Давай закінчемо розмову. Сьогодні у мене з'явився шанс відстояти рік за трибуною.
З промовою Цезаря й млосним обличчям, перерізаючи твої струни,
Таємно, на перекурах та в ковтках корисного імбірного чаю,
Я вже, знаєш, наїлася гітаристами і скрипачами,
Та я пам'ятаю ті очі, кольору віскі з редбулом,
Невже хтось і дійсно вважає, що я про нього забула?!
Що я проміняла потоки ультрамаринової карамелі,
Повидло з горілки, спецій та створених з сонця камелій,
І все його вишукане пияцтво, воно і таким може бути,
І нехай хтось посміє сказати, що не правда це і не круто.
А тепер закривай свої очі, благородно рахyй до дванадцяти,
Вважай, що це я безкоштовно, зробила твоїй душі операцію.
Він мене, знаєш, створив, він знав, що одного дня вил'ється,
А я завжди була не в собі, не моє це слово відмінниця.
Не моє це слово тверезість, не моє покоління демонів,
Не романтик я і не шекспировський, не моє це все, не моє воно.
Хвойдою, якщо хочеш, келихи з чорного мармуру,
Бо мене він з кікімори перетворив на бога, не виходячи з тамбуру.
Дивно, я ніколи не кину стіни власного мороку,
От тільки я пам'ятаю, як ти плакав, як було тобі соромно.
А може, це була тінь ігристого алкоголю
В просторі диких планет, до яких нам не знати паролі,
Моя карма - чоловік-алкоголік! Карма - чоловік-алкоголік!
Він мене всю розібрав, запчастини конструктора лего,
Модільяні мені відркрив власними очима ультрамариново-фіолетовими,
Літо мені дарував, так, ніби відправляв до лукавого,
А я, як не знав, в мазохізм, мені ніжність, скоріше, забава.
І я, як ніхто, пам'ятаю наші з тобою відвертощі,
Оди твої ситару, купленому за мої гроші.
І ти так хотів, так мріяв, хоча б якось мене вколоти,
Та мені давно не шістнадцять, я чула слово наркотик.
А я тобі душу відкрила, я так ризикувала, знаєш,
Якщо ти все іще сумніваєшься, то я грала на сотнях клавіш.
А тепер знову рахyй, млосно рахyй до дванадцяти,
Знай, це не привід залишитись, це на потім тобі інформація,
Не граціозно окреслений сон твоєї офіційної квоти,
Я не шукаю змін та радощив Переходу.
Я й не від лукавого, у мене над тобою завіса,
Тобі там навіки місце, ішов би собі до біса!
Адже я банально просила, я створюю інформацію,
А ти, ніби позику дав, дорахував до дванадцяти.
Він мені, знаєш, у справі, в сердце стрілою, звісно,
Ти, на відміну від нього, взагалі не залишив місця.
Спиртом залити вишуканим, молились, на віру, Ісусу,
Ти, кажуть, сам почавлений, втомлений від спокуси.
Прямо, на червоній доріжці, в краватці і з млосною грацією,
Я стоятиму біля входу, дораховуючи до дванадцяти.
За тебе.