горіло у вирі борні Закарпаття,
І ймення опришків наводило жах на катів.
Криваві від помсти, дістали й начистили ґвери,
В рясній полонині озброєні стали у рій
Налякані зайди, магнати, сліпі ненажери –
І тихо прокрались у табір на скелі крутій.
Був бій. Була спека. У голови цілили кріси,
І шанці наллялися трупом народних борців.
А пні – ті зелені волхви предковічного лісу –
Втирали коріннями сльози на древнім лиці.
Надовго все змовкло. А потім, в осінню годину,
До скелі прийшла… Чи не привид?.. Старенька прийшла…
Дивились на неї ті скелі чолом її сина,
Високі ті скелі… Узвишшя ясного чола.
Навколо – змарніла пустеля. І в серці – як пустка.
І ліс у такому мовчанні, немов задубів.
Побачила раптом ту хустку, ту вишиту хустку
У листячку жовтім… У листі опалих дубів.
28.01.14
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію