Там, де він дивився у вічі і після мене обіймав,
Розквітаючи, коли я є і засмучуючись, коли нема,
Обіцяв, що сьогодні востаннє я залишаюсь сама,
Ми, можливо, будемо разом, коли закінчиться ця зима.

Там, де він тримав мої руки у своїх тендітних руках,
Розквітало одразу все, на що він мене спонукав,
Він уносив за течією, як уперта слов'янська ріка,
Я дивилась на нього, як в прірву, як ягнята на м'ясника.

Там, де він одягав сорочку, підминаючи лівий рукав,
Забуваючи про свої справи, а у нього завжди купа справ,
Я стояла біля вікна, мовчазна і сумна, як удав.
Я готова на все, щоб сьогодні він лише мене роздягав.

Там, де він засинає - літо, йому сниться липневий Рим,
Я готова на все, щоб навіки він лише мене підкорив,
Щоб проводити з ним білі ранки і смарагдові вечори,
І прожити разом ще сотню таких дивних і теплих зим.

Там, де він дивився у вічі і після мене обіймав,
Розбиваючи тугу руками, доводячи, що все недарма,
Я благала його навколішки, вимагала, щоб зокрема
Ми назавжди залишились разом, коли закінчиться ця зима.

(2014)