Вже сонце в небі погасило
Свої проміння немов жар,
І наче коло, закотилось
За дикий обрій сірих хмар.

На небі місяць, наче човен,
Собою простір розрізав,
Чарівним сріблом, наче повен,
Його по небу розсипав.

Пробив годинник пів на третю,
В купе сидів я сам-один,
Шукав у чарці ліки серця,
І пив гіркий-солодкий джин.

Душа летіла, наче потяг,
У голові крутився хміль,
І лиш холодний в серці протяг,
Мені нагадував про біль.

В думках зринала та картина,
Коли вона сказала: "Ні!"
і... Я заплакав, мов дитина,
Що десь сама у темноті.

Крізь очі гірко виливався
Гіркий-солодкий, з болем джин,
Бо та, в котру я закохався,
В душі посіяла полин.

А за вікном летіли хмари,
Їх буйний вітер хилитав,
І срібний місяць свої чари
По небу все ще розсипав.

І зорі лагідно світили,
Немовби манячи в полон,
Мене безсилля охопило,
І ось я бачу тихий сон...